ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 9/17011.08.11
За позовом Закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон"
До Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Добробут"
Про відшкодування шкоди в порядку регресу - 2 182,60 грн.
Суддя Бондаренко Г.П.
Представники сторін:
Від позивача ОСОБА_1 (дов. №177-2011 від 16.03.2011р.)
Від відповідача не з'явився
Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 11.08.11р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Закрите акціонерне товариство "Страхова компанія "Еталон" (далі по тексту -позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Добробут" про стягнення 2182,60 грн. шкоди в порядку регресу, а також просить суд покласти на відповідача судові витрати.
Позовні вимоги мотивовані положеннями ст. ст. 993, 1191 ЦК України, ст. 27 ЗУ “Про страхування”.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2011р. порушено провадження у справі № 9/170, призначено справу до розгляду на 11.08.2011 р.
11.08.2011 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому визнано позовні вимоги частково на суму 1672,60 грн. та просить суд розподілити судові витрати пропорційно задоволених позовних вимог.
В судовому засіданні 11.08.2011 року представником позивача надано додаткові матеріали та усні пояснення по справі, підтримано позовні вимоги.
Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази за власним переконанням, яке ґрунтується на вимогах закону, Господарський суд міста Києва -
16.07.2009 року між ОСОБА_2 та позивачем було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №42-20013472, за яким позивачем було застраховано майнові інтереси ОСОБА_2, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу марки “Daewoo Matiz” державний номер НОМЕР_1.
Предметом договору є страхування автомобіля марки “Daewoo Matiz”, державний номер НОМЕР_1, на випадок настання подій, перелік яких наведено у договорі.
14 листопада 2009 року в м. Києві на перехресті пр. Оболонський -вул. Тимошенка, сталося ДТП за участю автомобіля “Субару” державний номер НОМЕР_2 під управлінням ОСОБА_3 та автомобіля “Деу” державний номер НОМЕР_1 під управлінням водія ОСОБА_2
Відповідно до Акту огляду автотранспортного засобу №42-200134 та ремонтної калькуляції, сума збитку встановлена у розмірі 2182,60 грн.
16.11.2009 року ОСОБА_2 подано позивачу заяву про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування. Встановивши обставини події позивач страховим актом №42-23059 від 25.01.2010р. визнав подію страховою та визначив суму відшкодування 2857,60 грн.
Суму спричиненого збитку було зменшено на суму франшизи 675 грн. (франшиза за договором страхування). Розрахунок суми відшкодування, згідно страхового акту: 2857,60 -675,00 = 2182,60 грн.
Відповідно до умов договору страхування №42-20013472 позивачем було виплачено страхове відшкодування власнику автомобілю ОСОБА_2 в сумі 2182,60 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 8095 від 26.01.2010 року.
Позивач просить стягнути суму, сплачену потерпілій особі, в порядку регресу з відповідача, як особи, яка є страхувальником особи, винної у спричиненні збитку.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно п. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до ст. 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 27 Закону “Про страхування”від 04.10.2001 року №2745-ІІІ, до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
За змістом п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди України” від 27.03.1992 р. № 6 джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Особою винною в ДТП є ОСОБА_3, вину якої встановлено Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 14.12.2009 року у справі №3-12664/2009р.
ОСОБА_3 як власник транспортного засобу “Субару” державний номер НОМЕР_2 застрахував свою цивільно-правову відповідальність в ПАТ "СК "Добробут", відповідно до умов договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВС/3284990. Поліс укладено на умовах визначених Законом України “Про обов'язкове страхування цивільної правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”. Строк дії визначено п.3 полісу з 16.04.2009 р. по 15.04.2010р. включно.
Відповідно до п.4 полісу №ВС/3284990, страхувальником-особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована полісом, є ОСОБА_4, а п. 5 полісу №ВС/3284990 встановлено, що цншими особами, цивільно-правова відповідальність яких застрахована за полісом є ОСОБА_3
Вказаним договором (поліс №ВС/3284990) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб становить 25500,00 грн., франшиза -510,00 грн. (пункт 2 полісу).
Згідно п. 22.1 ст. 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” (далі - Закон) передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
23.03.2011 року позивач звернувся до відповідача з претензією, щодо відшкодування збитків в порядку регресу у розмірі 2182,60 грн.
Позивачем пред'явлені вимоги про стягнення з відповідача 2182,60 грн. страхового відшкодування.
Умовами договору добровільного страхування наземного транспорту №ВС/3284990 від 15.04.2009 року встановлено франшизу у розмірі 510,00 грн.
За таких обставин, заявлена до стягнення сума страхового відшкодування у розмірі 2182,60 грн. підлягає перерахунку, враховуючи відмінусування розміру франшизи встановленої договором (поліс № ВС/3284990), а саме: 2182,60 -510,00 = 1672,60 грн. (сума, що підлягає відшкодуванню).
Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Приймаючи до уваги, що наявність заборгованості відповідача перед позивачем в порядку виплати збитку в порядку регресу підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 1672,60 грн.
Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст. 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут»(04070, м. Київ, вул. Сагайдачного/Ігорівська, 10/5А; код ЄДРПОУ 31093336) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон»(03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 33Б, 2 під'їзд; код ЄДРПОУ 20080515) 1672 (одна тисяча шістсот сімдесят дві) грн. 60 коп. шкоди в порядку регресу, 78 (сімдесят вісім) грн. 16 коп. державного мита та 180 (сто вісімдесят) грн. 85 коп. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
5.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя Г.П. Бондаренко
Рішення підписано 16.08.2011 року