36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
08.07.2011 р. Справа №18/1462/11
За позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, м. Полтава
до відкритого акціонерного товариства «Павлівське», с. Артемівка Чутівського району Полтавської області
про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності на майно
Суддя Іванко Лідія Андріївна
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_2, дов. № 2958 від 01.12.2010 року
від відповідача: ОСОБА_3, дов. від 02.04.2011 року
Рішення винесено після перерви, оголошеної в судовому засіданні 07.07.2011 року відповідно до ст. 77 Господарського процесуального Кодексу України.
Розглядається позовна заява Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Павлівське»про визнання договору купівлі-продажу від 04.08.2005 року дійсним та визнання права власності на нежитлову будівлю, розташовану в с. Щербані Полтавського району.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання (підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення).
Відповідач в відзиві позов не визнав, вважає, що спірний договір є неукладеним, оскільки нотаріально не посвідчений та не зареєстрований.
Вступна та резолютивна частина відповідно до ст. 85 Господарського процесуального Кодексу України булла оголошена в судовому засіданні 08.07.2011 року.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, встановив:
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 01.09.2003 року за № 10/53-8/53 було введено санацію ВАТ «Павлівське», с. Артемівка Чутівського району (далі - відповідач), та призначено керуючим санацією Венгренюк Л.М., яким в процедурі санації було здійснено продаж майна на відкритих біржових торгах.
04.08.2005 року за результатами біржових торгів між керуючим санацією ВАТ «Павлівське»та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі в АДРЕСА_1.
В подальшому договір купівлі-продажу було визнано дійсним та визнано право власності за ОСОБА_1 рішенням Постійно діючого третейського суду при Центральній універсальній біржі від 27.12.2005 року.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 03.03.2011 року рішення третейського суду скасовано, ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 11.05.2011 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
В зв'язку з цим позивач звернувся до суду з вимогою визнати договір купівлі-продажу від 04.08.2005 року дійсним та визнати за ним право власності на нежитлову будівлю, розташовану в АДРЕСА_1, посилаючись на ч. 2 ст. 220 та ст. 392 Цивільного Кодексу України.
Під час розгляду спору по суті судом були прийняті до уваги слідуючі обставини.
Відповідно до п. 1.4. договору купівлі-продажу майна від 04.08.2005 року сторони зобов'язувалися нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу до 01.09.2005 року.
В пункті 1.3. вищезазначеного договору зазначено, що право власності на нерухоме майно переходить до Покупця після нотаріального оформлення договору купівлі-продажу та його державної реєстрації (арк.справи 6).
Відповідно до ст. 11 Цивільного Кодексу України та ст. 174 Господарського Кодексу України, договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Згідно із ч. 1 ст. 193 Господарського Кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 657 Цивільного Кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Згідно ч. 2 ст. 220 Цивільного Кодексу України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджуються письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Положення ч. 3 ст. 640 Цивільного Кодексу України пов'язують момент чинності договору який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації з моментом його державної реєстрації.
Державна реєстрація є можлива та є похідною від його нотаріального посвідчення.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач не надав доказів на виконання ним вимог Закону та пунктів 1.3; 1.4 договору купівлі-продажу від 04.08.2005 року щодо його нотаріального посвідчення.
Крім цього, позивачем не надано доказів, що підтверджують ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору.
Надана ним вимога від 22.06.2011 року до ВАТ «Павлівське» про нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу судом до уваги не приймається, оскільки здійснена після звернення до господарського суду з позовом. (заява подана 24.05.2011 року).
Отже, даний факт ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору не є доведеним, що безпосередньо впливає на застосування до спірних правовідносин сторін статті 220 Цивільного Кодексу України.
Таким чином, суд вважає, що відсутні правові підстави для визнання договору дійсним.
Відповідно до ст. 328 Цивільного Кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема правочинів.
Договір купівлі-продажу майна від 04.08.2011 року є неукладеним, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210, 640 Цивільного Кодексу пов'язується з державною з державною реєстрацію.
Отже, підстави для визнання права власності на спірне майно, відсутні.
Керуючись ст.ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального Кодексу України, суд, -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Суддя Іванко Л.А.
Повний текст рішення підписано 12.07.2011 року