Справа № 2-963/11
м. Донецьк
27 липня 2011 р.
Петровський районний суд м. Донецька в складі: головуючий -суддя Іванов В.М., при секретарі Абрамчук А.В., за участю представника відповідача Петрушкевич М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Петровському районі м. Донецька про відшкодування шкоди
Позивач звернувся до суду із позовною заявою про відшкодування відповідачем моральної шкоди, завданої пошкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, працюючи на підприємствах вугільної промисловості, при виконанні трудових обов'язків отримав професійне захворювання, яке вперше йому встановлено 19 травня 2004 р. Пошкодженням здоров'я йому завдано моральну шкоду, яку відповідач відмовляється відшкодовувати. З наведених підстав позивач просить суд стягнути з відповідача 76 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.
В судове засідання позивач не з'явився, надав суду заяву с проханням розглянути справу у його відсутність, позовні вимоги підтвердив в повному обсязі, наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, пояснив, що п. 27 ст. 77 Закону “Про державний бюджет України на 2006 р.” та п. 22 ст. 71 Закону “Про державний бюджет України на 2007 р.” зупинено дію абзацу 4 статті 1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку), підпункту “е” пункту 1 частини першої статті 21; частини третьої статті 28; частини третьої статті 34 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”. Крім цього, згідно Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 лютого 2007 року № 717-V, який набрав чинності 20 березня 2007 року, дія норм законодавства, на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог, а саме частина третя ст. 34 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” виключена.
Виходячи с цього відповідач вважає, що позовні вимоги не ґрунтуються на законі, а тому не підлягають задоволенню.
Суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні відповідними документами встановлено, що позивач, працюючи на підприємствах вугільної промисловості, при виконанні трудових обов'язків отримав професійне захворювання -«Антракосиликатоз, інтерстилициальна форма, хронічний обструктивний бронхит у фазі загострення, легенева недостатність, другого ступеню», яке згідно акту розслідування виявлено 05 квітня 2004 року/а.с.17/.
Висновком МСЄК від 19 травня 2004 року позивачу вперше встановлена стійка втрата професійної працездатності на 20% (а.с.4), згідно висновку МСЄК від 25.05.2005 року втрата працездатності встановлена 45% безстроково та встановлена 3 група інвалідності. /а.с.12/.
Положення ст. 21, 28, 34 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” в редакції, що діяла до прийняття Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік”, який набрав чинності з 1.01.2006 року та Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, який набрав чинності 1.01.2007 року, а також Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 лютого 2007 року, який набрав чинності з 20 березня 2007 року, передбачали обов'язок Фонду провести потерпілому виплату за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому такої шкоди.
За змістом ст.ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЄК.
Відповідач у відповідності з діючим законодавством відшкодовує позивачеві матеріальну шкоду, завдану пошкодженням здоров'я, але відшкодувати моральну шкоду відмовився, що є порушенням прав позивача на відшкодування шкоди з огляду на наступне.
В судовому засіданні встановлено, що в наслідок пошкодження здоров'я, викликаного професійним захворюванням, позивачеві завдано моральну шкоду, яка обумовлена моральними та фізичними стражданнями з приводу пошкодження здоров'я, погіршення життєвих умов, що потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Викладене є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди відповідачем у відповідності зі ст. 21 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.
Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 встановлено, що ФССНВВ зобов'язаний відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, всім потерпілим, в тому числі у випадку встановлення тимчасової стійкої часткової або повної втрати професійної працездатності.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України на вимоги про відшкодування шкоди здоров'ю та вимоги про стягнення моральної шкоди строки позовної давності не поширюються.
Прийняти до уваги заперечення представника відповідача суд не може, оскільки вони не ґрунтуються на законі, оскільки ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом у квітні 2011 року, судом встановлено, що ступень втрати 20% професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням йому було вперше встановлено висновком МСЄК від 19 травня 2004 року, таким чином право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача ще до набрання чинності як Законом України “Про державний бюджет на 2006 рік”, так і Законом України “Про державний бюджет на 2007 рік”, а також Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 лютого 2007 року.
Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Також відповідно до ч.1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Норми Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” передбачали відшкодування моральної шкоди застрахованим особам як страхову виплату, тому покладання на відділення Фонду обов'язку по сплаті такої страхової виплати не є цивільною відповідальністю зазначеного органу.
При визначені розміру відшкодування моральної шкоди суд приймає до уваги, що у відповідності зі ст. 34 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” сума страхової виплати за моральну шкоду не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.
Приймаючи до уваги, що мінімальний розмір заробітної плати в Україні встановлено у сумі 960 грн., а також враховуючи глибину моральних страждань позивача з приводу пошкодження здоров'я, ступінь втрати ним професійної працездатності, суд виходячи з принципу розумності та справедливості, вважає за необхідно стягнути з відповідача на користь позивача 6 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.
Задовольнити вимоги позивача про стягнення з відповідача 76 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди суд не находить можливим, оскільки така грошова сума не відповідає глибині моральних та фізичних страждань позивача.
На підставі Положення ст. 15, 21, 28, 30, 34, 35 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 лютого 2007 року, рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, по справі № 1-9/2004, п. 3 ч. 1 ст.268 ЦК України, ст. 213-215 ЦПК України
Позов ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Петровському районі м. Донецька про відшкодування шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з відділення дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Петровському районі м. Донецька на користь ОСОБА_2 в порядку відшкодування моральної шкоди 6 000 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на це рішення може бути подана в судову палату по цивільних справах апеляційного суду Донецької області через місцевий суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя В.М. Іванов