Справа № 2а/1570/2095/2011
12 липня 2011 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Глуханчука О.В.
при секретарі -Арсенюк А.О.
за участю: позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача -Панчошак О.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про скасування наказів № 20 о/с від 18 січня 2011 року та № 40 о/с від 31 січня 2011 року та поновлення на посаді,
14 березня 2011 року до суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 в якому, після уточнень, просить скасувати наказ начальника ГУМВС України в Одеській області № 20 о/с від 18 січня 2011 року; скасувати наказ начальника ГУМВС України в Одеській області № 40 о/с від 31 січня 2011 року; поновити його на посаді старшого лейтенанта міліції, командира Одеського взводу дорожньо-патрульної служби № 1 УДАІ ГУМВС України.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що наказом ГУ МВС України в Одеській області № 896 від 30.08.2010 року його було звільнено з органів внутрішніх справ за ст. 66 (дискредитація) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України, за порушення вимог ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, вимог Наказу МВС України від 01.03.2010 р. № 33, яким затверджено Перелік технічних засобів, що використовуються в підрозділах Державтоінспекції МВС для виявлення та фіксування порушень Правил дорожнього руху, що виразилося у невжитті заходів щодо доставляння громадянина ОСОБА_4 до медичного закладу для проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння, використанні трубок «Контроль тверезості»для встановлення стану алкогольного сп'яніння учасників дорожнього руху, недотриманні норм службової й професійної етики, зухвалій поведінці під час проведення огляду, неповазі до працівників міліції. У подальшому, прокуратурою Овідіопольсього району Одеської області, було розглянуто матеріали перевірки Відділу внутрішньої безпеки в Одеській області щодо нього та встановлено відсутність фактів перевищення влади (службових повноважень), вимагання хабара, на підставі чого, 24.12.2011 року, було винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справі.
Враховуючи дану постанову і його особисті пояснення, надані у ході додаткової перевірки, 31.12.2010р. ГУ МВС України в Одеській області було винесено наказ № 1493, яким внесено зміни до наказу ГУМВС в Одеській області від 30.08.2010р. № 896, пункт 1 наказної частини викладено у новій редакції, за якою оголошено неповну посадову відповідальність.
Незважаючи на цей факт, у той же день, 31.12.2010р., під тиском робітників Відділу внутрішньої безпеки в Одеській області, він написав рапорт про звільнення за власним бажанням. На підставі чого, 18.01.2011р. було видано наказ № 20 о/с про звільнення за п. «ж» ст. 67 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України з 19 січня 2010р.
Наказом від 31.01.2011р. № 40 о/с було внесено часткову зміну пункту наказу від 18.01.2011р., згідно з якою вважати ОСОБА_1 звільненим з 19.01.2011 року.
Представник позивача вважає, що дані накази незаконні, в зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не мав наміру звільнятися з посади, оскільки тільки був поновлений, написав рапорт під тиском робітників Відділу внутрішньої безпеки в Одеській області. Крім того, згідно п. 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України, особи, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Його ж було звільнено не через три місяці, а через три тижні з дня надання рапорту.
Зазначені обставини вимусили позивача звернутися до суду за захистом свого права.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав в повному обсязі та пояснив, що 31.12.2010р. ОСОБА_1, командир Одеського взводу ДПС № 1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області, подав рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням у зв'язку з виникненням обставин, які перешкоджають його подальшому перебуванню в ОВС.
Задовольняючи висловлене у рапорті бажання позивача, 18.01.2011р. начальником ГУ УМВС України в Одеській області було видано наказ № 20 о/с про звільнення ОСОБА_1 за п. 64 «ж»Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України з 19 січня 2011 року.
Ствердження позивача про застосування до нього психологічного тиску з боку робітників Відділу внутрішньої безпеки в Одеській області є надуманими та ніякими доказами не підтверджуються. Відносно позивача не чинили жодних протиправних дій.
Заява ОСОБА_1 про відсутність у нього поважної причини для звільнення не може бути врахована, оскільки на даний час не існує жодного нормативно-правового акту, яким би безпосередньо встановлювалась необхідність проведення більш ретельних перевірок заяв співробітників про звільнення та причин для цього. У разі подання рапорту про звільнення за власним бажанням, співробітник проходить співбесіду з безпосереднім керівником, під час якої з'ясовуються причини звільнення. Ненадання дозволу на звільнення особи зі служби є прямим порушенням норм Конституції України, тому керівництвом ГУ УМВС України в Одеській області було прийняте рішення про звільнення позивача за власним бажанням.
Пунктом 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України встановлено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Вказана норма закріплює право керівництва дізнатися про намір особи звільнитися для того, щоб передати всі її справи іншим працівникам, підготуватись для проведення розрахунку, а крім того, щоб втратила цінність та інформація, якою володів працівник, з метою недопущення її розголошення. Враховуючи те, що позивач не володіє таємною інформацією, не веде оперативні та не розслідує кримінальні справи, приймаючи до уваги поважність зазначеної підстави для звільнення, керівництво пішло йому на зустріч і провело процедуру звільнення у стислий строк. Таким чином під час реалізації рапорту позивача, працівниками Головного управління не порушено норм чинного законодавства.
Вислухавши представника позивача, представника відповідача, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено в судовому засіданні, наказом начальника Головного управління МВС України в Одеській області від 30 серпня 2010 року ОСОБА_1 був звільнений з органів внутрішніх справ за ст. 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України за порушення вимог ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV, Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17.12.2008р. № 1103, вимог Наказу МВС України від 01.03.2010 р. № 33, яким затверджено Перелік технічних засобів, що використовуються в підрозділах Державтоінспекції МВС для виявлення та фіксування порушень Правил дорожнього руху, що виразилося у невжитті заходів щодо доставляння громадянина ОСОБА_4 до медичного закладу для проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння, використанні трубок «Контроль тверезості»для встановлення стану алкогольного сп'яніння учасників дорожнього руху, недотриманні норм службової й професійної етики, зухвалій поведінці під час проведення огляду, неповазі до працівників міліції.
Постановою заступника прокурора Овідіопольського району Одеської області від 24 грудня 2010 року було відмовлено в порушенні кримінальної справи у відношенні позивача у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ст. ст. 365, 368 КК України.
Враховуючи дану постанову та особисті пояснення позивача, надані УКЗ ГУМВС в області у ході додаткової перевірки, наказом начальника Головного управління МВС України в Одеській області від 31 грудня 2010 року були внесені зміни до наказу ГУМВС в області від 30 серпня 2010 року № 896 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності співробітника Державтоінспекції Одеської області», якими оголошено ОСОБА_1 неповну посадову відповідність.
У цей же день, 31 грудня 2010 року, позивач написав рапорт про звільнення за власним бажанням, посилаючись на низьку заробітну плату та ненормований робочий день. Однак наміру звільнятися зі служби позивач не мав, рапорт написав під тиском робітників Відділу внутрішньої безпеки в Одеській області, що підтверджується показаннями свідків.
Так, свідок ОСОБА_7 пояснив суду, що він працює заступником начальника Управління внутрішньої безпеки ГУ УМВС України в Одеській області. Знає, що відносно позивача проводилось службове розслідування. По роду своєї діяльності він декілька разів заходив до кабінету у той час, коли оперуповноваженим Відділу внутрішньої безпеки, який на даний час вже не працює, велась бесіда з позивачем, якому наполегливо було рекомендовано написати рапорт про звільнення за власним бажанням. Позивач з цим не погоджувався. Ця бесіда тривала близько двох годин.
Свідок ОСОБА_5 пояснив, що він разом з позивачем їздив до ВВБ ГУ УМВС України в Одеській області, але безпосередньо присутнім при розмові ОСОБА_1 з робітниками Відділу внутрішньої безпеки не був. Коли позивач вийшов, він був в пригніченому стані та сказав, що написав рапорт про звільнення.
Свідок ОСОБА_6 показав, що він працює разом із позивачем, останній є його начальником. 31.12.2010 року вони разом і ОСОБА_5 їздили до ВВБ ГУ УМВС України в Одеській області. Позивач кілька годин провів у ВВБ ГУ УМВС України в Одеській області і вийшов відти у пригніченому стані. Потім розповів, що написав рапорт про звільнення.
Порядок та умови проходження служби в міліції відповідно до ст. 18 Закону України «Про міліцію» регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Згідно Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яке затверджено Постановою Кабінету міністрів України від 29 липня 1991 р. N 114 із змінами, звання старшого лейтенанта міліції, яким є позивач, належить до середнього начальницького складу.
Однією з підстав дострокового звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, відповідно до п. 8 Положення є звільнення за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Відповідно до п. 64 «ж» Положення, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Враховуючи вищезазначені обставини, суд вважає доведеним той факт, що бажання позивача звільнитися не було його вільним волевиявленням. Також, були відсутні поважні причини, що перешкоджали б йому виконувати свої службові обов'язки.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що відповідачем були порушені строки звільнення, передбачені п. 68 Положення, так як вказана норма встановлює обов'язок для службовця щодо строку попередження про звільнення; зобов'язує роботодавця звільнити службовця не пізніше тримісячного терміну, але не позбавляє роботодавця права зробити це до закінчення зазначеного строку.
Задовольняючи позов частково, суд виходить з того, що накази № 20 о/с від 18 січня 2011 року і № 40 о/с від 31 січня 2011 року стосуються не тільки позивача, а і інших осіб, які не є позивачами по справі.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).
З урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів суд прийшов до висновку, що позивач довів суду ті обставини, якими обґрунтовував позовні вимоги і вони підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Керуючись ст. ст. 7-9, 14, 71, 86, 94, 158-163, 256 КАС України, ст. 43 Конституції України, ст. 18 Закону України «Про міліцію», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. N 114, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Одеській області про скасування наказів № 20 о/с від 18 січня 2011 року та № 40 о/с від 31 січня 2011 року та поновлення на посаді - задовольнити частково.
Скасувати наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 20 о/с від 18 січня 2011 року в частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1, командира Одеського взводу дорожньо-патрульної служби № 1 УДАІ ГУМВС України в області 19 січня 2010 року.
Скасувати наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 40 о/с від 31 січня 2011 року в частині зміни пункту наказу ГУМВС України в області від 18 січня 2011 року № 20 о/с в частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1, командира Одеського взводу дорожньо-патрульної служби № 1 УДАІ ГУМВС України в області.
Поновити ОСОБА_1 на посаді рівнозначній посаді командира Одеського взводу дорожньо-патрульної служби № 1 УДАІ ГУМВС України в Одеській області з 19 січня 2011 року.
Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді рівнозначній посаді командира Одеського взводу дорожньо-патрульної служби № 1 УДАІ ГУМВС України в Одеській області.
В решті позовних вимог -відмовити.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. Апеляційна скарга на постанову подається до Одеського окружного адміністративного суду, та одночасно її копія до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 18 липня 2011 року.
Суддя О.В. Глуханчук