23.06.08
Справа №АС17/269-08.
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Білопілля Агро», с. Сергіївна, Білопільський район
до відповідача: Сумської міжрайонної державної податкової інспекції, м. Суми
про визнання недійсним податкового повідомлення- рішення
Суддя Коваленко О.В.
Представники:
Від позивача Малікова В.О., Яцина О.М., Гребенюк О.Л.
Від відповідача Охріменко Н.Я.
У засіданні брали участь секретар судового засідання Котенко Н.М.
СУТЬ СПОРУ: Позивач просить суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Сумської міжрайонної державної податкової інспекції №0000261555/0 від 25.03.2008 р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 340 грн. 00 коп.
Відповідач в письмовому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що пунктом 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» не передбачено можливості самостійного прийняття платником податку рішення щодо вибору порядку обкладання ПДВ. Якщо результати діяльності сільськогосподарського товаровиробника відповідають критеріям, встановленим зазначеною нормою Закону, такий сільськогосподарський товаровиробник при обкладанні ПДВ керується нормами цього пункту.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази по справі, суд встановив:
З матеріалів справи вбачається, що 20.03.2008 р. головним державним податковим інспектором сектору оподаткування юридичних осіб Білопільського відділення Сумської МДПІ складено акт №124/15/35103599 про порушення податкового законодавства ТОВ «Білопілля Агро», яким встановлено порушення позивачем пп.. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення податкових зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» та встановлений факт неподання позивачем податкових декларацій з податку на додану вартість скороченої (ст. 11.29) за січень 2008 р. та за лютий 2008 р. у встановлені терміни (відповідно 20.02.2008 р. і 20.03.2008 р.).
На підставі вказаного акта відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення №0000261555/0 від 25.03.2008 р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 340 грн. 00 коп.
Відповідач обґрунтовує свої заперечення тим, що п. 11.29 ст. 29 Закону України «Про податок на додану вартість» не передбачено можливості самостійного прийняття платником податку рішення щодо вибору порядку обкладання ПДВ.
Згідно ч. 2 та 3 ст. 1 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок таких податків і зборів (обов'язкових платежів): податку на прибуток підприємств; плати (податку) за землю; комунального податку; збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності; збору за спеціальне водокористування.
Інші податки та збори (обов'язкові платежі), визначені Законом України «Про систему оподаткування», сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України.
Відповідно до ч.1 ст. 8 1 Закону України «Про податок на додану вартість» будь-яка юридична або фізична особа, яка провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського господарства, лісового господарства, рибальства, з обробки чи переробки такої виробленої нею продукції, а також з надання супутніх послуг, визначених цією статтею (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість.
Згідно п.11.22 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» тимчасово до дня вступу України до Світової організації торгівлі зупинено дію статті 8 1 Закону України «Про податок на додану вартість».
Відповідно до п. 34 Наказу Державної податкової адміністрації України «Про затвердження Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість» від 01.03.2000 р. №79, на час зупинення дії статті 8 1 Закону України «Про податок на додану вартість» не застосовуються норми цього Положення щодо реєстрації платників податку на додану вартість як суб'єктів спеціального режиму оподаткування.
Статтею 9 Закону України «Про податок на додану вартість» визначена процедура реєстрації осіб як платників податку на додану вартість
Згідно змісту п. 9.3. ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» вбачається, що особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання).
Пунктом 9.4. ст. 9 зазначеного Закону передбачено, що якщо особа, на яку не поширюється дія пункту 2.3 статті 2 цього Закону, як платник податку, вважає за доцільне добровільно зареєструватися платником податку і відповідає вимогам підпункту 2.2 статті 2 цього Закону, така реєстрація провадиться за її заявою.
Відповідно до п. 9.6. ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що з урахуванням положень пункту 9.5 цієї статті заява про реєстрацію має бути подана (надіслана) податковому органу:
а) особами, що підлягають реєстрації згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не пізніше двадцятого календарного дня з моменту досягнення суми оподатковуваних операцій, визначеної зазначеним пунктом;
б) особами, які підлягають податковій реєстрації у зв'язку із здійсненням ними операцій, визначених у підпунктах 2.3.2 - 2.3.4 пункту 2.3 та пункті 2.4 статті 2 цього Закону, не пізніше ніж за двадцять календарних днів до початку здійснення таких операцій;
в) особами, що прийняли добровільне рішення про реєстрацію платниками податку, не пізніше двадцяти календарних днів до початку податкового періоду, з якого такі особи вважатимуться платниками цього податку та матимуть право на податковий кредит і виписку податкових накладних.
Зі змісту п.2 .3. ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість» вбачається, що особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі:
2.3.1. Коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
2.3.2. Особа, що уповноважена вносити консолідований податок з об'єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності та підприємствами зв'язку, що перебувають у підпорядкуванні платника податку, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
2.3.3. Особа, яка поставляє товари (послуги) на митній території України з використанням глобальної або локальних комп'ютерних мереж, при цьому особа-нерезидент може здійснювати таку діяльність тільки через своє постійне представництво, зареєстроване на території України.
2.3.4. Особа, що здійснює операції з реалізації конфіскованого майна, незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій з поставки товарів (послуг), визначеної підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 цієї статті, чи ні, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством.
2.4. Будь-яка особа, що імпортує (для фізичних осіб - ввозить (пересилає)) товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, незалежно від того, який режим оподаткування вона використовує згідно із законодавством, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих платниками податку, які ввозять (пересилають) товари (предмети) у супроводжувальному багажі або отримують їх як поштове відправлення у межах неторгового обороту в обсягах, що не підлягають оподаткуванню відповідно до митного законодавства (крім ввезення транспортних засобів чи запасних частин до них такими фізичними особами) та нерезидентів, які пересилають поштові відправлення згідно з правилами Міжнародного поштового союзу на митну територію України, та отримувачів таких поштових відправлень.
У разі ввезення (пересилання) товарів (предметів) фізичними особами, не зареєстрованими як платники цього податку, в обсягах, що перевищує неторговий оборот, який підлягає оподаткуванню, такі особи сплачують податок на додану вартість під час перетину такими товарами (предметами) митного кордону України без реєстрації виходячи з митної вартості товарів (предметів), що перевищують розмір неторгового обороту.
Відповідно до п. 11.29. ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» до 1 січня 2009 року зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.
Для новостворених сільськогосподарських товаровиробників різних форм власності питома вага сільськогосподарської продукції в загальній сумі валового доходу підприємства в поточному році визначається за даними звітного періоду.
Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.
Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, судом встановлено, що зазначеними нормами не передбачено в яких випадках особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, а також перехід на фіксований сільськогосподарський податок не входить до вказаного переліку.
Відповідно до пп. 1.4.1 пп. 1.4. п. 1 Наказу Державної податкової адміністрації України, Державного комітету статистики України «Правила обліку податку на додану вартість для вдосконалення обчислення вартісної величини впливу пільг з цього податку на формування дохідної частини Державного бюджету України» від 23.07.2004 р. №419/453 пільгами з податку на додану вартість є переваги, надані певним суб'єктам підприємницької діяльності, пов'язані з повним або частковим звільненням від установлених законом зобов'язань за сплатою цього податку до державного бюджету.
01.04.2008 р. заступником голови Державної податкової адміністрації України Чекашкіним С.В. затверджений Довідник №45 пільг, наданих чинним законодавством по сплаті податків, зборів, інших обов'язкових платежів станом на 01.03.2008 р., в якому під кодом №14010213 зазначена пільга, яка надається платнику податку згідно п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість».
На підставі викладеного вище суд дійшов до висновку про те, що подання скорочених податкових декларацій в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість» та інших нормативних актів передбачає використання платником податку відповідної пільги, а платник податків звільняється від сплати податків і зборів, визначених в абз. 2 ст. 1 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок», що в свою чергу не передбачає обов'язку платника податку переходити на спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість та відповідного подання до податкового органу податкової скороченої декларації з ПДВ сільськогосподарського товаровиробника.
Згідно ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, але відповідач, з урахуванням всіх обставин справи, не подав суду належних доказів, які б об'єктивно, і у зазначеному законом порядку, підтвердили його позицію.
Таким чином, вимоги позивача є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а податкове повідомлення-рішення Сумської міжрайонної державної податкової інспекції №0000261555/0 від 25.03.2008 р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 340 грн. 00 коп. підлягає визнанню недійсним
Згідно ст.ст. 87, 94 Кодексу адміністративного судочинства України витрати по сплаті державного мита підлягають стягненню з державного бюджету на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Сумської міжрайонної державної податкової інспекції №0000261555/0 від 25.03.2008 р. про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Білопілля Агро» штрафних (фінансових) санкцій на суму 340 грн. 00 коп.
3. Стягнути з державного бюджету (р/р 31112095700002 в УДК в Сумській області, МФО 837013, код ЗКПО 23636315, код 22090200, символ 095) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Білопілля Агро» (41843, Сумська область, Білопільський район, с. Сергіївна, вул. Петровського, 13, код 35103599) 03 грн. 40 коп. витрат по сплаті державного мита
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.В. КОВАЛЕНКО