83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
03.08.11 р. Справа № 7/150
Господарський суд Донецької області у складі судді Е.В. Сгари,
при секретарі судового засіданні М.І. Прилуцьких,
Розглянувши матеріали справи
За первісним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Краснолиманське” м.Родінське
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „ДОМУС” м.Донецьк
Предмет спору: стягнення 60 634, 14 грн.
За зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „ДОМУС” м.Донецьк
До відповідача за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Краснолиманське” м.Родінське
Предмет спору: визнання недійсним договору №192 від 12.11.2009р.
За участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 - довір.
від відповідача: ОСОБА_2- довір.
У судовому засіданні 13.07.2011р. в порядку ст.77 ГПК України оголошено перерву до 19.07.2011р.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Краснолиманське” м.Родінське звернулося доГосподасрького суду Донецької області до Товариства з обмеженою відповідальністю „ДОМУС” м.Донецьк про визнання недійсним договору №192 від 12.11.2009р.
В обґрунтування своїх вимог позивач по первісному позову посилається на той факт, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання по сплаті за отриману березні 2010р. вугільну продукцію по договору №192 від 12.11.2009р., в підтвердження чого надав відповідні документи (том 1 - том 8 справи).
04.07.2011р. до господарського суду Донецької області надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю „ДОМУС” м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю „Краснолиманське” м.Родінське про визнання недійсним договору №192 від 12.11.2009р., яка згідно ухвали суду №7/150 від 04.07.2011р. прийнята до провадження.
В обґрунтування зустрічної позовної заяви, позивач по зустрічному позову посилається на той факт, що сторонами при укладенні договору №192 від 12.11.2009р. не було узгоджено його предмет (номенклатуру, асортимент, кількість та якість товару), а також строк поставки, ціну товару та ціну договору, що є прямим порушенням ст. 180 ГК України та ч. 1 ст. 203 ЦК України і безпосередньою підставою для визнання Договору недійсним за ст. 215 ЦК України. У зустрічному позові, позивач також зазначив про відсутність належних доказів поставки відповідачем по зустрічному позову товару на заявлену у первісному позові суму. В обґрунтування своїх вимог, позивач по зустрічному позову також надав відповідні документи (том 9, а.с.3-23).
В ході розгляду спору позивач за первісним позовом вимоги підтримав, зазначив, що платіж на суму 60 634, 14 грн. від відповідача не отримував; проти зустрічного позову заперечив, вважає, що при укладенні договору №192 від 12.11.2009р. сторони дотрималися всіх відповідних вимог законодавства України та фактично виконали всі свої зобов'язання за Договором, крім обов'язку ТОВ „ДОМУС” оплатити вугільну продукцію, поставка якої передбачена додатковою угоду №7 від 12.03.2010 року до договору №192 від 12.11.2009р. та була відвантажена у березні 2010 року і отримана ТОВ „ДОМУС” у квітні 2010 року.
Відповідач по первісному позову проти вимог про стягнення 60 634, 14 грн. посилаючись на погашення даної суми у повному обсязі ще до звернення ТОВ „Краснолиманське” із позовом до суду. Надав суду платіжне доручення №412 від 21.12.2010р. про сплату 60 634, 14 грн. (том 9, а.с.111, а.с.119) та виписку банківської установи (том 9, а.с.120). Разом з цим, відповідач по зустрічному позову підтримав викладені в зустрічному позові обставини.
З огляду на представлені сторонами документи, заявлені позовні та зустрічні позовні вимоги, господарський суд дійшов висновку про необхідність розглянути спочатку зустрічну позовну заяву.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін суд ВСТАНОВИВ:
Між позивачем та відповідачем укладено договір поставки №192 від 12.11.2009р. (далі по тексту Договір).
Строк дії Договору встановлено до 31.12.2010р. (п.10.3 Договору).
Згідно умов Договору, на умовах викладених в розділах цього Договору, постачальник (позивач по первісному позову) зобов'язується поставити у власність, а покупець (відповідач по первісному позову) прийняти та оплатити вугільну продукцію, далі товар, по марочному складу, цінами та в кількості вказаними у додаткових угодах (специфікаціях) до Договору, які є невід'ємною частиною цього Договору.
Згідно тверджень позивача по зустрічному позову, договір є недійсним з огляду на той факт, що сторонами при укладенні договору №192 від 12.11.2009р. не було узгоджено його предмет (номенклатуру, асортимент, кількість та якість товару), а також строк поставки, ціну товару та ціну договору, що є прямим порушенням ст. 180 ГК України та ч. 1 ст. 203 ЦК України і безпосередньою підставою для визнання Договору недійсним за ст. 215 ЦК України.
У зв'язку з цим, позивач по зустрічному позову просить визнати договір №192 від 12.11.2009р. недійсним.
При розгляді даної вимоги, суд виходить з наступного.
Вирішуючи спір про визнання договорів недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору, дієздатність сторін за договором, у чому конкретно полягає порушення вільного волевиявлення та не відповідність його внутрішній волі учасника правочину, не спрямованість сторони на реальне настання правових наслідків правочину та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Крім того, суд звертає увагу сторін на той факт, що заявляючи позов про визнання недійсним договорів, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
За приписами статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
За приписами ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
За своїм змістом та правовою природою, укладений між сторонами договір №192 від 12.11.2009р. є договором поставки.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Як вбачається з матеріалів справи, даний Договір не є обов'язковим для укладення його сторонами, не має виду типового договору для взаємовідносин з поставки вугільної продукції та укладений між сторонами саме за взаємною згодою і іншого сторонами по справі не доведено.
За приписами статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно наявних у справі документів, умов самого Договору, господарський суд дійшов висновку, що всі істотні умови сторонами погоджені в передбаченому діючим законодавством порядку, зокрема:
- Предметом Договору умови постачання вугільної продукції. Стосовно визначення марочного складу такої продукції, її ціни та кількості кожної поставки, сторони обумовили, що такі відомості будуть вказуватись в додаткових угодах до Договору, які є невід'ємною частиною Договору. Згідно наявних у справі додаткових угод (специфікацій), які підписані обома сторонами без зауважень та скріплені печатками обох сторін, сторони регулярно протягом дії Договору погоджували строк поставки, найменування продукції, об'єм поставки, якісні показники товару, умови поставки, розрахунок вартості продукції та умови оплати (том 1, а.с. 24- 31).
- Ціна на товар визначена сторонами як у самому Договорі, так у вищевказаних додаткових угодах (специфікаціях), які є невід'ємною частиною Договору. Так ціна товару визначена в національній валюті України на базисних умовах поставки, передбачених цим Договором, та вказана в специфікаціях до цього Договору (п.3.1 Договору). Ціна товару (з ПДВ) у листопаді склала 645,00 грн., у грудні 2009р. - 645,00 грн., у січні 2010р. - 645,00 грн., у лютому 2010р. - 805,00 грн., у березні 2010р. - 905,00 грн. та 1115,00 грн. ( на різні партії товару різна ціна) - (том 1 а.с. 24-31).
- Строк дії Договору також сторонами визначено у п.10.3 Договору - до 31.12.2010р.
Таким чином, як сам Договір, так і всі додаткові угоди, наявні в матеріалах справи, підписані обома сторонами без будь-яких зауважень, тобто всі умови Договору, у тому числі, вищевикладені істотні умови) є погодженими сторонами обопільно і іншого сторонами не доведено.
Доказів (будь-яких відомостей) про те, що даний правочин (договір №192 від 12.11.2009р.) може суперечити приписам діючого законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, позивачем по зустрічному позову суду не надано.
Посилання позивача по зустрічному позову на те, що укладення і виконання Договору з боку відповідача по зустрічному позову не були спрямовані на реальне настання правових наслідків судом до уваги не приймаються з огляду на те, що протягом всього часу дії Договору (з листопада 2009р. по квітень 2010р., у червні 2010р.), ТОВ „Красноармійське” регулярно виконувало умови Договору та поставляло ТОВ „ДОМУС” вугільну продукцію саме у виконання умов Договору, що підтверджено наявними у справі документами (том 1- том 8 справи). В свою чергу, ТОВ „ДОМУС” у виконання умов Договору регулярно здійснювало відповідні платежі по Договору за отриману вугільну продукцію, що також підтверджено матеріалами справи (том 9 а.с.43-111). До того ж, сторони після укладення Договору узгодили ще сім Додаткових угод, які також тягнуть за собою певні правові наслідки для обох сторін.
Посилання позивача по зустрічному позову про відсутність належних доказів поставки товару протягом дії Договору спростовуються матеріалами справи (том 1 - том 9 справи) та не приймаються судом з огляду на їх безпідставність.
З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що за своїм змістом Договір №192 від 12.11.2009р. відповідає приписам діючого законодавства та звичаям ділового обороту, сторони фактично узгодили всі істотні умови такого Договору та здійснили певні дії направлені на виконання умов цього Договору. Комплексно застосовуючи приписи статей 215 Цивільного кодексу України та 207 Господарського кодексу України, на теперішній час відсутні правові підстави для визнання правочину (Договору №192 від 12.11.2009р.) недійсним.
Таким чином, зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають.
При розгляді первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю „Краснолиманське” м.Родінське про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „ДОМУС” м.Донецьк заборгованості у сумі 60 634, 14 грн., господарський суд виходить з наступного.
Згідно умов Договору, позивач зобов'язався поставляти, а відповідач - приймати та сплачувати, вугільну продукцію.
Вугільна продукція, згідно п.2.1. Договору, мала поставлятися на умовах FCA (залізнична станція відправлення).
У відповідності до п.2.4. Договору, датою поставки та переходу ризиків втрати/пошкодження товару вважається дата календарного штемпеля залізничної станції відправлення на залізничній квитанції. Датою переходу права власності вважається також дата календарного штемпеля залізничної станції відправлення на залізничній квитанції.
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що оплата здійснюється в національній валюті України, протягом 30 календарних днів з дати поставки товару згідно п.2.4 Договору.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок та зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У виконання умов Договору, позивач по первісному позову протягом березня 2010р. поставив відповідачу по первісному позову вугільну продукцію у загальному розмірі 65 064 107, 73 грн., що підтверджено матеріалами справи (том 7 а.с.1-149, том 8 а.с. 1-132).
Посилаючись на несплату відповідачем суми вартості отриманого по Договору товару у повному обсязі та у строки передбачені Договором, позивач по первісному позову звернувся до суду та просить стягнути з відповідача по первісному позову заборгованість у розмірі 60 634, 14 грн.
Дослідивши всі матеріали справи, господарським судом з'ясовано, що відповідач сплатив на корить позивача заявлену до стягнення суму платіжним дорученням №412 від 21.12.2010р. на суму 60 634, 14 грн., яке міститься в матеріалах справи (том 9, а.с.111, а.с.119). Даний факт також підтверджено випискою банківської установи (том 9, а.с.120).
Тобто, відповідач фактично сплатив суму боргу у розмірі 60 634, 14 грн. до подачі первісного позову до суду (дата звернення до суду - 14.06.2011р.) і іншого позивачем не доведено.
Факт надходження грошових коштів від Товариства з обмеженою відповідальністю „ДОМУС” на рахунок, який належить Товариству з обмеженою відповідальністю „Краснолиманське” позивачем не спростовано.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Враховуючи вищевикладене, а також той факт, що законодавець пов'язує право кредитора на звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості лише у разі порушення його права (наявності факту такої заборгованості на час звернення до суду), господарський суд дійшов висновку, що на момент звернення позивача по первісному позову до суду із вимогою про стягнення боргу з несплати поставленого вугілля у сумі 60634,14 грн. борг був відсутній, а права позивача в цій частині не порушені.
Таким чином, первісні позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку з безпідставністю заявлення.
Судові витрати по первісному позову покладаються на ТОВ „Краснолиманське”, по зустрічному позову - на ТОВ „ДОМУС”, у відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі ст.ст. 15, 203, 205, 215, 526, 527, 629, 638, 712 Цивільного кодексу України, ст.67, 179, 180, 193, 207 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 1, 4-2, 4-3, 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 60, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, господарський суд
В И Р I Ш И В :
У задоволенні позовних вимог по первісному позову Товариства з обмеженою відповідальністю „Краснолиманське” м.Родінське до Товариства з обмеженою відповідальністю „ДОМУС” м.Донецьк про стягнення 60 634, 14 грн. відмовити.
У задоволенні позовних вимог по зустрічному позову Товариства з обмеженою відповідальністю „ДОМУС” м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю „Краснолиманське” м.Родінське про визнання недійсним договору №192 від 12.11.2009р.
Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення підписаний 04.08.2011р.
Суддя Сгара Е.В.
< Список > < Довідник >
< Список > < Довідник >
< Текст >