"15" серпня 2011 р.Справа № 16/17-2122-2011
Господарський суд Одеської області
У складі судді -Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань -Скоробрух Т.В.
За участю представників сторін:
Від прокурора: Коломійчук І.О. за посвідченням № 166 від 19.07.2011р.;
Від позивачів:
- Міністерства фінансів України: не з'явився;
- Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Київ”: ОСОБА_5 за довіреністю № 21/199 від 03.09.2010р.;
Від відповідача: ОСОБА_1 на підставі довіреності б/н від 11.09.2008р.
Від третьої особи: не з'явився.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України, публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Київ” до товариства з обмеженою відповідальністю „ЮНІК” за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -товариства з обмеженою відповідальністю „ФФС” про стягнення 113 725 850,64 грн., -
Перший заступник прокурора Шевченківського району м. Києва звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України, публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Київ” (надалі за текстом -ПАТ „АКБ „Київ”) до товариства з обмеженою відповідальністю „ЮНІК” (надалі за текстом -ТОВ „ЮНІК”), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -товариства з обмеженою відповідальністю „ФФС” (надалі за текстом -ТОВ „ФФС”), про стягнення заборгованості в загальному розмірі 113 725 850,64 грн., яка складається з поточної заборгованості за кредитом в сумі 89 000 000,00 грн.. простроченої заборгованості за кредитом в сумі 1 000 000 грн., простроченої заборгованості по відсотках за кредитом в сумі 20 650 684,93 грн., поточної заборгованості по відсотках за кредитом в сумі 1 849 315,07 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 13 347,22 грн. та пені за несвоєчасну сплату відсотків за кредитом в сумі 1 212 503,42 грн. Заявлені вимоги перший заступник прокурора обґрунтовує невиконанням відповідачем умов договору поруки № 005/10-П-1 від 26.02.2010р., яким забезпечене виконання обов'язків ТОВ „ФФС” за генеральним договором про здійснення кредитування № 005/10 від 26.02.2010р. з урахуванням додаткових угод до нього.
При цьому, одночасно з поданням позовної заяви першим заступником прокурора Шевченківського району м. Києва в порядку ст. 66 ГПК України було заявлено клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно та грошові кошти на розрахункових рахунках, що належать ТОВ „ЮНІК”, в межах заявленої до стягнення суми, а також заборонити відповідачу здійснювати дії щодо відчуження належного йому майна.
В обґрунтування заявлених вимог про вжиття заходів до забезпечення позову перший заступник прокурора посилається на значну суму заборгованості, яка є предметом спору, а також на нездійснення її погашення відповідачем у добровільному порядку. Викладене, на думку першого заступника прокурора, свідчить про наявність ймовірності відчуження належного відповідачу майна на користь третіх осіб, що може унеможливити виконання винесеного за результатами розгляду даної справи судового рішення.
Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. При цьому, як вбачається з положень ст. 67 ГПК України, позов може забезпечуватись шляхом накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмету спору.
У інформаційному листі Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики забезпечення позову” від 12.12.2006 р. N 01-8/2776 зазначається: у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
З матеріалів справи вбачається, що між ПАТ „АКБ „Київ” (Кредитор), ТОВ „ФФС” (Позичальник № 1) та ТОВ „Промстрой-Прогрес” (Позичальник № 2) укладено генеральний договір про здійснення кредитування № 005/10 від 26.02.2010р., у п. 6 основної частини якого викладені перелік забезпечувальних зобов'язань, якими забезпечується виконання Позичальниками прийнятих на себе зобов'язань за даним договором. До таких забезпечувальних зобов'язань, зокрема, віднесено: договір іпотеки земельної ділянки, що належить Позичальнику № 1 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0, 9375 га, заставною вартістю 51 161 000 грн.; договорами іпотеки земельних ділянок, укладеними з поручителями -фізичними особами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 загальною заставною вартістю 12 240 000 грн.; договором іпотеки земельної ділянки, що належить ОСОБА_4, що знаходиться АДРЕСА_2 загальною площею 1,84 га, заставною вартістю згідно оцінки Управління по роботі з заставами 6 624 000 грн.; договором іпотеки нежитлової нерухомості (гуртожиток), що належить поручителю товариству з обмеженою відповідальністю „Одестрансбуд” загальною площею 2 260,8 кв.м., заставною вартістю 12 600 000 грн.; договором іпотеки майнових прав на житло, що будується АДРЕСА_1, які належать Позичальнику № 1, загальною заставною вартістю 176 000 000 грн., а саме на 187 житлових квартир, загальною площею 21 506 кв.м., 34 офісних приміщень, загальною площею 4 424,13 кв.м., 230 машино-місць (паркінгів).
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про іпотеку” іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. В свою чергу. Згідно зі ст. 9 Закону України „Про іпотеку” іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки.
Таким чином, самий по собі факт укладення договорів іпотеки на суму значно більшу, ніж сума наданого кредиту, призводить до неможливості здійснення відчуження предметів іпотеки за відсутності згоди іпотекодержателя, що, в свою чергу, свідчить про недоцільність накладення арешту на майно з метою забезпечення позовних вимог, який, за своєю сутністю, представляє собою заборону на відчуження. З цих же підстав господарський суд вважає недоцільним вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони відповідачу здійснювати дії по відчуженню належного йому майна.
Крім того, суд звертає увагу першого заступника прокурора, що за змістом ст. 67 ГПК України позов може забезпечуватись шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві, в той час як прокурором заявлено клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно та грошові кошти на розрахункових рахунках, що належать ТОВ „ЮНІК”, тобто в супереч приписам наведеної процесуальної норми.
Міністерством фінансів України та ПАТ „АКБ „Київ” заявлений першим заступником прокурора Шевченківського району м. Києва позов був підтриманий.
Відповідач повністю заперечує проти заявлених вимог, посилаючись на їх безпідставність та необгрунтованість. Так, одним із доводів відповідача є його твердження про відсутність підстав для звернення першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва з позовом в інтересах держави в особі позивачів, у зв'язку з тим, що Мінфін України не є стороною у спірних правовідносинах та не є вищим органом управління ПАТ „АКБ „Київ”, а ПАТ „АКБ „Київ” не є органом державної влади, в особі яких держава набуває і здійснює свої цивільні права та обов'язки. За таких обставин суд вважає за необхідне, насамперед, зупинитися на даному питанні.
В силу приписів ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами зокрема прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
На підставі постанови Кабінету Міністрів України „Про капіталізацію акціонерного комерційного банку „Київ” від 10.06.2009р. № 566 установлено, що держава бере участь у капіталізації акціонерного комерційного банку „Київ” шляхом придбання акцій додаткової емісії зазначеного банку в сумі 3565294000 гривень в обмін на облігації внутрішньої державної позики. Після придбання державою в особі Міністерства фінансів акцій додаткової емісії акціонерного комерційного банку „Київ” та належного оформлення корпоративних прав на придбані акції частка держави у статутному капіталі зазначеного банку становитиме 99,936931402 відсотка.
Згідно з зведеним обліковим реєстром власників цінних паперів ПАТ „АКБ „Київ” станом на 24.09.2010р., складеним приватним акціонерним товариством „Всеукраїнський депозитарій цінних паперів”, державі Україна належить 99,9369 відсотків акцій ПАТ „АКБ „Київ”.
У відповідності до п. 1 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого Указом Президента України № 446/2011 від 08.04.2011р. (надалі за текстом -Положення про Мінфін), Міністерство фінансів України (Мінфін України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінфін України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної фінансової, бюджетної, податкової, митної політики, політики у сфері державного фінансового контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку, випуску і проведення лотерей, організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності, видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку, у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.
В силу приписів п. 1 Положення про Мінфін до основних завдань Мінфіну України віднесено формування та забезпечення реалізації державної фінансової, бюджетної, податкової і митної політики. При цьому, Мінфін України відповідно до покладених на нього завдань забезпечує у встановленому законодавством порядку участь держави в капіталізації банків, здійснює управління корпоративними правами цих банків та готує плани їх продажу ( пп. 45 п. 4 Положення про Мінфін).
Статтею 1 Закону України „Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 31.10.2008р. № 639-VI (в редакції Закону України від 23.12.2010р.) передбачено цей Закон спрямований на забезпечення конституційних прав громадян, гарантування економічної безпеки держави, мінімізації можливих збитків для економіки та фінансової системи України від фінансової кризи, яка охопила більшу частину промислово розвинутих країн. Відповідно до ст. 2 названого Закону держава в особі Міністерства фінансів України може брати участь у формуванні та/або збільшенні статутних капіталів банків (далі - капіталізація банків) шляхом придбання акцій первинної емісії (часток у статутному капіталі) банку чи акцій додаткової емісії (додаткових вкладів) банків в обмін на державні облігації України та/або придбання зазначених акцій за кошти Державного бюджету України. Такі державні облігації України підлягають обов'язковому викупу Національним банком України, у тому числі за рахунок кредитів відповідного призначення міжнародних фінансових організацій, за їх номінальною вартістю протягом п'яти банківських днів з дня надходження пропозиції щодо їх викупу. Рішення про участь держави у капіталізації банків приймає Кабінет Міністрів України на підставі пропозицій Національного банку України. Порядок участі держави у капіталізації банків затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України. Управління корпоративними правами держави у статутних капіталах банків, що набуті відповідно до цього Закону, здійснюються Міністерством фінансів України.
У відповідності до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб. В свою чергу, згідно зі ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживчою річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
В силу приписів ст. 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Як вбачається з матеріалів справи, даний спір виник у зв'язку із невиконанням ТОВ „ФФС” своїх обов'язків за генеральним договором про здійснення кредитування № 005/10 від 26.02.2010р. щодо повернення ПАТ „АКБ „Київ” наданого кредиту, процентів за користування кредитом та нарахованих штрафних санкцій. Як зазначено вище, 99,9369 відсотків акцій ПАТ „АКБ „Київ” належить державі в особі управителя цих прав -Міністерства фінансів України, у зв'язку з чим держава в особі Міністерства фінансів України як власник корпоративних прав згідно зі ст. 167 ГК України наділена правомочностями щодо отримання прибутку від діяльності ПАТ „АКБ „Київ”.
Враховуючи, що від результатів вирішення цього спору зокрема залежить можливість стягнення на користь ПАТ „АКБ „Київ” грошових коштів в рахунок погашення спірної заборгованості, що, в свою чергу, впливає на отримання Міністерством фінансів України, як розпорядником бюджетних коштів та управителем корпоративних прав держави у капіталізованому банку, прибутку від діяльності ПАТ „АКБ „Київ”, господарський суд дійшов висновку, що в даному випадку перший заступник прокурора Шевченківського району м. Києва, звертаючись до суду із даним позовом, вірно визначив можливість порушення інтересів держави виходячи із характеру спірних правовідносин, а також правильно визначив орган державної влади, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних відносинах -Міністерство фінансів України.
При цьому, господарський суд звертає увагу відповідача на положення абз.абз. 3, 4 ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. № 3-рп/99, відповідно до яких інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ „ФФС” письмових пояснень по суті заявлених позовних вимог суду не надало та не скористалось наданим законом правом на участь свого представника у судовому процесі, незважаючи на належне повідомлення ТОВ „ФФС” про час та місце розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.
26.02.2010р. між ПАТ „АКБ „Київ” (Кредитор), ТОВ „ФФС” (Позичальник № 1) та ТОВ „Промстрой-Прогрес” (Позичальник № 2), при цьому всі разом Позичальники № 1 та № 2 в подальшому іменуються „Позичальники”, укладено генеральний договір про здійснення кредитування № 005/10, відповідно до п. 1 Основних положень якого Кредитор зобов'язується надавати Позичальникам грошові кошти у гривнях у вигляді невідновлювальної кредитної лінії (надалі за текстом -кредит) в межах загального ліміту, що дорівнює 90 000 000 грн., на наступні цілі: фінансування будівельних робіт по житловому комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а Позичальники на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, зобов'язуються щомісячно сплачувати проценти у розмірі 25% річних в гривнях. Загальний ліміт кредитування розподіляється між Позичальниками відповідно до потреб кожного з них шляхом укладення відповідних додаткових угод.
При цьому, згідно з п.п. 3, 4 основних положень генерального договору про здійснення кредитування № 005/10 від 26.02.2010р. конкретні умови кредитування, а саме: сума, мета (цілі) та строк кредиту, розмір процентної ставки, форма кредитування визначаються додатковими угодами, що укладаються між сторонами та є невід'ємними складовими частинами цього договору. Додаткові угоди не повинні суперечити загальним та граничним умовам, що визначені цим договором. Конкретна сума траншу, що надається за цим договором, не може перевищувати загальний ліміт кредитування, встановлений в п. 1 цього договору.
Відповідно до ст. 345 ГК України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. У відповідності до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави „Позика”, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Пунктом 2.7. загальних умов кредитування генерального договору про здійснення кредитування № 005/10 від 26.02.2010р. передбачено, що сплата процентів здійснюється відповідним Позичальником у валюті кредиту щомісячно не пізніше 5 / п'ятого / число кожного місяця, починаючи з наступного від місяця надання кредиту, а також одночасно з погашенням останнього платежу (траншу) за кредитом, за відповідною додатковою угодою до цього договору, або у день дострокового повернення кредиту у випадках, передбачених цим договором. Інший порядок сплати процентів може бути передбачений відповідною додатковою угодою до цього договору.
В силу приписів ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
В подальшому, сторонами було укладено додаткові угоди № 1 від 26.02.2010р. та № 2 від 02.03.2010р. до генерального договору про здійснення кредитування № 005/10 від 26.02.2010р. Відповідно до п.п. 1.1., 3 зазначених додаткових угод надання траншу кредиту здійснюватиметься в наступному порядку: 26 лютого 2010 р. в сумі 80 000 000 грн. та 02.03.2010р. в сумі 10 000 000 грн. шляхом перерахування грошових коштів з позичкового рахунку Позичальника № 1 № 2063.5.032020.001 на поточний рахунок Позичальника № 1 № 2600.0.00.32020.01, відкритий в ПАТ „АКБ „Київ”.
При цьому, у відповідності до п.2.2. загальних умов кредитування генерального договору про здійснення кредитування № 005/10 від 26.02.2010р. кредит вважаться наданим відповідному Позичальнику в момент списання відповідної суми коштів з відповідного позичкового рахунку на користь відповідного одержувача чи перерахування кредиту на відповідний поточний рахунок такого Позичальника.
ПАТ „АКБ „Київ” належним чином виконало прийняті на себе зобов'язання за генеральним договором про здійснення кредитування № 005/10 від 26.02.2010р. та додатковими угодами до нього, а саме надало ТОВ „ФФС” кредит на загальну суму 90 000 000 в погоджені сторонами строки шляхом перерахування зазначених грошових коштів на рахунок ТОВ „ФФС” № 26000003202001 в ПАТ „АКБ „Київ”, що підтверджується меморіальними ордерами № 742364 від 26.02.2010р. та № 745286 від 02.03.2010р.
В силу приписів ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до п. 3.3. загальних умов кредитування генерального договору про здійснення кредитування № 005/10 від 26.02.2010р. Позичальники зобов'язані зокрема повертати Кредитору кредит/транші відповідно до строків/термінів, встановлених у договорі та додаткових угодах до цього договору, але, в будь-якому разі, не пізніше останнього дня строку дії ліміту кредитування, вказаного в п.1 цього договору; сплачувати кредитору проценти та комісії в розмірі, передбаченому в пункті 1 цього договору та у додаткових угодах до цього договору в порядку, визначеному п.п. 2.7., 2.9., 2.11., 2.12. цього договору та у додаткових угодах; на вимогу Кредитора у випадках, передбачених цим договором (п.п. 2.12.3., 2.15., 3.2.2., 3.2.5., 5.4.) достроково, протягом 30 (тридцяти) робочих днів від дня отримання вимоги Кредитора повернути кредит, сплатити проценти та/або комісії, а також можливу неустойку.
В свою чергу, пунктом 2.15. загальних умов кредитування генерального договору про здійснення кредитування № 005/10 від 26.02.2010р. передбачено, що у випадку недотримання Позичальником/Позичальниками графіку погашення кредиту та/або процентів відповідно до договору та/або додаткових угод кредит вважається таким, термін погашення якого настав.
У зв'язку із порушенням ТОВ „ФФС” своїх обов'язків щодо своєчасної оплати процентів за користування кредитом на загальну суму 90 000 000 грн., наданим на підставі генерального договору про здійснення кредитування № 005/10 від 26.02.2010р., ПАТ „АКБ „Київ” було надіслано на адресу ТОВ „ФФС” вимогу від 21.10.2010р. за вих. № 19/4274, відповідно до якої ПАТ „АКБ „Київ”, керуючись п. 3.3.7., 2.15. вищезазначеного генерального договору про здійснення кредитування, вимагало від ТОВ „ФФС” протягом 30 днів від моменту отримання цієї вимоги повернути кредитні кошти у розмірі 90 000 000 грн., сплатити прострочені проценти за період з 26.02.2010р. по 01.10.2010р. у розмірі 9 431 506,85 грн. та пеню за порушення строків оплати процентів в сумі 238 643,55 грн.
З підстав невиконання з боку ТОВ „ФФС” прийнятих на себе за генеральним договором про здійснення кредитування № 005/10 від 26.02.2010р. зобов'язань, господарським судом Одеської області 11.03.2011р. за результатами розгляду справи № 9 / 17 -47 -2011 за позовом ПАТ „АКБ „Київ” до ТОВ „ФСС” про стягнення 103 699 084,25 грн. було прийнято рішення, яким позов ПАТ „АКБ „Київ” задоволено у повному обсязі, стягнуто з ТОВ „ФФС” на користь ПАТ „АКБ „Київ” заборгованість за кредитом у розмірі 90 000 000 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 13 191 780,82 грн., 499 319,29 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків, держмито у сумі 25 500 грн. та 236 грн. витрат на ІТЗ судового процесу. Зазначене рішення було залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.05.2011р. Станом на час розгляду даної справи рішення господарського суду Одеської області від 11.03.2011р. по справі № 9 / 17 -47 -2011 набрало законної сили.
При цьому, враховуючи чинність генерального договору про здійснення кредитування № 005/10 від 26.02.2010р. та нездійснення ТОВ „ФФС” погашення заборгованості за наданим кредитом, процентами за користування кредитом та нарахованими штрафними санкціями незважаючи на надіслану вимогу та ухвалене на користь ПАТ „АКБ „Київ” рішення суду про стягнення заборгованості за вищезазначеним договором, позивачем продовжувалось нарахування процентів за користування кредитом та пені за порушення з боку ТОВ „ФФС” прийнятих на себе грошових зобов'язань.
В подальшому, позивачем було повторно надіслано на адресу ТОВ „ФФС” вимогу про усунення порушення від 10.05.2011р. за № 15-02/1/1763, відповідно до якої ПАТ „АКБ „Київ” вимагало сплатити на його користь заборгованість за генеральним договором про здійснення кредитування № 005/10 від 26.02.2010р. в загальному розмірі 113 725 850,64 грн., яка складається з простроченої заборгованості за кредитом в сумі 1 000 000 грн., поточної заборгованості за кредитом в сумі 89 000 000 грн., простроченої заборгованості по відсоткам в сумі 20 650 684,93 грн., поточної заборгованості за відсотками в сумі 1 849 315,07 грн., а також нарахованих штрафних санкцій на загальну суму 1 225 850,64 грн. Вказана вимога була отримана ТОВ „ФФС” 16.05.2011р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення під розписку.
В забезпечення виконання зобов'язань позичальників за вищезазначеним генеральним договором про здійснення кредитування між ПАТ „АКБ „Київ” (Кредитор), ТОВ „ФФС” (Позичальник № 1), ТОВ „Промстрой-Прогрес” (Позичальник № 2) та ТОВ „ЮНІК” (Поручитель) було укладено договір поруки № 005/10-П-1 від 26.02.2010р., відповідно до п.1.1 якого Поручитель зобов'язується перед Кредитором солідарно відповідати за виконання Позичальниками у повному обсязі зобов'язань за генеральним договором про здійснення кредитування № 005/10 від 26.02.2010р., а саме повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту.
Пунктом 2.1. договору поруки № 005/10-П-1 від 26.02.2010р. визначено зміст забезпеченого порукою зобов'язання, до якого входить: повернення кредиту в розмірі 90 000 000 грн. з графіком погашення відповідно до умов договору кредиту та з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 30.08.2010р., або в інший термін дострокового погашення у випадках, передбачених договором кредиту; сплата процентів за користування кредитом, у розмірі, визначеному договором кредиту, а також додатковими угодами про внесення змін (доповнень) до договору кредиту, згідно з якими буде змінюватись розмір процентної ставки, а також сплата комісій у розмірах, строки та в порядку, що визначені договором кредиту; сплата можливих штрафних санкцій, визначених договором кредиту; інші витрати щодо задоволення вимог Кредитора за договором кредиту.
В силу приписів ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Викладені обставини, які свідчать про порушення позичальником ТОВ „ФФС” своїх зобов'язань за генеральним договором про здійснення кредитування № 005/10 від 26.02.2010р. щодо своєчасного погашення заборгованості за кредитом, відсотками за користування кредитом та нарахованими штрафними санкціями, зумовили звернення позивача до суду із позовом до ТОВ „ЮНІК” як поручителя за ТОВ „ФФС” щодо виконання останнім своїх зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором з вимогами про стягнення заборгованості ТОВ „ФФС” перед ПАТ „АКБ „Київ” на загальну суму 113 725 850,64 грн.
Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. При цьому, приписами ст..543 цього Кодексу встановлено, що у разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом так і від будь-кого з них окремо.
Окрім того, статтею 555 ЦК України передбачено, що у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.
Так, пунктом 3.1.1 договору поруки № 005/10-П-1 від 26.02.2010р. встановлено, що Поручитель зобов'язаний протягом одного робочого дня від дати отримання листа Кредитора про невиконання Позичальниками забезпеченого порукою зобов'язання за договором кредиту виконати відповідне зобов'язання шляхом перерахування непогашеної суми процентів та суми можливих штрафних санкцій на рахунки, вказані Кредитором. При цьому, усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином у разі, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур'єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв'язку одержувача (п. 6.3. договору поруки № 005/10-П-1 від 26.02.2010р.).
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому, у відповідності до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Аналізуючи положення п. 3.1.1. договору поруки № 005/10-П-1 від 26.02.2010р. в сукупності із положеннями ст.ст. 530, 553-555 ЦК України, господарський суд зазначає, що поручитель, в даному випадку, має виконати порушене боржником зобов'язання одночасно за наявності наступних підстав: порушення боржником прийнятого на себе зобов'язання та направлення кредитором на адресу поручителя повідомлення про порушення зобов'язань боржником, яке за своїм юридичним змістом є вимогою про виконання зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що будь-яких повідомлень про порушення ТОВ „ФФС” прийнятих на себе зобов'язань за генеральним договором про здійснення кредитування № 005/10 від 26.02.2010р. на адресу ТОВ „ЮНІК”, які у відповідності до п. 3.1.1. договору поруки № 005/10-П-1 від 26.02.2010р. є підставою для виконання поручителем обов'язку за позичальника, позивачем в порядку п. 6.3. вищеназваного договору поруки не надсилались.
Враховуючи, що на момент звернення позивача до суду, останній з вимогами про виконання відповідачем зобов'язань за ТОВ „ФФС”, що виникли на підставі генерального договору про здійснення кредитування № 005/10 від 26.02.2010р., як того вимагає п. 3.1.1. укладеного між сторонами по справі договору поруки № 005/10-П-1 від 26.02.2010р., не звертався, господарський суд дійшов висновку, що термін виконання відповідачем даного грошового зобов'язання на час звернення позивача до суду із даним позовом не настав.
З урахуванням наведених висновків суду, слід звернутися до статті 1 ГПК України, приписами якої встановлено, що до господарського суду мають право звертатися підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації) згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За переконанням суду, зміст приведеної законодавчої норми чітко встановлює правило для перелічених суб'єктів господарського права на звернення до суду за захистом своїх саме порушених або оспорюваних прав та інтересів. При цьому, відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Однак, за результатами розгляду даного спору суд дійшов висновку, що на момент звернення першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі ПАТ „АКБ „Київ” та Міністерства фінансів України до суду з даним позовом у ПАТ „АКБ „Київ” не виникло право пред'явлення вимог у судовому порядку щодо стягнення з поручителя ТОВ „ЮНІК” суми заборгованості ТОВ „ФФС” за генеральним договором про здійснення кредитування № 005/10 від 26.02.2010р.., а, відтак, не виникло і кореспондуюче цьому праву зобов'язання ТОВ „ЮНІК” щодо виконання обов'язку за ТОВ „ФФС”. Наведене свідчить про відсутність факту порушення прав ПАТ „АКБ „Київ”, та тягне за собою необхідність відмови у задоволенні позову.
Господарський суд звертає увагу ПАТ „АКБ „Київ”, що пред'явлення позову до поручителя не є тотожнім пред'явленню кредитором вимоги до боржника у розумінні ст. 530 ЦК України, оскільки характер спірних правовідносин між сторонами визначає, що порушенням охоронюваних законом прав позивача є невиконання відповідачем прийнятих на себе обов'язків після отримання відповідної вимоги від позивача, яка, як встановлено судом, відповідачу пред'явлена не була, у зв'язку з чим, судом встановлено відсутність порушення прав ПАТ „АКБ „Київ” відповідачем на момент звернення до суду із даним позовом. Сам по собі факт надсилання копії позовної заяви на адресу відповідача є виключно процесуальним обов'язком особи, яка звертається до суду із відповідним позовом, і є обов'язковою умовою для прийняття судом поданого позову, а не доказом пред'явлення вимоги до зобов'язаної сторони, передбаченої приписами ст. 530 ЦК України.
Що стосується доводів відповідача щодо припинення дії договору поруки № 005/10-П-1 від 26.02.2010р. на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, господарський суд зазначає наступне.
Так, як вже зазначалось судом по тексту рішення вище, пунктом 2.15. загальних умов кредитування генерального договору про здійснення кредитування № 005/10 від 26.02.2010р. передбачено, що у випадку недотримання Позичальником/Позичальниками графіку погашення кредиту та/або процентів відповідно до договору та/або додаткових угод кредит вважається таким, термін погашення якого настав.
В силу положень ст.ст. 251, 252 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, та він визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Рішенням господарського суду Одеської області від 11.03.2011р. по справі № 9 / 17 -47 -2011 установлено, що строк виконання ТОВ „ФФС” своїх зобов'язань за генеральним договором про здійснення кредитування № 005/10 від 26.02.2010р. щодо дострокового повернення кредиту, відсотків за користування кредитом та нарахованих штрафних санкцій настав з 01.12.2010р. В силу положень ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Таким чином, господарський суд на підставі ч. 2 ст. 35 ГПК України вважає доведеним факт того, що термін дострокового погашення наданого ТОВ „ФФС” згідно з договором про здійснення кредитування № 005/10 від 26.02.2010р. кредиту настав з 01.12.2010р.
Пунктом 6.1. договору поруки № 005/10-П-1 від 26.02.2010р. встановлено, що цей договір набирає чинності з моменту його укладення уповноваженими представниками сторін та діє до виконання у повному обсязі зобов'язань за договором кредиту і цим договором.
У відповідності до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. В свою чергу, положеннями ст.ст. 251, 252 ЦК України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Визначення сторонами договору поруки № 005/10-П-1 від 26.02.2010р. строку його дії до виконання у повному обсязі зобов'язань за договором кредиту і цим договором не відповідає положенням цивільного законодавства щодо строків, які визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, у зв'язку з чим господарський суд дійшов висновку, що у договорі поруки № 005/10-П-1 від 26.02.2010р. не встановлено строк його дії.
У відповідності до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Таким чином, враховуючи, що строк дії договору поруки № 005/10-П-1 від 26.02.2010р. сторонами не встановлено, в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука за цим договором припиняється, якщо протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя
Згідно з ч.2, 3 ст. 254 ЦК України до строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.
Враховуючи наведені висновки суду щодо настання строку виконання зобов'язань ТОВ «ФФС»за генеральним договором про здійснення кредитування № 005/10 від 26.02.2010р. з 01.12.2010р. та виходячи зі змісту ст.ст. 254, 559 ЦК України порука, встановлена договором поруки № 005/10-П-1 від 26.02.2010р., як вид забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором припиняється, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя протягом законодавчо встановленого строку у шість місяців, який з урахуванням правил перебігу та закінчення строків та термінів, спливає 31.05.2011р.
З матеріалів справи вбачається, що позовна заява першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва була подана до господарського суду 27.05.2011р. шляхом її надсилання через установи зв'язку, про що свідчить відповідний календарний штемпель установи зв'язку на конверті, в якому надійшла позовна заява. Наведене свідчить, що даний позов був пред'явлений за відсутності спливу шестимісячного строку на пред'явлення вимог до поручителя за договором поруки, строк дії якого не встановлено, у зв'язку з чим на момент звернення до суду із даним позовом порука, встановлена згідно з договором поруки № 005/10-П-1 від 26.02.2010р., не припинила свою дію на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України.
Однак наведені обставини ніяким чином не спростовують висновків суду щодо відсутності у ПАТ „АКБ „Київ” на момент звернення до суду із даним позовом права вимоги до ТОВ „ЮНІК”, що є підставою для відмови у задоволенні позову першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі ПАТ „АКБ „Київ”, Міністерства фінансів України до ТОВ „ЮНІК” про стягнення заборгованості на загальну суму 113 725 850,64 грн. на підставі ст.ст. 251, 252, 254, 530, 553-555, 559, 627, 628, 631, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. 345 ГК України.
Керуючись ст.ст. 251, 252, 254, 530, 553-555, 559, 627, 628, 631, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. 345 ГК України., ст.ст. 1, 32, 33, 35, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
1. В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Повний текст рішення складений 19.08.2011р.
Суддя Желєзна С.П.