ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 3/17409.08.11
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестлізинг»
До Публічного акціонерного товариства «Мостобуд»
Про стягнення 1 452 087,89 грн.
Суддя Сівакова В.В.
Представники сторін:
Від позивача ОСОБА_1. -по дов. № б/н від 28.01.2011
Від відповідача ОСОБА_2 - по дов. № 756/21-11 від 07.07.2011
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестлізинг»про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Мостобуд»1 303 064,45 грн. основного боргу по лізинговим платежам, 84 854,60 грн. пені та 64 168,84 грн. штрафу за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору фінансового лізингу № 28 від 17.07.2008.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2011 було порушено провадження у справі № 3/174 та призначено її до розгляду на 28.07.2011.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 3/174 від 28.07.2011, в зв'язку з нез'явленням представника відповідача в засідання суду та невиконанням сторонами вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 15.07.2011, розгляд справи було відкладено на 04.08.2011.
В судовому засіданні 04.08.2011 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 09.08.2011.
Відповідач у поданому в судовому засіданні 09.08.2011 відзиві проти позову заперечує за наступних підстав. Вважає, що фактично акт звірки не підтверджує ту суму заборгованості, яка існує на момент розгляду справи, оскільки не відома та обставина - чи сплачував відповідач за цей час суму заборгованості чи ні. Звертає увагу суду, що у наданому позивачем акті відображені взаємовідносини по усім договорам лізингу, які укладені між позивачем, та відповідачем, тоді як предметом спору по справі № 3/174 є стягнення заборгованості за конкретним договором фінансового лізингу, а саме за договором № 28 від 17.07.2008. Тож даний акт не можна вважати належним доказовим матеріалам, оскільки він містить інформацію, яка не охоплюється рамками спору, а також містить застарілі дані, оскільки за вказаний період - з моменту підписання акту на день розгляду спору не відображена інформація стосовно того - чи сплачувались відповідачем суми заборгованості чи ні. Отже вважає, що позивачем не доведено обсяг заборгованості за договором фінансового лізингу № 28 від 17.07.2008 станом на день подання позову. Також зазначає, що позивачем неодноразово не виконувались вимоги ухвал суду та не було направлено компетентного представника до відповідача для здійснення звірки взаєморозрахунків, в зв'язку з чим просить залишити позов без розгляду.
Також відповідачем до відділу діловодства суду 09.08.2011 подано клопотання про залишення позову без розгляду з посиланням на те, що позивач неодноразово не виконувались вимоги ухвал суду та не було направлено компетентного представника до відповідача для здійснення звірки взаєморозрахунків, тому за відсутності акту звірки перешкоджає об'єктивно встановити розмір заборгованості відповідача перед позивачем.
Розглянувши клопотання відповідача суд відмовляє в його задоволенні, оскільки невиконання позивачем вимог суду щодо здійснення звірки взаєморозрахунків між сторонами не є перешкодою для розгляду спору по суті.
В судовому засіданні 09.08.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
17.07.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вестлізинг»(лізингодавець) та Публічним акціонерним товариством «Мостобуд»(лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 28 (далі -договір).
Відповідно до п. 1.1. договору, лізингодавець (позивач) зобов'язується придбати у власність визначене договором майно (предмет лізингу) у визначеного сторонами продавця (поставщика) та передати предмет лізингу в користування на визначений договором строку та визначену плату (лізингові платежі).
Згідно розділу 1 договору предметом лізингу є кран баштовий ST7030 вартістю 2 398 750,00 грн.
Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення взятих на себе зобов'язань не було у повному обсязі сплачено вартість лізингових платежів за періоди з травня 2010 року по червень 2011 року, в зв'язку з чим відповідач має заборгованість перед позивачем в розмірі 1 303 064,45 грн. та за неналежне виконання зобов'язань нараховані пеня в розмірі 84 854,60 грн. та штраф в сумі 64 168,84 грн.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Частина 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.
Виходячи з положень ст. ст. 1, 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»та ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
За умовами п. 2.5. договору датою передачі предмета лізингу в користування лізингоодержувача є дата підписання сторонами акту приймання-передачі майна в фінансовий лізинг.
Майно, що є предметом фінансового лізингу -кран баштовий ST7030 передано відповідачу відповідно до акту приймання-передачі від 28.10.2008.
Пунктом 5.1. договору визначено, що строк лізингу за даним договором становить 48 місяців з дня передачі предмету лізингу в користування лізингоодержувачу.
Відповідно до п. 4.1. договору в редакції додаткової угоди від 30.04.2009 за даним договором лізингу лізингоодержувач щомісячно (якщо інша періодичність не встановлена графіком лізингових платежів) сплачує лізингодавцю лізингові платежі в сумі, що визначена Графіком лізингових платежів з коригуванням на зміну офіційного курсу гривні, визначеного Національним банком України для долару США на дату виставлення рахунку. Перерахунок платежу здійснюється за наступною формулою:
Sn = (So : Ko) * Kn де
Sn -сума лізингового платежу без врахування ПДВ на комісію, яка підлягає додатковому нарахуванню у випадках, передбачених Законом України «Про податок на додану вартість»;
So -сума платежу у відповідності до Графіку лізингових платежів
Ko -курс НБУ для долару США на дату укладення договору;
Kn -курс НБУ для долару США на дату виставлення рахунку (в разі самостійного перерахування лізингового платежу лізингоодержувачем -курс НБУ для долару США на дату оплати);
Сторони домовились, що сума на яку змінився лізинговий платіж відноситься до комісії лізингодавця (графа 5 в у Графіку лізингових платежів) та лізинговий платіж підлягає додатковому збільшенню на суму ПДВ на комісію у випадках, передбачених Законом України «Про податок на додану вартість». Неотримання рахунку від лізингодавця за будь-яких обставин не звільняє лізингоодержувача від сплати лізингового платежу. В такому випадку, лізингоодержувач зобов'язаний самостійно здійснити перерахунок лізингового платежу на дату оплати у відповідності до вищезазначеної формули.
Згідно п. 4.2. договору режим здійснення лізингових платежів та викупної вартості предмету лізингу визначається сторонами в Графіку лізингових платежів.
Пунктом 4.3. договору встановлено, що сплата за 2-й та подальші періоди користування предметом лізингу, зазначені в Графіку лізингових платежів здійснюється до 10 числа (включно) кожного місяця, за який здійснюється лізинговий платіж.
Загальна сума лізингових платежів з ПДВ у період з травня 2010 року по червень 2011 року (згідно графи 7 Графіку лізингових платежів) складає 770 305,25 грн., яка в свою чергу згідно умов п. 4.1. договору ще підлягає коригуванню на зміну курсу гривні до долару США станом на день оплати.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно п. 8.4.4. договору лізингоодержувач зобов'язався своєчасно здійснювати лізингові платежі та викупну вартість.
Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо внесення лізингових платежів за період з травня 2010 року по червень 2011 року у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка згідно обґрунтованого розрахунку позивача, складає 1 303 064,45 грн.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 1 303 064,65 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язаня.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання, або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.
Згідно п. 9.3. договору у випадку прострочки оплати лізингового платежу, авансового платежу, викопної вартості, інших передбачених даним договором платежів лізингоодержувач зобов'язується сплатити лізингодавцю пеню в розмірі 0,15% від суми заборгованості за кожний день прострочки.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
При цьому, стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати лізингових платежів, проте враховуючи вищезазначені норми розмір пені, що підлягає стягненню, при здійсненні розрахунку позивачем обмежений у розмірі подвійної ставки НБУ у відповідний період.
Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.
Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.
В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті лізингових платежів відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 9.3. договору, розмір якої, за обґрунтованим розрахунками позивача становить 84 854,60 грн.
Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 84 854,60 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.
Пунктом 9.4. договору передбачено, що за невиконання та/або несвоєчасне виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань згідно п.п. 3.3., 3.5., 6.1., 6.3., 6.4., 6.9., 7.4., 7.5., п. 8 даного договору лізингоодержувач зобов'язується сплатити лізингодавцю штраф в розмірі 2% від ціни договору.
Оскільки матеріали справи свідчать, що неналежне виконання лізингоодержувачем зобов'язань щодо своєчасного внесення лізингових платежів мало місце, суд приходить до висновку про задоволення вимог про стягнення з відповідача суми штрафу, який за обґрунтованими розрахунками позивача становить 64 168,84 грн.
Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.
Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестлізинг»є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Мостобуд»(м. Київ, вул. Панківська, 5, код ЄДРПОУ 01386326) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестлізинг»(м. Київ, вул. Гайдара, 50, код ЄДРПОУ 35379237) 1 303 064 (один мільйон триста три тисячі шістдесят чотири) грн. 45 коп. основного боргу, 84 854 (вісімдесят чотири тисячі вісімсот п'ятдесят чотири) грн. 60 коп. пені, 64 168 (шістдесят чотири тисячі сто шістдесят вісім) грн. 84 коп. штрафу, 14 520 (чотирнадцять тисяч п'ятсот двадцять) грн. 88 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
СуддяВ.В.Сівакова
Рішення підписано 15.08.2011.