Справа № 2а-11823/09/1570
12 липня 2011 року
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., при секретарі Кузьменко Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Холоднобалківської сільської ради, Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр ДЗК», за участю третьої особи на боці відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення від 23.04.1998 року №9/23 «Про передачу земельної ділянки у власність гр.ОСОБА_3.», державного акту про право приватної власності на землю від 19.11.1998 року Серія І-ОД №063888 та визнання протиправними дій,-
З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до Холоднобалківської сільської ради, Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр ДЗК», за участю третьої особи на боці відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення від 23.04.1998 року №9/23 «Про передачу земельної ділянки у власність гр.ОСОБА_3.», державного акту про право приватної власності на землю від 19.11.1998 року Серія І-ОД №063888 та визнання протиправними дій.
В судовому засіданні 12.07.2011 року позивачем та його представниками були підтримані позовні вимоги в повному обсязі, які зазначили, що відповідач Холоднобалківська сільська не мала права передавати у власність третьої особи ОСОБА_3 земельну ділянку, на якій розташований проїзд до узбережжя Хаджибеєвського лиману, що порушує як його особисті інтереси так й інтереси членів громади села, які позбавлені можливості проїзду на автомобільному транспорті, оскільки власник встановив ворота на межах своєї земельної ділянки. Представник Відповідача -Холоднобалківської сільської ради заперечив проти задоволення позовних вимог, пославшись на законність прийнятого рішення та виданого державного акту про право приватної власності на землю, оскільки на земельній ділянці ОСОБА_3 не має проїзду до узбережжя Хаджибеєвського лиману та ніколи не було. Представник відповідача ОРФ Державного підприємства «Центр ДЗК»заперечив проти задоволення позову, пославшись на те, що ОРФ ДП «Центр ДЗК»було утворено лише в 2003 році, в зв'язку із чим, при розробці та затвердженні землевпорядної документації ОСОБА_3 цей орган у 1998 році не міг вчинити протиправних дій. Представники третьої особи на боці відповідачів ОСОБА_3 не погодились з позовними вимогами з тих саме мотивів, що й представник Холоднобалківської сільської ради.
Заслухавши пояснення позивача, представників позивача, представників відповідачів, третьої особи, показання свідків та дослідивши наявні в справі письмові та речові докази суд встановив наступні факти та обставини:
Відповідачі -Холоднобалківська сільська рада згідно ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»є представницьким органом місцевого самоврядування, якому ст.ст.16,118, п.12 Перехідних положень ЗК України 2001 року, ст.ст.26,60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»надані повноваження щодо передачі у власність земельних ділянок із земель комунальної власності, що розташовані в межах населеного пункт. Відповідно до рішення Конституційного суду України № 10-рп/2010 від 01.04.2010 року по справі № 1-6/2010 положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності»слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, Відповідач Державне підприємство «Центр ДЗК»в особі Одеської регіональної філії на підставі ст.ст.15,202,203 ЗК України, ст.7 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»є місцевими підрозділами центрального органу виконавчої влади у сфері земельних відносин, якому ст.125 ЗК України, ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» надані певні повноваження щодо оформлення (державну реєстрацію) прав власності осіб на земельні ділянки, у тому числі й шляхом видачі відповідних документів, що посвідчують це право, а тому спори щодо оскарження їхніх рішень, дій або бездіяльності з цього питання, відповідно до положень ст.55 Конституції України ч.1, п.1 ч.2 ст.17, ст.104 КАС України підвідомчі адміністративним судам та повинні розглядатись у порядку адміністративного судочинства.
На підставі договору купівлі-продажу від 01.10.1997 року (а.с.74) ОСОБА_3 набув право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Оскільки в договорі купівлі-продажу не був зазначений розмір земельної ділянки, яка знаходилась у користуванні минулого власника будинку, відповідно до положень ст.30 ЗК УРСР (1990 року), до ОСОБА_3 перейшло право щодо користування землею, що знаходиться під будинком та надвірними спорудами.
Відповідно до заяви ОСОБА_3 та договору купівлі-продажу від 01.10.1997 року, Холоднобалківської сільською радою 23.04.1998 року було прийняте рішення №9/23 (а.с.76), яким передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку для обслуговування будинку та споруд загальною площею 0,197 га, з яких згідно акту встановлення меж в натурі від 09.10.1998 року (а.с.77) 0,19 га під багаторічними насадженнями та 0,007 га під будівлями та спорудами.
19.11.1998 року Холоднобалківською сільською радою був виданий ОСОБА_3 державний акт про право приватної власності на землю Серія І-ОД №063888 (а.с.79).
Позивач вважає, що таким рішенням ради порушені його права, як мешканця села та інших осіб, що проживають в цьому селі, оскільки разом із земельною ділянкою ОСОБА_3 був переданий проїзд, який багато років використовувався для з'їзду автотранспортом до узбережжя Хаджибеєвського лиману.
Розглянувши надані письмові та речові докази та заслухавши пояснення допитаних в судовому засіданні свідків, суд при ходить к висновку про те, що такий акт органу місцевого самоврядування не відповідає законові з наступних підстав:
Відповідно до п.1 ч.1 ст.9 ЗК України 1990 року, який діяв на час спірних правовідносин, в компетенції сільських рад знаходились питання передачі у власність громадян земельних ділянок, на яких розташовані житлові будинки та господарські споруди, які необхідні для їх обслуговування.
Попередньому власнику житлового будинку та споруд за адресою АДРЕСА_1, ОСОБА_5 земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд за цією адресою не у власність не у користування не передавалась.
Відповідно до положень ст.30 ЗК України 1990 року, при купівлі будинку та господарських споруд до ОСОБА_3 перейшло права користування лише земельною ділянкою, яка знаходилась під житловим будинком та господарськими спорудами, площа якою, згідно акту встановлення меж в натурі від 09.10.1998 року (а.с.77) складала лише 0,007 га.
Таким чином, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач, посилаючись на положення ст.30 ЗК України 1990 року, помилково виходив із наявності у ОСОБА_3 права на отримання у власність земельної ділянки загальної площею 0,197 га, яка необхідна для обслуговування будинку та господарських споруд.
Вищезазначене свідчить про те, що оскаржуваним рішенням Холоднобалківська сільська рада передала у власність ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 0,19 га за відсутності на те фактичних та правових підстав.
При цьому, Холоднобалківська сільська рада виходила з того, що на земельній ділянці площею 0,19 га, яку додатково приватизує ОСОБА_3 знаходяться лише багаторічні насадження.
Однак це не відповідає дійсності.
Так, згідно пояснень позивача, допитаних свідків ОСОБА_5 (попереднього власника будинку №38 -а.с.88), ОСОБА_6 (а.с.89) судом встановлено, що в 1980-х роках позивачем сумісно з ОСОБА_5 був побудований проїзд до узбережжя Хаджибеєвського лиману, який використовувався, як цими особами для власних потреб, так й мешканцями села, оскільки іншого пологого з'їзду до узбережжя лиману в цьому місці не має.
При перегляді в судовому засіданні 23.05.2010 року судом разом з іншими учасниками процесу було переглянуто відео запис 1995 року (а.с.196), згідно якого у цей період часу існував проїзд для автомобільного транспорту від провулку Пляжного до узбережжя лиману. Зауважень від учасників процесу щодо існування цього проїзду на той період часу, після перегляду відеозапису не надійшло.
Цей проїзд є продовженням провулку Пляжного (літери А-Б) та проходив поруч з будинком в сторону узбережжя Хаджибеєвського лиману (літера В), як то зазначено в додатку №1 до акту встановлення меж в натурі від 09.10.1998 року (а.с.78).
Ще одним підтвердженням існування проїзду є рішення Холоднобалківської сільської ради шостого скликання, яке датоване жовтнем 1999 року (а.с.11), згідно якого сільська рада зобов'язала ОСОБА_3 в строк до 01.11.1999 року перенести ворота на межі переданої йому у власність земельної ділянки і частини дороги, залишеної сільською радою у загальному користування та знести кам'яну огорожу на березі лиману та відкрити доступ на територію прибережної смуги та пляжу усім мешканцям села.
З цього рішення випливає, що існувала дорога для проїзду до узбережжя лиману та при її перекритті воротами ОСОБА_3, мешканці села втратили можливість проїзду до узбережжя лиману.
Відповідно до ч.3 ст.4 ЗК України 1990 року, не можуть передаватись у колективну та приватну власність землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища тощо).
Таким чином, при прийнятті оскаржуваного рішення від 23.04.1998 року №9/23 (а.с.76), Холоднобалківською сільською радою не були враховані положення ч.3 ст.4 ЗК України 1990 року, цим порушено право державної власності на землю.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їхні посадові й службові особи повинні діяти порядком та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Статтею ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»рішення органів місцевого самоврядування повинні відповідати Конституції та законам України.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України суд під час надання оцінки законності акту суб'єкту владних повноважень повинен встановити: чи повноважним органом прийнятий цей акт, чи не відноситься прийняття такого роду актів до компетенції інших органів державної влади або місцевого самоврядування, чи відповідає він вимогам закону.
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення Холоднобалківської сільської ради від 23.04.1998 року №9/23 (а.с.76) в частині передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, на якій розташований проїзд до узбережжя Хаджибеєвського лиману та видачі йому державного акту про право приватної власності на землю є незаконним та підлягає скасуванню, відповідно до повноважень суду, передбачених ч.2 ст.162 КАС України.
Відповідно до положень ст.22,23 ЗК України 1990 року та ст.ст.125,126 ЗК України 2001 року державний акт про право приватної власності на землю підтверджує факт виникнення у особи такого права.
Відповідно до положень ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Частиною 2 ст.328 ЦК України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Оскільки в ході розгляду цієї справи суд прийшов до висновку про протиправність оскаржуваного рішення про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, на якій розташований проїзд до узбережжя Хаджибеєвського лиману та скасував це рішення в цій частині, відповідно до положень ч.2 ст.328 ЦК України ОСОБА_3 не набув права власності на неї.
Оскільки ОСОБА_3, відповідно до існуючого на той час закону не міг набути право власності на земельну ділянку на якій розташований проїзд загального користування, відповідно, підлягає частковому визнанню протиправним та скасуванню, в цій же частині, інший акт Холоднобалківської сільської ради -державний акт про право приватної власності на землю від 19.11.1998 року Серія І-ОД №063888, який підтверджував наявність такого права, на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України.
Разом з тим, суд погоджується із запереченнями представника відповідача -ОРФ ДП «Центр ДЗК», та вважає, що підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій цього суб'єкту владних повноважень при затвердження землевпорядної документації та видачі державного акту про право приватної власності на землю не має, оскільки відповідача було створено відповідно до наказу Державного підприємства «Центр ДЗК»від 21.08.2003 року №129-к, в зв'язку із чим, цей орган не міг порушити право позивача у 1998 році, в зв'язку із чим, в задоволенні цих позовних вимог слід відмовити на підстав положень ч.1 ст.162 КАС України.
Суд також вважає, що до заявлених позовних вимог не повинні застосовуватись наслідки, передбачені ст.100 КАС України, в зв'язку із пропуском строку звернення до суду, з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути поданий до суду протягом строку, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 ст.99 КАС України визначено, що для звернення до суду встановлюється шестимісячний строк, який обраховується з дати коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права чи інтересу.
Згідно листа Холоднобалківської сільської ради від 11.08.2009 року №138 (а.с.9-10) позивачу повідомлялось про підстави набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку, на якій розташований проїзд загального користування (номер та дата рішення ради, номер та дата державного акту про право приватної власності на землю), в зв'язку із чим, строк звернення до суду, повинен обраховуватись з дати отримання позивачем цього листа.
На час звернення до суду (13.10.2009 року) цей строк не сплинув, а тому позивач не пропустив строк звернення до суду, встановлений ст.99 КАС України, в зв'язку із чим, відсутні підстави для вирішення питання про його поновлення.
Окрім того, частиною 3 цієї ж статті встановлено, що цим Кодексом або іншими законами може встановлюватись інші строки звернення до суду.
Так, п.4 ч.1 ст.268 ЦК України встановлено, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове майно.
Позивач у позовній заяві зазначає, що оскарженими ним актами Холоднобалківської сільської ради порушується його права на вільне користування землями загального користування державної або комунальної власності, що гарантується йому положеннями ст.17 Конституції України, в зв'язку із чим, з урахуванням наведеного вище правового обґрунтування, на його позовні вимоги строк позовної давності не розповсюджується, а це надає йому право звернення до суду з такими позовними вимогами без обмеження будь-якими строками.
Вказана правова позиція відповідає положенням ст.6 Європейської конвенції з прав людини щодо забезпечення особі доступу до суду та практиці Європейського суду з прав людини щодо неприпустимості обмеження державою строків звернення особи до суду за захистом права на майно (майнових прав), яке гарантоване ст.1 Додатку №1 до ст.1 Європейської конвенції з прав людини.
Судові витрати розподілити у відповідності до вимог ст.94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 94,158-163 КАС України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області від 23.04.1998 року №9/23 «Про передачу земельної ділянки у власність гр.ОСОБА_3.»в частині передачі у власність ОСОБА_3 території проїзду загального користування, який є продовженням провулку Пляжного (літери А-Б) та проходить поруч з АДРЕСА_1 (літера В), як то зазначено в додатку №1 до акту встановлення меж в натурі від 09.10.1998 року.
3. Визнати протиправним та скасувати державний акт про право приватної власності на землю від 19.11.1998 року Серія І-ОД №063888 в частині передачі у власність ОСОБА_3 території проїзду загального користування, який є продовженням провулку Пляжного (літери А-Б) та проходить поруч з АДРЕСА_1 (літера В), як то зазначено в додатку №1 до акту встановлення меж в натурі від 09.10.1998 року.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня виготовлення та підписання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений та підписаний суддею 15 липня 2011 року
Суддя Єфіменко К.С.