2а-3905/11
"29" липня 2011 р. м. Львів
Суддя Личаківського районного суду м. Львова Мартинишин Я.М.,
розглянувши в приміщенні суду м. Львова в порядку скороченого провадження відповідно до ст.183-2 КАС України адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Личаківському районі міста Львова про визнання дій суб'єкта владних повноважень неправомірними та зобов'язання нарахувати і виплатити державну соціальну допомогу як «дитині війни», суд -
Позивач „30” червня 2011 року звернулась до суду з адміністративним позовом про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити їй недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу «Дітям війни» за період з 01.01.2006 року по 01.07.2011 року.
Обґрунтовує позов тим, що вона відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»є дитиною війни. Згідно із статтею 6 цього ж Закону їй повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, однак така допомога їй виплачувалась у меншому розмірі.
Ухвалою суду від 01 липня 2011 року позов в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми невиплаченого щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни в період з 01.01.2006 року по 29.12.2010 року залишено без розгляду.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 183-2 КАС України на адресу відповідача було направлено ухвалу про відкриття скороченого провадження та запропоновано подати заперечення на позов або заяву про визнання позову у десятиденний строк з дня одержання копії ухвали та копій документів.
28.07.2011 року на адресу суду надійшли заперечення відповідача на позов, суть яких зводиться до наступного. Так, відповідач позов не визнає і зазначив, що питання визначення величини мінімальної пенсії за віком, яку необхідно застосовувати для обчислення підвищення пенсій особам, яким встановлено статус «дитина війни»ще не вирішено у законодавчому порядку. З державного бюджету виділено кошти на виплату особам, які мають статус «діти війни», тільки в 2007 році у розмірі 50% від розміру надбавки встановленої для учасників війни тим «дітям війни», які мають інвалідність, та у 2008 році всім особам із статусом «діти війни»у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, яка відповідно становить 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Оскільки ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачає фінансування державних соціальних гарантій з державного бюджету, тільки після прийняття відповідного законодавчого акту можна буде провести підвищення пенсій зазначеним особам за попередні роки.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дитина війни -це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (02 вересня 1945 рік) було менше 18 років.
Встановлено, що позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 що підтверджується паспортними даними, має статус «дитини війни», є інвалідом 2-ї групи (а.с.16).
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Враховуючи зазначений статус, позивач має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. У Законі України «Про соціальний захист дітей війни» (далі - Закон № 2195-ІV) визначено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Відповідач з січня 2007 року виплачує позивачу зазначене підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Надбавки для учасників війни, згідно ч.4 ст.14 Закону України № 3551-ХІІ від 22.10.1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»з наступними змінами та доповненнями, таке підвищення передбачене в розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2010 рік»дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на час звернення позивача до суду не було зупинено.
Отже, відповідач з 01.01.2010 р. мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.
Таким чином пенсія позивачу як дитині війни підлягає перерахунку з урахуванням підвищення до пенсії у відповідності до ст.6 Закону № 2195-ІV на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з 30.12.2010 року.
Стосовно заперечень відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Відмова від права на звернення до суду є недійсною.
Згідно ч.ч.3,4 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
А тому доводи відповідача в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус «дитина війни» не може бути підставою для нездійснення таких виплат або відмови в задоволенні позову.
Щодо доводів відповідача про неможливість застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 9 липня 2003 року № 1058-ІУ суд вважає наступне.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Наявність норми, на яку посилається відповідач, а саме абзац 1 частини 1 статті 28 вищевказаного Закону та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону № 2195-ІV.
Не може бути підставою для відмови у позові і відсутність коштів для забезпечення виплат доплати до пенсії, оскільки відсутність коштів не є підставою невиконання зобов'язань, покладених на пенсійні органи законодавством.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією України.
Суд вважає, що відповідач є територіальним органом, який законами України уповноважений державою призначати, нараховувати, перераховувати пенсії та надбавки до пенсії, передбачені чинним законодавством, кожному пенсіонеру у відповідному районі, веде облік пільгових категорій пенсіонерів, тому має відновити права позивача на одержання підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в редакції від 18 листопада 2004 року.
Тому відповідача слід зобов'язати здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за період з 30.12.2010 року по 18.06.2011 року з врахуванням здійснених виплат до моменту припинення дії норми, що надає право позивачу на підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки правових підстав для такої невиплати не має.
Пунктом 7 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік»від 14.06.2011 року №3491-УІ, який набрав чинності з 19.06.2011 року зазначено, що у 2011 році норми і положення статі 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004 р. №2195-4 застосовуються у порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
Отже, кінцевим строком відновлення порушеного права позивача на отримання підвищення до пенсії за віком як «дитині війни»слід вважати 18.06.2011 року.
Постановляючи судове рішення у даній справі, суд виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, статтею 8, частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України, так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
При таких обставинах, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення. В решті позовних вимог за період з 19.06.2011 року по 01.07.2011 року суд відмовляє за безпідставністю.
Керуючись ст. ст. 99, 100, 122, 160, 161, 162, 163, 167, 183-2 КАС України, ст. ст. 1, 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд -
постановив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Личаківському районі міста Львова про визнання дій суб'єкта владних повноважень неправомірними та зобов'язання нарахувати і виплатити державну соціальну допомогу як «дитині війни»- задовольнити частково.
Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі міста Львова щодо ненарахування ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30 (тридцять) відсотків мінімальної пенсії за віком неправомірними.
Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Личаківському районі міста Львова зробити перерахунок і виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком як дитині війни з врахуванням підвищення до пенсії у розмірі 30 (тридцять) відсотків мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 30.12.2010 року по 18.06.2011 року з врахуванням абзацу 1 ч.1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог за період з 19.06.2011 року по 01.07.2011 року -відмовити за безпідставністю.
Постанова суду, прийнята у порядку скороченого провадження, підлягає негайному виконанню.
Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Личаківський районний суд м. Львова.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи.
Суддя Я.М. Мартинишин