83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
03.08.11 р. Справа № 7/186пд
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Е.В. Сгара
При секретарі судового засідання М.І. Прилуцьких
Розглянув у відкритому судовому засіданні справу:
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „АНП - СХІД” м.Маріуполь
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „ДИНАТА” м.Донецьк
Предмет спору: визнання договору постачання нафтопродуктів №22 від 09.02.2011р. недійсним
За участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 - довір.
від відповідача: ОСОБА_2 - довір.
Товариство з обмеженою відповідальністю „АНП-СХІД” м.Маріуполь звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „ДИНАТА” м.Донецьк про визнання договору постачання нафтопродуктів №22 від 09.02.2011р. недійсним.
В обґрунтування своїх вимог позивач надав суду копії: договору постачання нафтопродуктів №22 від 09.02.2011р., товарно-транспортних накладних № 18 від 09.02.2011 року, № 25 від 10.02.2011 року, № 30 від 15.02.2011 року; № 38 від 22.02.2011 року; № 38/1 від 22.02.2011 року; № 38/2 від 22.02.2011 року; № 45 від 23.02.2011 року; № 45/1 від 23.02.2011 року; № 51/1 від 23.02.2011 року; № 51/2 від 23.02.2011 року; № 51/3 від 23.02.2011 року; № 59 від 24.02.2011 року; № 59/1 від 24.02.2011 року; № 59/2 від 24.02.2011 року; № 59/3 від 24.02.2011 року; № 17 від 10.03.2011 року; № 17/1 від 10.03.2011 року; № 26 від 11.03.2011 року; рахунків-фактур № 18 від 09.02.2011 року; № 25 від 10.02.2011 року; № 30 від 15.02.2011 року; № 38 від 22.02.2011 року; № 45 від 23.02.2011 року; № 51 від 23.02.2011 року; № 59 від 24.02.2011 року; № 17 від 10.03.2011 року; № 22 від 11.03.2011 року; платіжних доручень № 6738 від 09.02.2011 року в сумі 280090,00 грн.; № 6809 від 10.02.2011 року в сумі 274320,00 грн.; № 6971 від 15.02.2011 року в cyмi 39002,26 грн.; № 7181 від 22.02.2011 року в cyмi 366757,50 грн.; № 7274 від 23.02.2011 року в cyмi 153133,20 грн. № 7268 від 23.02.2011 року в сумі 322517,50 грн.; № 7302 від 24.02.2011 року в cyмi 220674,96 грн., акту ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя від 29.06.2011 року № 808/23-113/36842343.
Позивач у судовому засіданні наполягав на визнанні договору постачання нафтопродуктів №22 від 09.02.2011р. недійсним, посилаючись на те, що даний договір не містить посилань на Міжнародні правила щодо тлумачення термінів „Інкотермс” та на акт ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя від 29.06.2011 року № 808/23-113/36842343.
Відповідач у судовому засіданні та у відзиві на позов проти позову заперечив, посилаючись на той факт, що договір постачання нафтопродуктів №22 від 09.02.2011р. містить всі істотні умови, сторони по цьому договору належним чином виконують його умови, відповідач постачав позивачу нафтопродукти, які належали не лише ПП „ЛФ Чиж-2010”, а й інших підприємств.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін суд ВСТАНОВИВ:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю „ДИНАТА” м.Донецьк (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „АНП-СХІД” м.Маріуполь (Покупець) укладено договір постачання нафтопродуктів №22 від 09.02.2011р. (далі: Договір).
Відповідно до п. 8.8 Договору строк дії договору: з моменту його підписання до 01.01.2012р., а в часті виконання зобов'язань сторонами - до їх повного виконання.
Згідно п.п. 1.1, 1.2 Договору постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором поставити та передати у власність, а покупець оплатити та прийняти нафтопродукти, найменування, кількість, ціна яких зазначається в розрахункових та накладних документах, які оформлюються на кожну партію товару. Якість товару повинна відповідати ТУ та ГОСТ, які діють на території України та підтверджуватися паспортом, сертифікатом якості заводу - виробника.
Відповідно до п.п. 2.7, 2.9 Договору ціна товару узгоджується сторонами. Факт узгодження ціни підтверджується наявність підпису покупця на товарній накладній. Покупець зобов'язується здійснювати оплату вартості Товару за ціною, зазначеною у товарній накладній протягом 2 банківських днів з моменту оформлення товарної накладної.
Порядок приймання товару узгоджено сторонами у розділі 3 Договору.
У виконання умов Договору відповідач поставив позивачу нафтопродукти, що підтверджується підписаними обома сторонами товарно-транспортними накладними № 18 від 09.02.2011 року, № 25 від 10.02.2011 року, № 30 від 15.02.2011 року; № 38 від 22.02.2011 року; № 38/1 від 22.02.2011 року; № 38/2 від 22.02.2011 року; № 45 від 23.02.2011 року; № 45/1 від 23.02.2011 року; № 51/1 від 23.02.2011 року; № 51/2 від 23.02.2011 року; № 51/3 від 23.02.2011 року; № 59 від 24.02.2011 року; № 59/1 від 24.02.2011 року; № 59/2 від 24.02.2011 року; № 59/3 від 24.02.2011 року; № 17 від 10.03.2011 року; № 17/1 від 10.03.2011 року; № 26 від 11.03.2011 року та виставив на оплату рахунки-фактури № 18 від 09.02.2011 року; № 25 від 10.02.2011 року; № 30 від 15.02.2011 року; № 38 від 22.02.2011 року; № 45 від 23.02.2011 року; № 51 від 23.02.2011 року; № 59 від 24.02.2011 року; № 17 від 10.03.2011 року; № 22 від 11.03.2011 року. В зазначених товарно-транспортними накладних та рахунках визначено перелік товару, кількість та ціну у відповідності до умов Договору.
Відповідно до статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” накладні є первинними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності.
Факт поставки також підтверджується податковими накладними. Відповідно до ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. Підпунктами 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 названого Закону визначено, що платник податкову зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Згідно підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 цього Закону, податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірникам. Податкова накладна є звітнім податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Отриманий за Договором товар позивачем оплачений згідно платіжних доручень № 6738 від 09.02.2011 року в сумі 280090,00 грн.; № 6809 від 10.02.2011 року в сумі 274320,00 грн.; № 6971 від 15.02.2011 року в cyмi 39002,26 грн.; № 7181 від 22.02.2011 року в cyмi 366757,50 грн.; № 7274 від 23.02.2011 року в cyмi 153133,20 грн. № 7268 від 23.02.2011 року в сумі 322517,50 грн.; № 7302 від 24.02.2011 року в cyмi 220674,96 грн.
ТОВ „АНП-СХІД” звернулось до суду з вимогою визнати вищевказаний договір постачання нафтопродуктів №22 від 09.02.2011р. недійсним, посилаючись на те, що даний договір не містить посилань на Міжнародні правила щодо тлумачення термінів „Інкотермс”.
При розгляді даної вимоги, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору, дієздатність сторін за договором, у чому конкретно полягає порушення вільного волевиявлення та не відповідність його внутрішній волі учасника правочину, не спрямованість сторони на реальне настання правових наслідків правочину та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Крім того, суд звертає увагу сторін на той факт, що заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
За приписами статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в ст.205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ст.207 Цивільного кодексу України).
Сторони не заперечують, що спірний договір підписаний повноважними особами сторін.
За своїм змістом та правовою природою, укладений між сторонами договір №22 від 09.02.2011р. є договором поставки.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Як вбачається з матеріалів справи, даний Договір не є обов'язковим для укладення його сторонами, не має виду типового договору для взаємовідносин з поставки вугільної продукції та укладений між сторонами саме за взаємною згодою і іншого позивачем не доведено.
За приписами статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно наявних у справі документів та умов самого Договору постачання нафтопродуктів №22 від 09.02.2011р., господарський суд дійшов висновку, що всі його істотні умови сторонами погоджені в передбаченому діючим законодавством порядку.
Отже, якщо сторони договору вказали в ньому всі істотні умови поставки, але виклали їх не за правилами Інкотермс (у випадку якщо ні одна зі сторін не вимагала застосування правил Інкотермс), то в даному випадку не можна вважати договір поставки недійсним.
Акт ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя від 29.06.2011 року № 808/23-113/36842343, на якій посилається позивач, також не є підставою для визнання договору постачання нафтопродуктів №22 від 09.02.2011р. недійсним з огляду на вище перелічені приписи діючого законодавства.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вищевикладене, а також з огляду на матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивач не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували той факт, що спірний договір суперечить нормам Цивільного кодексу України чи іншим актам цивільного законодавства, не відповідає вимогам закону, або укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та не довів належними доказами наявності правових підстав для визнання договору недійсним.
Таким чином позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судові витрати покладаються на позивача відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України.
На підставі ст.129 Конституції України, ст.ст.203-205, 215, 626, 627, 638, 712 Цивільного кодексу України, ст.67, 179, 180, 188, 207 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, господарський суд
В И Р I Ш И В :
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „АНП-СХІД” м.Маріуполь до Товариства з обмеженою відповідальністю „ДИНАТА” м.Донецьк про визнання договору постачання нафтопродуктів №22 від 09.02.2011р. недійсним відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому діючим законодавством.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 03.08.2011р.
Суддя Сгара Е.В.
< Список > < Довідник >
< Список > < Довідник >
< Текст >