11 липня 2011 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/4439/11
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Клочка К.І.,
при секретарі - Міщенко Р.В.,
за участю:
представника позивача -Фищука В.В.,
представника відповідача -Кириченко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Білоцерківська агропромислова група» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
26 травня 2011 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Приватного підприємства «Білоцерківська агропромислова група» (далі - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 133 106,10 грн та пені у розмірі 1 637,13 грн, посилаючись на порушення вимог статей 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 №875-ХІІ (надалі -Закон №875-ХІІ), що полягає у незабезпеченні нормативу робочих місць працевлаштування інвалідів у 2010 році.
Представник позивача у судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримав, просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача вимоги позовної заяви не визнала, у задоволенні позову просила відмовити посилаючись на норми статей 18, 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», пункту 7.1 Порядку взаємодії органів праці та соціального захисту населення, центрів зайнятості, відділень Фонду соціального захисту інвалідів, центрів професійної реабілітації інвалідів і навчальних закладів системи Мінпраці щодо працевлаштування інвалідів, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 03.05.2007 № 201 та роз'яснення надані Фондом соціального захисту інвалідів Міністерства праці та соціальної політики України у листі від 28.02.2007 №1/6-117 «Щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні»та вважає, що керівник підприємства має інформувати центри зайнятості про наявність вільних вакансій. Підприємства, які використовують найману працю, зобов'язані надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість інвалідів. У Приватному підприємстві «Білоцерківська агропромислова група»створено та атестовано робочі місця для працевлаштування інвалідів. Підприємство протягом 2010 року щомісячно надавало державній службі зайнятості Звіт про наявність вакансій (копії звітів додаються), а також 26.01.2010 письмово зверталося до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів по питанню працевлаштування інвалідів. Інваліди щодо працевлаштування до підприємства не зверталися. Державна служба зайнятості інвалідів для працевлаштування на Приватному підприємстві «Білоцерківська агропромислова група»не направляла. Відповідач вважає, що Приватне підприємство «Білоцерківська агропромислова група»виконало всі зобов'язання покладені Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
18.02.2011 відповідач подав до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість населення та працевлаштування інвалідів за 2010 рік (форма № 10-ПІ).
Згідно відомостей, зазначених у Звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу підприємства у 2010 році становила 294 осіб. Норматив для працевлаштування інвалідів склав 12 робочих місць. Разом з тим, згідно цього ж Звіту, на підприємстві протягом 2010 року працювало 7 осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність.
За недотримання нормативу робочих місць по кількості працюючих інвалідів позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 133 106,10 грн.
Прострочення терміну оплати адміністративно-господарських санкцій відповідачем складає 41 день (з 16.04.2011 по 26.05.2011), у зв'язку з чим відповідачу нараховано пеню у розмірі 1 637,13 грн.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Статтею 8 Закону №875-ХІІ встановлено, що державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 №1434, Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.
Пункт 9 цього ж Положення передбачає, що для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників. Положення про територіальні відділення затверджує директор Фонду.
За змістом статті 20 Закону №875-ХІІ Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді. Тобто, саме Фонду соціального захисту інвалідів надано право на стягнення адміністративно-господарських санкції за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Позивач у позовній заяві посилається на порушення відповідачем частини першої статті 19 Закону №875-ХІІ щодо недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Частиною першою статті 19 Закону №875-ХІІ визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частиною четвертою статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.
Згідно статей 216-218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
До суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.
Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Статтею 614 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Згідно зі статтею 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Види адміністративно-господарських санкцій передбачені статтею 239 Господарського кодексу України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов'язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання; скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.
Статтею 241 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Частиною другою статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день її прострочення, включаючи день сплати.
У ході судового розгляду справи cудом встановлено, що 5 осіб, яким встановлено інвалідність, працювали на підприємстві відповідача повний календарний рік, тобто 12 місяців, одна особа 7 місяців і одна особа -8, що підтверджується поданим відповідачем до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік. Таким чином, середньооблікова кількість працівників, яким відповідно до законодавства встановлена інвалідність та які працювали у Приватному підприємстві «Білоцерківська агропромислова група», склала 6 осіб.
Відповідно до копії листа Виликобагачанського центру зайнятості від 16.06.2011 за вих. №437, наявної у матеріалах справи, відповідач звітувався до служби зайнятості щодо наявності вільних робочих місць (вакантних посад) за формою №3-ПН з заповненням графи 15 (наявність вільних робочих місць для інвалідів) для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями протягом 2010 року. У січні та березні-грудні 2010 року Приватне підприємство «Білоцерківська агропромислова група»зазначало, що на підприємстві створено 5 атестованих робочих місць для осіб з обмеженими можливостями, у лютому -6 таких місць. Службою зайнятості до підприємства інваліди не направлялись у зв'язку з тим, що місце проживання інвалідів, яким пропонувалась робота, знаходилось в інших населених пунктах, ніж запропоновані вакансії, особи відмовлялися.
Відповідно до наданої відповідачем інформації щодо вакансій робочих місць для інвалідів у 2010 році, кількість яких змінювалась відповідно до середньооблікової чисельності працюючих, у січні-квітні 2010 року на підприємстві існувало 5 вакансій таких робочих місць, у травні -3, у червні -4, з липня по грудень 2010 року -6.
Отже, звітуючи перед службою зайнятості відповідач вірно зазначав у звітах за січень-червень 2010 року кількість вакантних місць для інвалідів тоді, як з липня 2010 року таких вакансій повинно бути 6 одиниць, а відповідач зазначив по 5 осіб.
Згідно наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 №420 «Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення»формою звітності про наявність вакантних місць на підприємстві є форма № 3-ПН „Звіт про наявність вакансій”, яка подається підприємствами щомісячно до державної служби зайнятості.
З огляду на вищезазначене, можна стверджувати, що звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.
Частиною третьою статті 19 Закону №875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Частиною першою статті 18 Закону №875-ХІІ встановлено, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
З наведених норм статей 18, 19 Закону №875-ХІІ вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, але виходячи з вимог статті 18 Закону.
Отже, стаття 18 Закону №875-ХІІ не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язано самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.
Частиною третьою статті 18 Закону №875-ХІІ чітко визначено зобов'язання підприємства, що використовує найману працю, а саме, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 133 106,10 грн та пені у розмірі 1 637,13 грн, застосованих до відповідача за незабезпечення нормативу робочих місць працевлаштування інвалідів у кількості 6 одиниць, підлягає задоволенню в частині застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені за 1 незайняте інвалідом місце про яке відповідач не повідомляв службу зайнятості протягом 6 місяців (з липня по грудень 2010 року), тобто у розмірі 11092,18 грн адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 136,43 грн.
Відповідно до положень статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Адміністративний позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Білоцерківська агропромислова група» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного підприємства «Білоцерківська агропромислова група» (с. Білоцерківка, Великобагачанський район, Полтавська область, 38340, ЄДРПОУ 13961362, р/р260006042 в АБ «Полтава-Банк», МФО 331489) на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Зигіна, 1, м. Полтава, одержувач УДК в Великобагачанському районі, код ЄДРПОУ 34698275, р/р31218230700013 в ГУДК України у Полтавській обл., МФО 831019) адміністративно-господарські санкції у розмірі 11 092 (одинадцять тисяч дев'яносто дві) гривні 18 (вісімнадцять) копійок та пеню у розмірі 136 (сто тридцять шість) гривень 43 (сорок три) копійки.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 18 липня 2011 року.
Суддя К.І. Клочко