ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 9/17723.08.11
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС"
До Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова
компанія"
Про стягнення коштів - 11 385,71 грн.
Суддя Бондаренко Г.П.
Представники сторін:
Від позивача ОСОБА_1 (дов. №Го-10/297 від 29.12.2010р.)
Від відповідача ОСОБА_2 (дов. №1606 від 16.05.2011р.)
Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 23.08.2011р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС»(далі по тексту -позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»про стягнення 11385,71 грн. шкоди в порядку регресу, а також просить суд покласти на відповідача судові витрати.
Позовні вимоги вмотивовані положеннями ст. ст. 993, 1188, 1191 ЦК України, ст. 4,6, 27 ЗУ “Про страхування”, ст. ст. 22, 24 ЗУ “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2011р. порушено провадження у справі № 9/177, призначено справу до розгляду на 18.08.2011р.
В судовому засідання 18.08.2011 року було оголошено перерву до 23.08.2011 року, в порядку ст. 77 ГПК України, у зв'язку з частковим виконанням сторонами вимог ухвали суду та необхідністю надання додаткових доказів по справі.
В судове засідання 23.08.2011 року представники сторін з'явились.
Представником відповідача надано додаткові матеріали по справі, а саме копію заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, з огляду на що відповідач вважає, що боргу відповідача перед позивачем відсутній, оскільки між сторонами було проведено зарахуванння зустрічних однорідних вимог, а залишок заборгованості - сплачено відповідачем, а отже відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представником позивача надано усні заперечення на пояснення відповідача, підтримано позовні вимоги в повному обсязі, а також вказано, що позивачем заяву відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог не отримано, перевірити наявність зустріного, однорідного зобов'язання позивача перед відповідачем не вбачається можливим, а отже відсутні правові підстави для для зарахування зустрічних однорідних вимог.
Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази за власним переконанням, яке ґрунтується на вимогах закону, Господарський суд міста Києва -
13.05.2008 року між ТОВ «Юридична компанія «Тезіс»(Страхувальник за Договором) та позивачем (Страховик за Договором) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №0412680501 (далі по тексту Договір), за яким позивачем було застраховано майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортними засобами та додатковим обладнанням, зазначеним в Додатку №2 до цього Договору.
У відповідності до Додатку №2 від 13.05.20008р. до Договору, одним із застрахованих транспортних засобів є автомобіль марки "Hyundai Sonata", державний номер НОМЕР_1.
08 жовтня 2008 року в м. Дніпропетровськ сталася ДТП за участю автомобіля “ГАЗ-33021” державний номер НОМЕР_2, що належить КП «Магдалиновський маслозавод»під управлінням ОСОБА_3 та автомобіля “Хюндай” державний номер НОМЕР_1 під управлінням водія ОСОБА_4.
Відповідно до Висновку автотоварознавчого дослідження №131003 від 29.10.2008 року сума збитку завданого власникові автомобіля «Хюндай», державний номер НОМЕР_1, встановлена у розмірі 17472, 12 грн.
09.10.2008 року ТОВ «Юридична компанія «Тезіс»подало позивачу заяву про настання страхового випадку. Встановивши обставини події позивач страховим актом №11033В/05 від 02.12.2008р. визнав подію страховою та визначив суму відшкодування 16384,54 грн. (з урахуванням франшизи 0%).
Відповідно до умов Договору добровільного страхування наземного транспорту №0412680501 позивачем було виплачено страхове відшкодування власнику автомобілю ТОВ «Юридична компанія «Тезіс»в сумі 16384,54 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1050 від 21.01.2009 року.
19.02.2009 року позивачем на адресу відповідача направлено претензію №Г.26.0.0/100 (вих. №Г2600/1239 від 19.02.2009р.), в якій просить відповідача у добровільному порядку відшкодувати виплачене позивачем страхове відшкодування у розмірі 16384, 54 грн., дано претензія отримана відповідачем 23.02.2009 року (на підтвердження чого позивачем до позовної заяви додано копію повідомлення про вручення поштового відправлення).
Відповідачем зазначена вимога виконана частково, сплачено позивачу 4998, 83 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача за 18.05.2009р.
Позивач просить стягнути решту суми, сплачену потерпілій особі, в порядку регресу з відповідача, як особи, яка є страхувальником особи, винної у спричиненні збитку.
Відповідач проти позову заперечує у повному обсязі, вважає, що зобов'язання відповідача щодо сплати шкоди припинилися шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, проведеного за заявою відповідача.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно п. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до ст. 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 27 Закону “Про страхування”від 04.10.2001 року №2745-ІІІ, до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
За змістом п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди України” від 27.03.1992 р. № 6 джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Особою винною в ДТП є ОСОБА_3 вину якого встановлено Постановою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12.11.2008 року, притягнуто до адміністративної відповідальності та стягнення у вигляді штрафу.
КП «Магдалиніський маслозавод»як власник транспортного засобу “ГАЗ-33021” державний номер НОМЕР_2 застрахував свою цивільно-правову відповідальність в АТ «Українська пожежно-страхова компанія»(правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія"), відповідно до умов договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВВ/9145581 від 17.05.2008р. Поліс укладено на умовах визначених ЗУ “Про обов'язкове страхування цивільної правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”. Строк дії визначено п.3 полісу з 17.05.2008р. по 16.05.2009р. включно.
Відповідно до п.4 полісу №ВВ/9145581, страхувальником -особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована полісом, є КП «Магдалинівський маслозавод».
Вказаним полісом №ВВ/9145581) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб становить 25500,00 грн., франшиза -510,00 грн. (пункт 2 полісу).
Згідно п. 22.1 ст. 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” (далі - Закон) передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем страхове відшкодування сплачено частково, у розмірі 4998, 83 грн.
Позивачем пред'явлені вимоги про стягнення з відповідача 11385,71 грн. страхового відшкодування.
Умовами договору добровільного страхування наземного транспорту №ВВ/9145581 від 17.05.2008 року встановлено франшизу у розмірі 510,00 грн.
За таких обставин, заявлена до стягнення сума страхового відшкодування у розмірі 11385,71 грн. підлягає перерахунку, за мінусом розміру франшизи, встановленої полісом №ВВ/9145581, а саме: 11385,71 -510,00 = 10875,71 грн. (сума, що підлягає відшкодуванню).
Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Приймаючи до уваги, що наявність заборгованості відповідача перед позивачем в порядку виплати збитку в порядку регресу підтверджується матеріалами справи, позовні вимоги підлягають задоволенню в сумі 10875,71 грн.
При цьому заперечення відповідача про те, що зобов'язання відповідача перед позивачем припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, суд вважає помилковими та відхиляє, виходячи з наступного.
Згідно з частиною третьою статті 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Аналогічні правила містить і стаття 601 ЦК України.
Отже, заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.
Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості, та як слідує з пояснень позивача, відповідачем не надано підтверджень наявності заборгованості позивача перед відповідачем, а отже позивач стверджує про нікчемність припиненян зобов'язань між сторонами у спраі заявою відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). При зарахуванні зустрічних однорідних вимог, можливо часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
При цьому, при наявності спору між сторонами щодо того, чи відбулося зарахування зустрічних однорідних вимог, наслідком якого є припинення зобов'язання між сторонами, суду необхідно дослідити правомірність такого зарахування зустріних однорідних вимог, що означає перевірити наявність заборгованості у обох сторін, однорідність таких вимог та настання строку їх виконання.
Суд звертає увагу на те, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження направлення позивачу Заяви вих. №1205 від 07.04.2009 року про зарахування зустрічних однорідних вимог (доказів направлення такої заяви чи отримання такої заяви уповноваженим представником позивача), а також не надано до матеріалів справи жодних доказів, які підтверджують наявність заборгованості поизвача перед відповідачем щодо сплати на користь відповідача шкоди в порядку регресу (підтверджуюючі документи, що перелічені у заяві від 07.04.2009р.), а отже суд позбавлений можливості встановити наявність заборгованості позивача перед відповідачем, встановлення строку щодо обов'язку позивача відшкодувати відповідачеві шкоду в порядку регресу.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилаєтсья в обгрунтування своїх вимог та заперечень.
За таких обставин, відповідачем у справі не доведено наданими до матеріалів справи доказами, наявність заборгованості позивача перед відповідачем, а також не доведено, що строк виконання такого зобов'язання позивача перед відповідачем настав (не надано доказів направлення вимогу про сплату шкоди в порядку регресу), а отже суд вважає, що відповідачем не доведено, що зарахування зустріних однорідних вимог відбулося, а отже погоджується з позицією поизвача у справі, що на даний момент існує заборгованість відповідача перед позивачем, оскільки вона не припинена зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Отже, заявлені позовні вимоги про стягнення сума страхового відшкодування у розмірі 11385,71 грн. підлягають частковому задоволенню у розмірі 10875,71 грн. (сума, що підлягає відшкодуванню за мінусом франшизи - 510,00 грн.)
Суд звертає увагу сторін, що зарахуванням можуть бути припинені зобов'язання на будь-якій стадії їх існування, навіть після порушення виконавчого провадження щодо виконання одного із зустрічних зобов'язань. Добровільне виконання зобов'язання на стадії виконавчого провадження допускається і шляхом проведення зарахування однорідних зустрічних вимог (постанова Верховного Суду України від 1 листопада 2005 р. N 15/154).
Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 80, 82-85 ГПК України, господарський суд -
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»(04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 40; код ЄДРПОУ 20602681) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»(03062, м. Київ, просп. Перемоги, 65; код ЄДРПОУ 30115243) 10875 (десять тисяч вісімсот сімдесят п'ять) грн. 71 коп. шкоди в порядку регресу, 108 (сто вісім) грн. 76 коп. державного мита, 225 (двісті двадцять п'ять) грн. 43 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
5.Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Суддя Г.П. Бондаренко
Рішення підписано 26.08.2011р.
Рішення підписано 25.08.2011 року