ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5/3719.07.11
За позовом Приватного акціонерного товариства «Плодоовоч»
до Дочірнього підприємства «Конріл»
про стягнення 10 754,62 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю № б/н від 05.04.2011 р.;
від відповідача: не з'явився.
Приватне акціонерне товариство (далі -позивач, ПАТ «Плодоовоч») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства «Конріл»(далі -відповідач, ДП «Конріл») про стягнення з відповідача на користь позивача за договором поставки № 0609 від 24.06.2009 р. 10 754,62 грн., з яких 10 176,00 грн. -основний борг, 131,62 грн. -3% річних, 447,00 грн. -інфляційні втрати. Також позивач просить судові витрати по розгляду даної справи покласти на відповідача.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на невиконання відповідачем умов даного договору щодо оплати поставлених товарів у визначений п. 8.2.1 договору термін, що зумовило виникнення заборгованості, яка станом на час звернення з позовом до суду відповідачем не погашена, що зумовило нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.05.2011 р. порушено провадження у справі № 5/37 та призначено розгляд справи на 16.06.2011 р.
В судовому засіданні 16.06.2011 р. представник позивача позов підтримав повністю. Представники відповідача у судове засідання не з'явилися, не зважаючи на належне повідомлення про дату, час і місце судового засідання, документи витребувані ухвалою про порушення провадження у справі не надали, на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 07.07.2011 р.
05.07.2011 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи, в зв'язку з відрядженням його представника.
В судове засідання 07.07.2011 р. представники сторін не з'явились, не зважаючи на належне повідомлення про дату, час і місце судового засідання, документи витребувані ухвалою про порушення провадження у справі відповідач не надав, отже на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 19.07.2011 р.
В судовому засіданні 19.07.2011 р. представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав додаткові документи по справі. Представники відповідача втретє не з'явились, не зважаючи на належне повідомлення про дату, час і місце судового засідання, документи витребувані ухвалою про порушення провадження у справі відповідач не надав, повідомлень про причини неявки чи клопотань про відкладення розгляду справи не надіслав, отже, суд вважав за необхідне справу розглянути за відсутності представника відповідача.
В пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені довідкою з ЄДРПОУ, наданою позивачем.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 19.07.2011 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
24.06.2009 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладений договір поставки № 0609 (далі-Договір), за умовами п. 2.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплачувати згідно умов Договору. Покупець надає постачальнику замовлення, де вказує асортимент, кількість та ціну товару, строк і місце поставки, загальну вартість замовлення на основі Специфікації, затвердженої сторонами, яка є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до п. 13.1 Договору останній вступає в дію з моменту підписання його сторонами та діє до 24.06.2010 р., а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання.
Згідно з п. 8.2.1 Договору покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника через 30 календарних днів з моменту поставки товару.
Поставка товару здійснюється партіями згідно з замовленням покупця на умовах DDP згідно вимог Правил ИНКОТЕРМС-2000 (п. 6.1. Договору).
Фактичною датою поставки товару є дата прийому покупцем даного товару в місці поставки, що відповідає даті товарної накладної, підписаної сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання Договору позивачем за видатковими накладними № 1763 від 03.07.2009 р. № 2062 від 13.08.2009 р., № 2478 від 22.09.2009 р., № 2546 від 25.09.2009 р., № 2597 від 30.09.2009 р., № 3607 від 25.12.2009 р., № 333 від 05.02.2010 р., № 400 від 15.02.2010 р., № 1905 від 16.07.2010 р., № 2279 від 13.08.2010 р., № 89 від 15.01.2010 р. поставлено відповідачу товар на загальну суму 130 395,6 грн.
Видаткові накладні № 1763 від 03.07.2009 р. № 2062 від 13.08.2009 р., № 2478 від 22.09.2009 р., № 2546 від 25.09.2009 р., № 2597 від 30.09.2009 р., № 3607 від 25.12.2009 р. не містять підпису та печатки відповідача в графі «одержання товару», разом з тим, наведене суд до уваги не бере, з огляду на наявність часткових проплат відповідача за цими накладними, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками. Крім цього, відповідачем не надано жодних доказів в заперечення наявності заборгованості перед позивачем.
Відповідно до п. 6.1 Договору замовлення надсилається покупцем постачальнику засобами факсимільного зв'язку або електронною поштою або шляхом вручення представнику постачальника (спосіб передачі замовлення постачальнику визначається покупцем самостійно).
Таким чином, судом було встановлено, що відповідачем замовлення в письмовій формі позивачу не передавались, що підтверджується поясненнями представника позивача, наданими в судовому засіданні. Наведене відповідачем не спростовано.
Згідно з наявними в матеріалах справи банківськими виписками по рахунку позивача за період з 25.08.2009 р. по 20.10.2010 р. відповідачем сплачено за поставлений товар за Договором 118 375,86 грн. Доказів на спростування цього відповідачем не надано.
Приписами ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як визначено ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За своєю правовою природою договір № 0609 від 24.06.2009 р. є договором поставки.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків продавця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем всупереч вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не надано суду доказів на спростування повідомлених позивачем та доведених ним належними доказами обставин.
Таким чином, судом встановлено, що станом на час подачі позову заборгованість відповідача становить 12 019,74 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення.
Разом з тим, позивачем заявлено до стягнення 10 176,00 грн. основного боргу, отже, враховуючи позовні вимоги, суд вважає обґрунтованим задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 10 176,00 грн.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 10 176,00 грн. заборгованості за поставлений товар.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.
Також позивач просив стягнути з відповідача, за наданим суду розрахунком, за період з 01.11.2010 р. по 31.03.2011 р. 131,62 грн. 3 % річних та 447,00 грн. інфляційних втрат.
Суд, врахувавши положення ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо наявності у позивача права за порушення грошового зобов'язання відповідачем вимагати сплати останнім 3 % річних від простроченої суми та інфляційних втрат, перевірив здійснений позивачем розрахунок, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 131,62 грн. 3 % річних та 447,00 грн. інфляційних втрат.
При цьому, в силу ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Приймаючи до уваги вищевикладене, судові витрати у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Конріл»(01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7, офіс 201, ідентифікаційний код 23703164) на користь Приватного акціонерного товариства «Плодоовоч»(03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9, ідентифікаційний код 01564526) 10 176 (десять тисяч сто сімдесят шість) грн. 00 коп. - основного боргу, 131 (сто тридцять одна) грн. 62 коп. - 3 % річних, 447 (чотириста сорок сім) грн. 00 коп. - інфляційних втрат, 107 (сто сім) грн. 55 коп. - державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя В.С. Ломака
Повне рішення складене 26.07.2011 р.