Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" серпня 2011 р. Справа № 5023/3782/11
вх. № 3782/11
Суддя господарського суду Доленчук Д. О.
при секретарі судового засідання Івахненко І.Г.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 за довіреністю № 99 від 20.01.2011 р.
відповідача - не з'явився
розглянувши справу за позовом ПП "Компанія Фортіс", м. Харків
до ФОП ОСОБА_2, м. Харків
про визнання договору дійсним
Приватне підприємство "Компанія Фортіс" (позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (відповідач) згідно якої просить суд визнати договір купівлі - продажу № 10/03/10-БФ дійсним (чинним) відповідно до п.2 ст. 215 Цивільного кодексу України та надати роз'яснення правових наслідків чинності договору.
В обґрунтування позову позивач вказує, що вищевказаний договір був укладений з урахуванням нори ЦК України та інших актів цивільного законодавства
Представник позивача до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду 02.08.2011 р. за вх. № Д 1441, надав заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дана заява не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.
Відповідач про судове засідання був повідомлений належним чином, в судове засідання його представник не з'явився, відзив на позовну заяву до суду не надав, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.
Між сторонами 10.03.2010 року був укладений договір поставки № 10/03/10-БФ з додатковими угодами до нього від 16.03.2010 р. (надалі - договір).
Пунктом 1.1. договору було передбачено, що відповідач (постачальник) зобов'язується передати у власність позивача (покупця) пшеницю 5 та 6 класів не посівну (товар), а позивач (покупець) зобов'язується прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору.
Пунктом 3.1. договору було передбачено, що кількість товару складає 2000 т +/-5%.
Відповідно до п.3.3. договору загальна вартість товару, що поставляється за даним договором становить 2518000,00 грн. разом з ПДВ +/- 5%.
Пунктом 4.2. договору було передбачено, що зобов'язання постачальника по поставці товару за даним договором вважаються виконаними з моменту оформлення сторонами накладної або акту приймання-передачі товару, а строк поставки загальної кількості товару до 31.03.2010 р. (п. 4.3. договору).
Згідно п.4.5. договору датою поставки партії товару є дата у первинному документі, який підписано повноважними представниками сторін.
Пунктом 5.1. договору було передбачено, що оплата товару, що поставляється за даним договором, проводиться в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника до 15.04.2010 р.
Згідно п.10.1. даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2010 р., але в будь-якому випадку до моменту його повного виконання.
Позивачем до позовної заяви були надані копії видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень з банківськими виписками (а.с. 16-64)
Дослідивши вищевказані документи судом було встановлено, що тільки у видатковій накладній № РН-24/03 від 24.03.2010 р. на суму 239977,99 грн., видатковій накладній № РН-19/03 від 19.03.2010 р. на суму 1000967,95 грн., податковій накладній № 2403 від 24.03.2010 р. на суму 239977,99 грн., податковій накладній № 1903 від 19.03.2010 р. на суму 1000967,95 грн., платіжному дорученні № 158 від 30.03.2010 р. на суму 466223,31 грн., платіжному дорученні № 162 від 31.03.2010 р. на суму 79140,78 грн. та платіжному дорученні № 203 від 20.04.2010 р. на суму 231289,46 грн. містяться посилання на договір поставки № 10/03/10-БФ від 10.03.2010 р.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Приймаючи до уваги вищевикладене господарський суд приходить до висновку, що між сторонами був укладений саме договір поставки, а не договір купівлі-продажу, про що зазначалося позивачем, та те, що з матеріалів справи не вбачається доказів виконання сторонами умов договору поставки № 10/03/10-БФ від 10.03.2010 р. у повному обсязі.
Разом з цим суд зазначає, що на підставі ч.2. ст. 215 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Статтею 220 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
З урахуванням вищевикладених обставин господарський суд приходить до висновку про неможливість визнання договору № 10/03/10-БФ від 10.03.2010 р. дійсним відповідно до ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України, оскільки для визнання даного договору дійсним у порядку, визначеному зазначеною статтею, має бути законодавчо встановлена вимога його нотаріального засвідчення, яка для даного виду договорів відсутня.
Крім того, господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав.
Статтею 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів. Зокрема, статтею 20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів:
- визнання наявності або відсутності прав;
- визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів;
- визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;
- відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;
- припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
- присудження до виконання обов'язку в натурі;
- відшкодування збитків;
- застосування штрафних санкцій;
- застосування оперативно-господарських санкцій;
- застосування адміністративно-господарських санкцій;
- установлення, зміни і припинення господарських правовідносин тощо;
- іншими способами, передбаченими законом.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
- визнання права;
- визнання правочину недійсним;
- припинення дії, яка порушує право;
- відновлення становища, яке існувало до порушення;
- примусове виконання обов'язку в натурі;
- зміна правовідношення;
- припинення правовідношення;
- відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
- визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Також, ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З огляду на те, що вищезазначений перелік способів захисту прав і законних інтересів та договір поставки № 10/03/10-БФ від 10.03.2010 р. не містить такого способу захисту як визнання договору дійсним, та враховуючи те, що з матеріалів справи не вбачається доказів виконання сторонами умов договору поставки № 10/03/10-БФ від 10.03.2010 р. у повному обсязі, та те, що у суду відсутня можливість для визнання договору № 10/03/10-БФ дійсним відповідно до ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України, господарський суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову.
За таких обставин в задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у разі відмови в позові підлягають покладенню на позивача.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 20 Господарського кодексу України, ст.ст. 16, 215, 220, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 34, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя Доленчук Д. О.
Рішення підписано 08.08.2011 р.