ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 40/26918.08.11
За позовом Національного авіаційного університету
до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДРІМ»
про стягнення боргу 12 819,08 грн
Суддя Пукшин Л.Г.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1.- за довіреністю №1469/06-03 від 13.05.11 р.
від відповідача: не з'явився
У судовому засіданні 18.08.11 суд, керуючись ч.1 ст. 85 ГПК України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду м.Києва передані позовні вимоги Національного авіаційного університету до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український драматично розважальний ігровий маркетинг»про стягнення боргу 12 819,08 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач систематично не виконує своїх обов'язків у частині внесення плати за надані послуги відповідно до договору №02-02/10 від 05.02.10 р., відповідно до умов якого позивач надає приміщення навчального ангару та каб.1-10 з наявною в ньому авіаційною технікою, а відповідач, в свою чергу, гарантує схоронність устаткування НАУ, підтримку чистоти території, дотримання правил технічної і пожежної безпеки, виконання робіт без порушення навчального процесу, а також оплати наданих послуг. Внаслідок не виконання відповідачем умов договору №02-02/10 від 05.02.10, у нього виникла заборгованість у розмірі 12 819,08 грн, з них 9 000 грн - сума основного боргу, 1 179 грн - інфляційні витрати, 372,08 грн - 3 % річних, 1638 грн - пеня, 630 грн - сума 7 % штрафу за прострочення зобов'язання понад 30 днів.
Ухвалою суду від 18.07.11 порушено провадження у справі №40/269 та призначено до розгляду на 04.08.11.
Ухвалою суду від 04.08.11 розгляд справи відкладався до 18.08.11 через неявку у судове засідання відповідача.
У судове засідання, призначене на 18.08.11, представник позивача з'явився, вимоги ухвали суду виконав, подав заяву про уточнення назви відповідача, згідно якої просить вважати правильну назву відповідача -товариство з обмеженою відповідальністю «УКРДРІМ».
Крім цього, представник позивача просив суд розглядати справу за наявними доказами, що містятся у матеріалах справи без участі відповідача, позовні вимоги підтримав та надав свої пояснення по суті спору.
Відповідач у судове засідання не забезпечив явку уповноваженого представника, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судових засідань був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду направлялась на адреси відповідача, що вказані в позовній заяві та в довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.07 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норма Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначним згідно зі ст. 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
У разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.
Судом заслухані пояснення представника позивача, досліджені надані суду докази та матеріали. В результаті дослідження наданих суду доказів та матеріалів, суд встановив.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
05.02.2010 р. між Національним авіаційним університетом (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРДРІМ» (далі -відповідач) було укладено Договір № 02-02/10 (далі - Договір), на підставі якого позивач надав відповідачу приміщення навчального ангару та каб. 1-10 з наявною в ньому авіаційною технікою для зйомок 4-х серійного художнього фільму «Пеший»у період 7 та 8 лютого 2010 року з 9-00 до 21-00 години. У свою чергу, відповідач гарантував схоронність устаткування позивача, підтримку чистоти території, дотримання правил технічної та пожежної безпеки, виконання робіт без порушення навчального процесу позивача, а також оплату наданих послуг (пункт 1 Договору).
Згідно з п. 2 Договору сторони погодили, що за надані послуги відповідач зобов'язується сплатити позивачу 10 000 (десять тисяч) гривень.
За надані послуги відповідач зобов'язався здійснити платіж повною передоплатою на розрахунковий субрахунок Навчального ангару НАУ № 712/228 прямим банківським переведенням (п.3. Договору).
За доводами позивача, відповідачем не виконано умови договору, зокрема не перераховано жодних коштів на рахунок позивача до 07.02.2010 року, як це передбачено п. 3 Договору. За несвоєчасне оплату послуг відповідач надав позивачу гарантійний лист б/н від 08.02.2010 року, згідно якого гарантував оплату наданих послуг у сумі 10 000,00 грн до 09 лютого 2010 року. Однак, у встановлений у гарантійному листі строк, відповідач зобов'язання не виконав, лише 07.09.2010 року оплатив частково послуги у розмірі 1 000,00 грн.
З метою досудового врегулювання спору, позивачем направлялась претензія від 28.01.2011 р № 400/06.03, яка за доводами позивача залишена без задоволення, сума боргу не оплачена.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Договір оренди є одним з видів зобов'язального майнового найму, правовідносини за яким регламентуються загальними нормами зобов'язального права та майнового найму.
Своєчасне внесення орендної плати за користуванням майном є одним з основних обов'язків наймача (Орендаря), належне виконання якого вимагається законом.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем надано послуги відповідачу на підставі умов договору на загальну суму 10 000,00 грн, яку відповідач зобов'язався оплатити до 09.02.2010 року, з урахуванням гарантійного листа від 08.02.2010 р.
В порушенням умов договору відповідачем сплачено частково заборгованість у сумі 1 000,00 грн, що підтверджується квитанцією № 22201/з1 від 07.09.2010 р. з призначенням платежу «відповідно до договору про надання приміщень для зйомок № 02-02/10». Отже позовні вимоги позивач в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 9 000,00 грн (10 000,00 грн -1 000,00 грн) обґрунтовані, документально підтвердженні та підлягають задоволенню.
За несвоєчасне виконання договірних зобов'язань позивачем нараховані збитки від інфляції та 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України.
У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Оскільки судом, встановлено факт прострочення виконання грошових зобов'язань за договором, позивачем правомірно нараховані 3 % річних у розмірі 372,08 грн та збитки від інфляції у розмірі 1 179,00 грн, з розрахунком якого суд погоджується, а відтак в тій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 638 грн та 7% штрафу у розмірі 630,00 грн за прострочення зобов'язань, нарахованих на підставі ст. 231 ГК України, суд зазначає наступне.
У відповідності до положень ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання і правовим наслідком такого порушення зобов'язання є сплата неустойки.
За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, пенею -неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочки.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Залежно від джерела встановлення неустойка поділяється на законну, тобто встановлену в нормативному порядку -в законі або іншому правовому акті, та договірну, яка встановлюється безпосередньо в нормах договору, укладеного між сторонами.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 231 ГК України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Тобто, зі змісту наведеної норми випливає, що зазначені штрафні санкції (пеня, штраф) можуть бути застосовані за наявності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту; якщо було допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.
Для застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 231 ГК України, господарський суд повинен встановити наявність усіх обставин, з якими законодавець пов'язує можливість стягнення зазначеного виду штрафних санкцій.
Таким чином, у зв'язку із тим, що у Договорі сторони не погодили конкретний розмір штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного цивільного правопорушення не встановлено, а також з огляду на те, що невиконане відповідачем договірне зобов'язання має саме грошовий характер, суд дійшов висновку про відсутність підстав нарахування та стягнення заявлених позивачем пені та штрафу, нарахованих в порядку ст. 231 ГК України. Оскільки, передбачені ч.2 ст. 231 ГК України пеня та штраф є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт, надання послуг, які закуповуються за кошти державного бюджету, але не за порушення грошового зобов'язання.
З огляду на викладене, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 1 638 грн та 7% штрафу у розмірі 630,00 грн визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідачем не надано в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України доказів на спростування позовних вимог.
Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а також те, що відповідач в установленому порядку обставин, повідомлених позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, то за таких обставин, позов визнається обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню частково.
Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та державного мита, при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДРІМ» (01103, м. Київ, Печерський район, вул. Кікідзе, 12-А, кв. 31, код ЄДРПОУ 36302590) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем в процесі виконання рішення, на користь Національного авіаційного університету (03680, м. Київ, Солом'янський район, пр.-т Космонавта Комарова,1 код ЄДРПОУ 01132330) 9 000 (дев'ять тисяч) грн 00 коп. - основного боргу, 1 179 (одну тисячу сто сімдесят дев'ять) грн 00 коп. - втрат від інфляції, 372 (триста сімдесят дві) 08 коп. -3% річних, 105 (сто п'ять) грн 51 коп. - витрат по сплаті державного мита та 193 (сто дев'яносто три) грн 52 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В частині пені - 1 638 грн та 7% штрафу - 630,00 грн відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Пукшин Л.Г.
дата підписання рішення 25.08.2011 р.