83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
08.08.11 р. Справа № 17/192
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Алде”, м. Донецьк
до відповідача: Державного підприємства “Донецька залізниця”, м. Донецьк
3-я особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача 1: Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у місті Донецьку
3-я особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача 2: Державна податкова інспекція у Київському районі м. Донецька
про стягнення 267 696,66 грн.
Суддя Матюхін В.І.
Представники:
позивача: ОСОБА_1 - за дов., Летко Д.К. - за дов.
відповідача: ОСОБА_2 - пров. юр.
3-ї особи 1:
3-ї особи 2:
Товариство з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Алде” звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Державного підприємства “Донецька залізниця” 267 696,66 грн., у тому числі:
- 244 828,66грн. - боргу (надлишково списана залізницею сума за надані послуги);
- 22 868,00грн. - 3 % річних за користування коштами.
Рішенням господарського суду Донецької області від 13.12.2010 року в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Алде” відмовлено.
Рішення було мотивоване тим, що зменшення позивачем податкових зобов'язань на спірну суму податкового кредиту дало можливість позивачу зберегти за собою відповідну суму і, як наслідок, зменшення майна (у даному випадку грошей у сумі 244'828,66 грн.) у позивача не відбулося. За відсутності одного з ключових складових виникнення зобов'язання за ст. 1212 ЦК України унеможливлюється її застосування до спірних правовідносин.
За апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Алде” Донецький апеляційний господарський суд постановою від 02.02.2011 року рішення господарського суду Донецької області від 13.12.2010 року скасував та прийняв нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Алде” задовольнив у повному обсязі..
Постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2011р. постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.02.2011р. та рішення господарського суду Донецької області від 13.12.2010р. скасовано, а справу передано до місцевого господарського суду на новий розгляд.
Постанова ВГСУ мотивована тим, що:
- „ні суд першої інстанції ні апеляційний господарський суд не звернули увагу на те, що згідно статей 1, 2 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів) а також проведення відповідних перевірок та встановлення фактів порушення податкового законодавства відноситься до компетенції податкових органів;
- відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без, достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Предметом регулювання вказаної норми закону є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права;
- якщо спірна сума є сумою податку на додану вартість, яка утримана з позивача та перерахована до Державного бюджету України, порядок її нарахування, сплати і повернення регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів”.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що:
- за період з 4 березня 2007р. по 24 грудня 2007р. включно залізницею списано з особового рахунку товариства як платника перевезень за надані транспортні послуги (перевезення експортних вантажів) 1 468 971,96грн., у тому числі 244 828,66грн. податку на додану вартість;
- вантаж призначений для експорту, а послуги з перевезення є супутніми експорту такого товару;
- згідно п.6.2 ст.6 Закону України “Про податок на додану вартість” при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить "0" відсотків до бази оподаткування;
- для застосування ПДВ за ставкою 0% необхідно 2 умови: послуги мають бути супутніми експорту товарів і вартість таких послуг має бути включена до митної вартості товарів, що експортуються;
- у даному випадку ці дві умови дотримані, а тому надані відповідачем послуги мають оподатковуватись за ставкою 0%.
Відповідач позов не визнав з посиланням на відповідність своїх дій щодо нарахування та списання спірної суми як нормам транспортного законодавства, так і вимогам Закону “Про ПДВ” та те, що:
- відповідно до п.3.1 ст.3 Закону “Про ПДВ” об'єктом оподаткування податку на додану вартість є операції з постачання товарів і послуг, місце надання яких знаходилось на митній території України;
- при наданні послуг на митній території України вартість таких послуг включається в базу оподаткування і обкладається податком в загальновстановленому порядку за ставкою 20%;
- спірна сума перерахована до Держбюджету України;
- позивач з вимогами до залізниці про повернення списаних коштів не звертався;
- справа не підсудна господарським судам України.
Крім того залізниця вважає, що позивачем за цим позовом пропущений скорочений строк позовної давності, зокрема 6-ти місячний, встановлений ст.136 Статуту залізниць України, 9-ти місячний, встановлений ст.31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМЗВС), наслідки чого мають бути застосовані при вирішенні спору.
Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку і Державна податкова інспекція у Київському районі м. Донецька підтримали позицію відповідача і зауважили, що залізниця здійснила перевезення вантажу в межах Донецької області, тобто на митній території України, у зв'язку з чим до цих відносин необхідно застосовувати ст.3, п.6.1, 6.5 ст.6 Закону “Про ПДВ” та оподатковувати операцію з надання послуг податком на додану вартість за ставкою 20%.
На виконання ухвали від 07.06.11р. позивач пояснив, що:
- провізна плата з ПДВ є передбаченою договором платою за надані транспортні та додаткові транспортні послуги;
- до спірних правовідносин повинен застосовуватись загальний строк позовної давності в три роки.
Під час розгляду справи:
- сторони погодились, що строк повернення спірних коштів наступив відразу після того, як позивачеві стало відомо про списання коштів, тобто тоді, коли товариство отримала відповідні переліки;
- залізниця і податкові інспекції підтвердили, що провізна плата без ПДВ (тариф) включена у митну вартість товару, що експортувався.
У судовому засіданні оголошувалась перерва з 04.08.2011р. по 08.08.2011р.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача і 3-х осіб у відкритому судовому засіданні, господарський суд встановив:
Протягом березня-грудня 2007 року Відкрите акціонерне товариство „Комсомольське рудоуправління” (не є стороною по справі) здійснювало відвантаження на експорт вантажів, зокрема щебеню для шляхового будівництва російським підприємствам.
Перевезення вантажів на експорт здійснювалось залізничним транспортом за міжнародними залізничними накладними №№ 49010058, 49010073, 49010075, 49010079, 49010086, 49363272, 49363273, 49363275, 49363276, 49363291, 49363315, 49363320, 49363321, 49363326, 49363339, 49363340, 49363341, 49363351, 49363353, 49363356, 49363358, 49363367, 49363375, 49363385, 49363389, 49363395, 49363398, 49779701, 49779705, 49779715, 49779716, 49779721, 49779729, 49779730, 49779742, 49779747, 49779759, 49779765, 49779766, 49779773, 49779775, 49779778, 49779789, 49779785, 49779794, 49779790, 49779796, 49779799, 49779808, 49779809, 49779815, 49779825, 49779831, 49779836, 49779850, 49779852, 49779859, 49779860, 49779861, 49779866, 49779868, 49779872, 49779882, 49779885, 49779887, 49779889, 49779912, 49779913, 49779926, 49779934, 49779935, 49779938, 49779940, 49779943, 49779945, 49779946, 49779947, 49779959, 49779956, 49779964, 49779981, 49779982, 49779983, 49779998, 49780000, 49780027, 49780032, 49780051, 49780057, 49780059, 49780065, 49780067, 49780084, 49780090, 49780091, 49780092, 49780117, 49780123, 49780126, 49780127, 49780140, 49780147, 49780150, 49780152, 49780154, 49780165, 49780169, 49780172, 49780181, 49780193, 49780195, 49780203, 49780202, 49780226, 49780235, 49780250, 49780251, 49780263, 49780275, 49780278, 49780285, 49780289, 49780296, 49780297, 49780301, 49780316, 49780317, 49780322, 49780323, 49780326, 49780333, 49780341, 49780398, 49780401, 49780402, 49780417, 49780420, 49780422, 49780425, 49780435, 49780451, 49780461, 49780470, 49780471, 49780472, 49780495, 49780507.
Платником перевезень в межах України був позивач по справі - Товариство з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Алде”, яке 05 квітня 2005 року уклало з Державним підприємством “Донецька залізниця” договір №11/Э про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги (далі -“Договір”).
Згідно з п.1.1 предметом цього договору є надання відповідачем позивачу послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, та проведення розрахунків за ці послуги.
П.1.3 укладеного між сторонами договору передбачені умови оплати позивачем „за Вантажовідправника/Вантажоодержувача транспортних послуг (оплата залізничного тарифу, плати за користування вагонами, збори за подачу і збирання вагонів і інші додаткові послуги), пов'язаних з здійсненням експортно-імпортних і внутрішніх перевезень вантажів, а також інших транспортних послуг по договірним тарифам”.
За умовами п.2.5 договору позивач зобов'язався здійснювати попередню оплату за перевезення вантажів та додаткові послуги шляхом перерахування коштів у сумах, відповідних до обсягу перевезення та вагонообігу на під'їзній колії на визначений відповідачем особовий рахунок позивача, а відповідач відповідно до п.3.2 договору списував відповідні суми (провізну плату, додаткові збори) з особового рахунку позивача на підставі перевізних та інших документів.
За період з 4 березня 2007р. по 24 грудня 2007р. включно залізницею списано з особового рахунку товариства як платника перевезень за надані транспортні послуги (перевезення експортних вантажів в межах України) 1 468 971,96грн., у тому числі 244 828,66грн. податку на додану вартість за ставкою 20%.
Згідно наданих позивачем вантажних митних декларацій вартість перевезення без ПДВ (тариф) у сумі 1 224 143,30 грн. включена у митну вартість товару, що експортувався.
За таких обставин і зважаючи на те, що:
- згідно ч.1 ст.274 Митного Кодексу України митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу чи міни, визначається на основі ціни, що була фактично оплачена чи яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України;
- відповідно до ч.2 ст.274 Митного Кодексу України до митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені: на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України; комісійні та брокерські винагороди; ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються;
- згідно пункту 6.2 статті 6 Закону України “Про ПДВ” при експорті товарів і супутніх такому експорту послуг ставка податку складає 0% до бази оподатковування;
- відповідно п. 1.14 ч.1 ст.1 Закону України “Про ПДВ” супутні послуги - це послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються або імпортуються;
- згідно наданих позивачем вантажних митних декларацій вартість перевезення була включена в митну вартість товарів що експортувалися;
- при списанні коштів з особового рахунку позивача за перевезення експортних вантажів залізницею була списана і сума податку на додану вартість за ставкою 20% у розмірі 244 828,66грн.;
- відповідно ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно,
господарський суд вважає, що:
- нарахування ПДВ за згадані перевезення мало бути здійснено за ставкою 0%;
- нарахування відповідачем ПДВ за цими перевезеннями за ставкою 20% не відповідає чинному законодавству;
- грошові кошти у сумі 244 828,66грн. залізницею списані з особового рахунку позивача без достатніх на те підстав;
- позов в частині стягнення 244 828,66грн. є обґрунтованим, однак таким, що задоволений бути не може, оскільки позивач звернувся до суду із пропуском 6-ти місячного строку позовної давності, встановленого ч.1-4 ст.315 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. ст.261 ЦК України).
Статтею 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України (далі ГК України), норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України.
Частиною першою ст. 223 ГК України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.
Згідно ч.1-4 ст.315 ГК України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів. Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п'яти днів. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.
Позивач претензію в установлений ч.2 ст.315 ГК України 6-ти місячний строк від дня списання коштів (4.04.2007р. - 24.12.2007р.) залізниці не заявив і таким чином чекати відповіді на неї сенсу не було.
Ч.4 ст.315 ГК України передбачене право позивача протягом шести місяців з 4.10.07р. - 24.06.08р., тобто з наступного дня після сплину строку, протягом якого він міг заявити претензію, звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.
Позов позивачем подано до суду 27.09.10р., тобто більше ніж через 1 рік після сплину строку пред'явлення претензії, і таким чином 6-ти місячний строк, встановлений ст.315 ГК України, позивачем пропущений.
Відповідач у заяві наполягає на тому, що до спірних правовідносин повинен застосовуватись 6-ти місячний строк позовної давності, встановлений ст.136 Статуту залізниць України чи 9-ти місячний, встановлений ст.31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМЗВС), наслідки чого мають бути застосовані при вирішенні спору. Позивач вважає, що до спірних правовідносин має бути застосований загальний строк позовної давності - 3 роки, встановлений ст.257 Цивільного кодексу України. Позиція сторін не відповідає чинному законодавству.
Статут залізниць України не є законом (є підзаконним нормативним актом), а тому з 1.01.04р. самостійно не може застосовуватись щодо строку позовної давності до спірних правовідносин;
Зазначення у ч.3 ст.26 Закону України “Про залізничний транспорт”, що порядок і терміни пред'явлення позовів визначається Статутом залізниць відповідно до чинного законодавства не є підставою для застосування Статуту щодо тривалості позовної давності, оскільки спеціальна позовна давність має встановлюватися законом, а не підзаконним нормативним актом, яким є Статут залізниць України;
Ст.31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення встановлена позовна давність для позовів відправників і одержувачів до залізниць, у той час як позов по даній справі заявлений експедитором, який не є ні відправником, ні одержувачем.
Частина 3 ст.925 Цивільного кодексу України, якою визначено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік, до спірних правовідносин не може бути застосована, оскільки:
- Господарський кодекс є спеціальним нормативним актом по відношенню до Цивільного кодексу, а Цивільний кодекс загальним - по відношенню до Господарського;
- за умови розбіжності між загальними i спеціальними правовими нормами перевага надається спеціальним;
- ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України передбачено, що законом, яким є Господарський кодекс, можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Загальний строк позовної давності в 3 роки, встановлений ст.257 Цивільного кодексу України, до спірних правовідносин не може бути застосований, оскільки спір між сторонами виник із договору перевезення, а відповідно до ч.1-4 ст.315 ГК України до вимог до перевізника, що випливає з договору перевезення вантажу, встановлена скорочена позовна давність.
Вимоги в частині стягнення 22 868,00грн. - відсотки за користування чужими коштами задоволенню не підлягають, оскільки позивачем факт користування відповідачем коштами у сумі 244 828,66грн. не доведений (за твердженням відповідача, не спростованим позивачем, кошти у сумі 244 828,66грн. ним були перераховані до Держбюджету України). До того ж згідно ст.266 Цивільного кодексу України „зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо)”.
Твердження відповідача про те, що спірна сума є сумою податку на додану вартість, яка утримана з позивача та перерахована до Державного бюджету України, порядок її нарахування, сплати і повернення регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів, судом до уваги не прийняте, оскільки:
- списана залізницею з експедитора сума 1 468 971,96грн., у тому числі 244 828,66грн. податок на додану вартість, є платою за надані транспортні та додаткові послуги;
- спір, який виник між сторонами, не є публічно-правовим спором, оскільки ні позивач, ні відповідач не є органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, так само як і не є суб'єктами, які здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства;
- якщо припустити, що даний спір не відносяться до компетенції господарських судів, то Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.02.2011р. та рішення господарського суду Донецької області від 13.12.2010р. по даній справі мав би відповідно до ст.ст.111-9 Господарського процесуального кодексу України припинити провадження у справі у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, але він цього не зробив і тим самим, у тому числі направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України визнав, що ця справа підлягає вирішенню в господарських судах України.
Судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, ст.274 Митного Кодексу України, п.1.14 ч.1 ст.1, п.6.2 ст.6 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст.1, ч.1-4 ст.315 Господарського кодексу України, ч.2 ст.9, ст.253, ст.266, ч.ч.3, 4 ст.267, ст.1212 Цивільного кодексу України і керуючись ст.ст.49, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В И Р I Ш И В :
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Алде” про стягнення з Державного підприємства “Донецька залізниця” 267 696,66 грн. відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо його не скасовано.
Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом 10 днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.
Суддя Матюхін В.І.
< Список > < Довідник >
< Список > < Довідник >
Повний текст рішення складено 08.08.2011р.
Надруковано примірників:
1 - до справи;
1 - позивачу;
1 - відповідачу.
2-3-м особам
Виконала:
Тел.381-91-18