83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
01.08.11 р. Справа № 19/53пд
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Демідової П.В.
При секретарі судового засідання Мозговій Н.І.
Розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрвогнетив”, м.Дніпропетровськ
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія з управління активами „Ізі Лайф”, що діє від свого імені та за рахунок активів пайового венчурного інвестиційного фонду „Світанок” недиверсифікованого виду закритого типу, м. Київ
до відповідача-2: Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” в особі філії „Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Костянтинівка Донецької області”
про визнання недійсним з моменту вчинення кредитного договору про відкриття кредитної лінії №02/1-241 від 21.08.2008р., укладеного між позивачем та відповідачем-1 (який є правонаступником відповідача-2)
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю.
від відповідача-1: ОСОБА_2 за довіреністю.
від відповідача-2: ОСОБА_2 за довіреністю.
Суд перебував в нарадчій кімнаті
01.08.2011р. з 14.55 год. по 15.55 год.
Суть справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю „Укрвогнетив”, м.Дніпропетровськ звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія з управління активами „Ізі Лайф”, що діє від свого імені та за рахунок активів пайового венчурного інвестиційного фонду „Світанок” недиверсифікованого виду закритого типу, м. Київ та Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” в особі філії „Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Костянтинівка Донецької області” про визнання недійсним з моменту вчинення кредитного договору про відкриття кредитної лінії №02/1-241 від 21.08.2008р., укладеного між позивачем та відповідачем-1 (який є правонаступником відповідача 2).
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на перевищення повноважень директором ТОВ „Укрвогнетрив” при укладанні спірного правочину, що порушує приписи ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України та є підставою для визнання його недійсним.
Ухвалою від 06.07.2011р. за вказаним позовом порушено провадження по справі №19/53пд, судове засідання призначено на 19.07.2011р.
19 липня 2011р. відповідачами були надані відзиви на позовну заяву №100077/904 від 18.07.2011р. та №543 від 18.07.2011р., в яких вони заперечили проти задоволення позовних вимог з однакових підстав, посилаючись на наявність у директора позивача повноважень на підписання кредитного договору, схвалення його ТОВ „Укровогнетрив” та прийняття ним до виконання.
19 липня 2011р. через канцелярію суду позивачем надана заява від 18.07.2011р. про зміну підстав позову, в якій він зазначив, що під час укладання кредитного договору про відкриття кредитної лінії №02/1-241 від 21.08.2008р. він діяв під впливом тяжкої обставини (скрутне фінансове становище), а договір було укладено на вкрай невигідних для нього умовах (завищена процента ставка), повідомив, що у спірному правочині відсутні положення про відповідальність банку за порушення кредитного договору, тобто відсутня умова, визначена законом як істотна для цього виду правочинів. Враховуючи викладені обставини, позивач вважає кредитний договір таким, що порушує вимоги законодавства, у зв'язку з чим просить визнати його недійсним.
За приписами ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України, до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Оскільки позивачем дотримані вимоги вищевказаної норми, суд приймає заяву позивача про зміну підстав позову та розглядає справу №19/53пд з її урахуванням.
Водночас, 19.07.2011 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про призначення судової економічної експертизи з метою визначення його фінансового стану на момент укладення спірного кредитного договору.
01 серпня 2011р. відповідачами були надані відзиви на позов з урахуванням зміни його підстав №10077/257 від 26.07.2011р. та №600 від 26.07.2011р., в яких зазначили, що посилання позивача на укладення спірного договору під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах є безпідставними, в підтвердження чого надали копії документів фінансової звітності ТОВ „Укрвогнетрив”; разом з цим, звернули увагу на відсутність законодавчого обмеження розміру процентної ставки за користування кредитними коштами та заперечують проти визнання відповідальності банку істотною умовою кредитного договору.
Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками згідно зі ст.22 ГПК України. Судом, відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.
У відповідності до п.п.2, 3, 4 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.ст.42, 43 ГПК, ст. 33 ГПК України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. За приписами ст.43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -
Встановив:
21 серпня 2008р. між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) (далі - позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Укрвогнетрив” був укладений кредитний договір про відкриття кредитної лінії №02/1-241 від 21.08.2008р. (далі - кредитний договір).
Відповідно до п.2.1 кредитного договору, банк надає позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії в сумі, яка не може перевищувати 650 000,00 грн. (ліміт кредитної лінії) на умовах, передбачених цим договором.
Згідно з п.2.2, дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - 20.08.2009р. У разі несвоєчасного погашення суми, що перевищує ліміт кредитної лінії, датою остаточного повернення всіх коштів за кредитної лінією є п'ятий робочий день з дня, в якому сталось таке перевищення. У разі несвоєчасної сплати плати за кредит відповідно до п.п.3.2, 3.3 цього договору, датою остаточного повернення всіх коштів, за кредитною лінією є шістдесятий календарний день від дня нарахування плати за кредит, яка не сплачена у встановлений цим договором строк, але не пізніше дати остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту.
Пунктом 3 кредитного договору сторонами узгоджено умови кредитування, зокрема, відповідно до п.3.2 кредитного договору, проценти за користування кредитом нараховуються на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи зі встановленої банком процентної ставки в розмірі 23% річних.
Пунктом 5 кредитного договору сторони визначили підстави та розмір відповідальності за його невиконання або неналежне виконання. Загальні засади такої відповідальності встановлені в п.5.1, за змістом якого винна сторона сплачує іншій стороні неустойку, передбачену цим договором, а також відшкодовує збитки, понесені іншою стороною, в разі невиконання або неналежного виконання прийнятих на себе згідно з умовами цього договору зобов'язань.
За умовами п.п.6.1, 6.5 кредитного договору, він набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін, тобто з 21.08.2008р., та діє до повного повернення позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати у повному обсязі процентів за користування ним та повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно з умовами цього договору.
Договором про внесення змін №1 до кредитного договору, укладеним 18.08.2009р., сторони змінили п.2.2, встановивши дату повернення кредиту - 31.08.2010р. та узгодивши відповідний графік повернення кредитних коштів. Водночас, сторонами було змінено п.3.2 кредитного договору, зокрема, підвищено процентну ставку за користування кредитними коштами до 25% річних та передбачено сплату відповідачем процентів за користування кредитних коштами, виходячи зі встановленої банком процентної ставки в розмірі 28% річних, у випадку не спрямування грошових потоків позичальника на рахунки, відкриті в банку, в обсягах, не менших, ніж пропорційно наявній заборгованості за кредитом. Крім того, п.3.12.1 кредитного договору було викладено в наступній редакції: „Позичальник зобов'язується спрямувати всі власні кошти (забезпечити надходження та залишки) на рахунки, відкриті в банку, в термін до 01.09.2009р. У випадку недотримання зазначеної умови процентна ставка за користування кредитом встановлюється на рівні 28% річних, починаючи з наступного місяця, в якому виявлено порушення умов.” Разом з цим, сторонами було доповнено розділ 4 кредитного договору пунктом 4.3.10.
21 серпня 2009р. між сторонами був укладений договір №1 про внесення змін до кредитного договору, яким конкретизовано умови кредитування, викладені в п.п.3.1-3.3, шляхом зазначення номерів відповідних позичкових рахунків.
Оцінивши договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором кредиту, який підпадає під правове регулювання норм §2 глави 71 Цивільного кодексу України та ст.ст. 345-346 ГК України.
Відповідно до п.1 ст.1 Статуту ПАТ Промінвестбанк, затвердженого загальними зборами акціонерів ПАТ Промінвестбанк 23.04.2010р., протокол №28, (дата реєстрації 08.06.2010р.), Публічне акціонерне товариство „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” є правонаступником прав та зобов'язань Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закритого акціонерного товариства), створеного рішенням установчих зборів засновників від 28.04.1992р. та зареєстрованого Національним Банком України 26.08.1992р. за реєстраційним №125.
28 липня 2010р. між Публічним акціонерним банком „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” (далі - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Компанія з управління активами „Ізі Лайф” (далі - новий кредитор) був укладений договір відступлення права вимоги №39/71, у зв'язку з виконанням якого до останнього перейшло право вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрвогнетив” сплати заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №02/1-241 від 21.08.2008р. в сумі 682 103,44 грн.
Чинним цивільним законодавством встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Зазначена норма кореспондується з положеннями ч.1 ст.215 ЦК України, яка визначає підставою недійсності правочину недодержання в момент вчинення правочину зазначеної вимоги.
Відповідно до ч.1 ст.233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Фактично, в зазначеній нормі наведено окремий випадок дефекту волі при укладенні правочину, тобто - порушення приписів ч.3 ст.203 ЦК України, оскільки перебування сторони правочину в тяжких обставинах виключає нормальне формування волі, що змушує особу вчинити правочин на невигідних для себе умовах. Проте, під тяжкими обставинами такого договору необхідно розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, фінансове, соціальне чи інше становище, а його крайні форми.
Вимагаючи визнати кредитний договір про відкриття кредитної лінії №02/1-241 від 21.08.2008р. недійсним з моменту вчинення, позивач наполягає, що вчинив його, перебуваючи під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для себе умовах.
Проте, відповідачами до матеріалів справи надані копії документів фінансової звітності позивача, складеної станом на кінець І півріччя 2008р., зокрема балансу, звіту про фінансові результати, з яких вбачається, що на звітну дату ТОВ „Вогнетрив” не знаходилось у скрутному фінансовому становищі, а навпроти отримало чистий прибуток в розмірі 154,6 тис. грн.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” фінансова звітність це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. За приписами ст. 11 цього Закону фінансова звітність підприємства включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів. Згідно ст. 3 вказаного закону метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Користувачі фінансової звітності статтею 1 вказаного Закону визначені фізичні або юридичні особи, які потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття відповідних рішень.
Надані суду баланс, звіти про фінансові результати відповідають Положенню (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс" та "Положенню (стандарт) бухгалтерського обліку 3 „Звіт про фінансові результати”, затверджених наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.1999 року, та свідчать про прибуткову діяльність позивача.
Крім того, до матеріалів справи відповідачем додано звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість Позичальника, за формою № 1-Б станом на 1 липня 2008 року, надання якої встановлено Законом України „Про державну статистику” та наказом Державного комітету статистики України від 27.06.2007 N 187 "Щодо затвердження форми державного статистичного спостереження N 1-Б "Звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість". За приписами ст. 18 вказаного закону респонденти зобов'язані в повному обсязі за формою, передбаченою звітно-статистичною документацією, у визначені строки подавати органам державної статистики достовірну інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, і дані бухгалтерського обліку. Оскільки позивачем не доведено інше, у суду не має підстав для сумніву щодо достовірності задекларованих позивачем у звіті за формою № 1-Б показників прибутковості.
Таким чином, твердження позивача щодо перебування під впливом тяжкої обставини, пов'язаної зі скрутним фінансовим становищем, спростовуються матеріалами справи.
Разом з цим, клопотання позивача про призначення судової економічної експертизи з метою визначення його фінансового стану на момент укладення спірного правочину, суд відхиляє з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.41 ГПК України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Оскільки відомості про фінансовий стан позивача відображені у вищевказаній фінансовій звітності, вирішення зазначеного питання не потребує спеціальних знань в розумінні ст.41 ГПК України, тому призначення судової економічної експертизи по справі №19/53пд є недоцільним.
Крім зазначеного за приписами ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Проте, в порушення зазначеної норми позивачем не надано жодного доказу, жодного документу, які б підтверджували обставини, за яких укладена кредитна угода може бути визнана недійсною з підстав, встановлених ст. 233 ЦК України.
Крайня невигідність умов є оціночним поняттям . Закон вимагає , щоб така невигідність була явної , втрата була неспіврозмірною з набутим за правочином. Для кваліфікації правочину за ст. 233 ГК України доказуванню підлягає наявність причинно-наслідковий зв'язок між існуючою тяжкою обставиною та вчиненим на вкрай невигідних умовах провочином.
Посилання позивача щодо укладення спірного договору на вкрай невигідних для нього умовах спростовуються наявною в матеріалах справи №19/53пд копією техніко-економічного обґрунтування кредитного проекту, складеного позивачем. Так, як зазначає позивач у вказаному проекті, після використання кредитних коштів ним має бути досягнутий економічний ефект у вигляді чистого прибутку в розмірі 120-130 тис.грн. (порівняно до реалізації проекту - 10-15 тис.грн.).
З наведеного вбачається, що укладаючи кредитний договір про відкриття кредитної лінії №02/1-241 від 21.08.2008р., позивач мав намір поліпшити свій фінансовий стан та підвищити показники роботи підприємства, а не погодився на вкрай невигідні для нього умови, запропоновані банком. Отже, твердження позивача в цій частині не відповідають дійсності.
Крім того, суд звертає увагу позивача на наявність в матеріалах справи №19/53пд копій виписок з рахунків позивача, які підтверджують часткове виконання ним зобов'язань з повернення кредиту, сплати відсотків та комісій за кредитним договором №02/1-241 від 21.08.2008р.
Щодо посилання відповідача на відсутність у спірному договорі положень про відповідальність банку, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).
За приписами ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Ця норма Цивільного кодексу України повністю кореспондується зі ст.180 ГК України, за приписами цієї ж статті при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
З урахуванням ст. 6 ЦК України, за якою сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, також з урахуванням ст.ст.1054-1055 Цивільного кодексу України, сторонами було узгоджено всі умови, що визначені істотними для кредитних договорів, до яких належить і оспорюваний правочин.
Вирішуючи питання про відмову в задоволені вимог позивача з підстав неврегульованості в кредитному договорі відповідальності відповідача за ненадання кредитних коштів, суд враховує загальний принцип правосуддя, який базується на засадах верховенства права, необхідності забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Згідно п. 5.1 кредитного договору учасники договору встановили, що за невиконання, або несвоєчасне виконання понятих на себе зобов'язань за договором, винна сторона сплачує іншої стороні неустойку, передбачену цим договором, а також відшкодовує збитки , понесені іншою стороною. У зв'язку з викладеним, вбачається, що відповідальність відповідача у вигляді відшкодування збитків договором встановлена.
Судом також враховано, що чинним законодавством в достатньої мірі повно та детально врегульовано питання про відповідальність боржника за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання (Глава 51 ЦК України, Закон України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”), із застосуванням якого сторони оспорюваного кредитного договору можуть захистити порушене право, пов'язане, наприклад, з несвоєчасним наданням кредитних коштів.
Враховуючи приписи вказаних норм, а також п.5.1 кредитного договору про відкриття кредитної лінії №02/1-241 від 21.08.2008р., суд не вбачає неврегульованості в договорі питання щодо відповідальності відповідача.
Отже, позивачем не доведені обставини, якими він обґрунтовує невідповідність спірного договору чинному законодавству, зокрема, приписам ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України, тому позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Судові витрати підлягають віднесенню на позивача повністю.
Керуючись ст.129 Конституції України, ст.82 Господарського кодексу України, ст.ст. 202-203, 215, 233, 626, 638, Глава 51, §2 Глави 71 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України, ст.ст.1, 4, 22, 33, 34, 36, 41 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрвогнетив”, м.Дніпропетровськ до Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія з управління активами „Ізі Лайф”, що діє від свого імені та за рахунок активів пайового венчурного інвестиційного фонду „Світанок” недиверсифікованого виду закритого типу, м. Київ та Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” в особі філії „Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Костянтинівка Донецької області” про визнання недійсним з моменту вчинення кредитного договору про відкриття кредитної лінії №02/1-241 від 21.08.2008р., укладеного між позивачем та відповідачем-1 (який є правонаступником відповідача-2) - відмовити повністю.
У судовому засіданні 01.08.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суддя Демідова П.В.
Повний текст рішення за правилами
ст.ст.84-85 ГПК України підписано 08.08.2011р.
< Довідник >
< Список > < Довідник >
< Текст >