Справа № 2a-4703/08/1570
09 серпня 2011 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Катаєвої Е.В.
суддів Самойлюк Г.П.
Федусика А.Г.
секретаря Юзефович Ю.А.
за участю перекладача ОСОБА_1
розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державного комітету України у справах національностей та релігій, за участю третьої особи на стороні відповідача Управління міграційної служби в Одеській області про визнання рішення про відмову в наданні статусу біженця нечинним та зобов'язання надати статус біженця в Україні,
До суду звернувся з позовом ОСОБА_2 (далі Позивач) до Державного комітету України у справах національностей та релігій (далі Комітет), за участю третьої особи на стороні відповідача Управління міграційної служби в Одеській області (далі Управління) в якому зазначив, що будучи громадянином Іраку, не може та не бажає користуватись захистом цієї країни внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань по причині належності до певної соціальної групи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є громадянином Іраку , постійно проживав в цій країні, в м.Багдад. Починаючи з осені 2005 року йому постійно погрожували невідомі люди. Вони вимагали від позивача участі у бойових діях проти мирного населення, проте ОСОБА_2 відмовився. В жовтні 2005 року він був жорстоко побитий, після цього на адресу позивача постійно надходили погрози позбавити життя у випадку відмови виконувати їх накази. Позивач не міг звернутись за захистом до державних органів та установ, оскільки на його думку, йому погрожували військові, а влада Іраку не може надати своїм громадянам навіть мінімальний захист від насильственних дій; у зв'язку з чим позивач був вимушений покинути країну свого походження.
Внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками політичних переконань, а також національності був вимушений в пошуках притулку 13.06.2006 року звернутись до Закарпатського управління міграційної служби з заявою про надання статусу біженця в Україні (в подальшому його справа була надіслана до УМС в Одеській області для супроводження в суді, оскільки позивач змінив місце проживання), однак 31.07.2006 року ОСОБА_2 було відмовлено у наданні статусу біженця.
Вважаючи рішення необґрунтованим та незаконним ОСОБА_2 просив визнати його нечинним з моменту прийняття та зобов'язати відповідача надати статус біженця в Україні, оскільки рішення прийнято у порушення статті 1 Закону України «Про біженців», так як переслідування осіб за ознаками національності та належності до певної соціальної групи в Іраку підтверджуються висновками міжнародних організацій.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених в позовній заяві, та додатково пояснив що в 2005 році в Іраку багато людей загинуло, його дім був зруйнований внаслідок бойових дій та в 2005-2006 роках на всій території Іраку йшли бойові дії, не було жодного міста, де можна було б жити без загрози життю.
Представник відповідача та третьої особи до судового засідання не з'явився, був повідомлений про день, час місце судового засідання належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомив. Суд визнав її неявку до суду неповажною та вважав за можливе розглянути справу за його відсутності.
Вислухавши пояснення позивача, дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази, суд встановив, що ОСОБА_2 є громадянином Іраку, за національністю -араб (курд), за віросповіданням - мусульманин, працював у м.Багдаді пекарем, з Іраку виїхав на авто до Туреччини (де проживав приблизно 20 днів), до України потрапив вантажним судном 06.12.2005 року. Зазначенні обставини підтверджуються матеріалами особової справи заявника (а.с.25-98).
13.02.2006 року ОСОБА_2 звернувся до Закарпатського управління міграційної служби з заявою про надання йому статусу біженця, обґрунтував її тим, що виїхав з Іраку оскільки там йде війна, постійні вибухи, переслідування політичними організаціями для вчинення терористичних актів, в яких гинуть невинні люди. В його країні стало вкрай небезпечно, тому він просить надати йому статус біженця в Україні (а.с.34-35).
13.02.2006 року начальником Закарпатського управління міграційної служби був прийнятий наказ №265/б у відповідності до ст.9 ЗУ „Про біженців” про дозвіл у прийнятті заяви про надання статусу біженця громадянину Іраку ОСОБА_2 (а.с.38).
27.02.2006 року начальником Закарпатського управління міграційної служби у відповідності до абзацу 3 статті 12 Закону України «Про біженців»прийнятий наказ №382/б про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Іраку ОСОБА_2 (а.с.60).
26.04.2006 року начальником Закарпатського управління міграційної служби у відповідності до частини 1 статті 13 Закону України «Про біженців»прийнятий наказ №629/б про продовження розгляду документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Іраку ОСОБА_2 (а.с.73).
26.05.2006 року за результатами розгляду особової страви заявника Закарпатське управління міграційної служби дійшло до висновку, що громадянин Іраку ОСОБА_2 не підпадає під критерії визначення «біженця»у відповідності статті 1 Закону України «Про біженців».
Вказане рішення Закарпатське управління міграційної служби обґрунтувало тим, що ніяких документальних підтверджень про факти переслідування або загрози переслідування ОСОБА_2 не надав. Заявник стверджує, що він не був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насильства з боку представників офіційної влади Іраку, але і не отримав захисту від свавілля терористичних організацій, які діють на території країни. До нього не застосовувались заходи адміністративного впливу і він не притягувався до кримінальної відповідальності. (а.с.74-75).
Рішенням Комітету №713 від 31 липня 2007 року з посиланням на статті 1, абзац 5 статті 10 Закону України «Про біженців»вищезазначений висновок Закарпатського управління міграційної служби підтримано, у наданні статусу біженця в Україні громадянину Іраку ОСОБА_2 відмовлено (а.с.86).
Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України „Про біженців” відповідно до статті 1 якого біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутись до неї внаслідок зазначених побоювань.
Виходячи із змісту частини п'ятої статті 14 Закону України "Про біженців" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця.
При цьому суд вважає, що "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Суд не прийняв до уваги обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначені в позовній заяві, оскільки вони нічим, крім слів заявника не підтверджуються. Крім того, судом встановлено, що заявник до рядів політичних партій не входить, погрози, пов'язані з расою, національністю та релігійною належністю на його адресу не висловлювались, чого сам Позивач під час розгляду його документів відповідачем не оспорював.
Також, про безпідставність заяви про надання статус біженця свідчить той факт, що він, перебуваючи на території Туреччини - небезпечної для нього країни протягом 20 днів не повідомив нікого про те, що він є біженцем та за захистом до міграційних служб цієї країни не звертався, а цілеспрямовано прямував до Європи та потрапив в Україну.
При таких обставинах, суд вважає, що заява, яку подав ОСОБА_2 до органів міграції є логічно непослідовною, неправдоподібною та не викликає довіри, а дійсною причиною його звернення є спроба легалізувати своє знаходження на території України.
З урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, суд прийшов до висновку, що при розгляді заяви ОСОБА_2 про надання йому статусу біженця в Україні відповідачем та третьою особою здійснені усі дії, передбачені законодавством про біженців, для встановлення інформації про заявника та обставин, які стали підставою для звернення із заявою про набуття статусу біженця. При цьому Комітет та Управління діяли в межах Закону України "Про біженців", прийняли рішення відповідно до повноважень, визначених статтями 6, 7 цього Закону та інших його норм, які передбачають виконання зазначеними органами своїх повноважень, з якою це повноваження надано та з дотриманням процедури прийняття рішень, встановленої Законом, а тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 11, 72, 86, 159-164 КАС України, суд, -
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_2 до Державного комітету України у справах національностей та релігій, за участю третьої особи на стороні відповідача Управління міграційної служби в Одеській області про визнання рішення №713 від 31.07.2007 року про відмову в наданні статусу біженця нечинним та зобов'язання надати статус біженця в Україні -відмовити.
Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання постанови у порядку ст.160,167 КАС України.
Головуючий
Судді
12 серпня 2011 року