02.08.11 УКРАЇНА
Господарський суд Чернігівської області
14000, м. Чернігів, проспект Миру, 20 тел. 67-28-47 факс 77-44-62
Іменем України
02.08.2011 справа № 5/39
Суддя А.В.Романенко, розглянувши матеріали справи
за позовом: Прокурора м. Чернігова,
вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000,
в інтересах держави в особі: Головного управління Держкомзему у Чернігівській області,
просп. Миру, 61, м. Чернігів, 14005,
до відповідача - 1: Чернігівської міської ради,
вул. Магістратська, 7, м. Чернігів, 14000,
та відповідача - 2: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,
АДРЕСА_1
предмет спору: про визнання недійсним рішення Чернігівської міської ради та договору оренди
за участю представників сторін від:
позивача: не з'явився;
відповідача-1: не з'явився;
відповідача-2: ОСОБА_2, представник за довіреністю №676 від 14.06.2011;
прокурора: не з'явився.
Рішення виноситься після перерви оголошеної в судовому засіданні з 28.07.2011 до 02.08.2011, на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 02.08.2011, на підставі ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Прокурором м. Чернігова в інтересах держави в особі Головного управління Держкомзему у Чернігівській області подано позов до Чернігівської міської ради та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про: визнання недійсним п.14 рішення 33 сесії 5 скликання Чернігівської міської ради від 12.12.2008 про надання в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1008га розташованої по АДРЕСА_2 у місті Чернігові; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №НОМЕР_1 від 17.02.2009 укладеного між Чернігівською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 привести вказану земельну ділянку в придатний для використання стан шляхом знесення оздоровчого комплексу „Княжий град”.
В судових засіданнях прокурор позовні вимоги підтримав у повному обсязі посилаючись на те, що рішення 33 сесії 5 скликання Чернігівської міської ради від 12.12.2008 про надання в оренду ФОП ОСОБА_1 спірної земельної ділянки по АДРЕСА_2 у м. Чернігові прийнято з порушенням вимог чинного земельного законодавства, на підставі лише технічної документації, без розроблення проектів відведення земельної ділянки та землеустрою встановлення прибережної захисної смуги, при цьому зазначаючи, що спірне рішення прийняте на підставі попередніх незаконних, на думку прокурора, рішень про надання земельних ділянок попереднім користувачам, зокрема, приватному підприємцю ОСОБА_4, які були прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, та інше.
Представник позивача письмового пояснення стосовно його порушеного суб'єктивного права та інтересу відповідачами, на неодноразові вимоги суду не надав. В свою чергу, в усних поясненнях зазначив, що відповідно до приписів Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель” від 19.06.2003 N963-IV та Положення про Головне управління Держкомзему у Чернігівській області, до повноважень позивача належить здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.
По суті спору зазначив, що на вимогу прокурора міста Чернігова (лист №885 від 04.04.2011) Управлінням Держземінспекції Головного управління Держкомзему у Чернігівській області проведено перевірки дотримання вимог земельного законодавства, якими встановлено, зокрема, що відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна, оздоровчого комплексу від 04.04.2008, рішенням 33 сесії 5 скликання Чернігівської міської ради від 12.12.2008, ФОП ОСОБА_1 надано в оренду терміном на 5 років земельну ділянку площею 0,1008 га по АДРЕСА_2 у м. Чернігові для експлуатації оздоровчого комплексу «Княжий град» на підставі якого укладено договір оренди земельної ділянки №НОМЕР_1 від 17.02.2009, який зареєстровано у Чернігівському міському відділі Чернігівської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» за №040983000178 від 14.04.2009.
Однак, на думку позивача, рішення Чернігівської міськради про надання в оренду відповідних земельних ділянок приватному підприємцю ОСОБА_4 прийняті в порушення вимог чинного законодавства, в подальшому привели до прийняття спірних рішення від 12.12.2008 та договору оренди земельної ділянки від 17.02.2009 №НОМЕР_1 з ФОП ОСОБА_1, та інше.
Представник Чернігівської міської ради (відповідача-1), в судовому засіданні 21.06.2011 з позовними вимогами не погодився обґрунтовуючи свою позицію тим, що міська рада діяла в межах своїх повноважень з урахуванням вимог чинного законодавства.
Представник ФОП ОСОБА_1 (відповідача-2) проти заявленого позову заперечує, в задоволенні позовних вимог просить відмовити зазначаючи, що відповідач-2 є добросовісним набувачем майна -оздоровчого комплексу «Княжий град»та орендованої земельної ділянки, ним виконано всі необхідні, передбачені чинним законодавством дії, спрямовані на її отримання. Зазначає, що ні прокурором ні позивачем не надано доказів на підтвердження незаконності отримання ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду. Твердження позивача про порушення земельного законодавства попередніми землекористувачами вважає такими, що не мають зв'язку з фактом правомірного та добросовісного набуття земельної ділянки в оренду ФОП ОСОБА_1, та інше.
Розглянувши подані матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення прокурора та представників сторін, господарський суд, встановив:
Позовні вимоги прокурора м. Чернігова заявлені в інтересах держави в особі Головного управління Держкомзему у Чернігівській області про визнання недійсним п.14 рішення 33 сесії 5 скликання Чернігівської міської ради від 12.12.2008 про: надання в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1008га розташованої по АДРЕСА_2 у місті Чернігові; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №НОМЕР_1 від 17.02.2009 укладеного між Чернігівською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 привести вказану земельну ділянку в придатний для використання стан, шляхом знесення оздоровчого комплексу „Княжий град” не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 14 Конституції України встановлено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частинами першою та другою статті 2 Земельного кодексу України (далі -ЗК), земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Відповідно до частини третьої статті 140, частини першої статті 144 Конституції України, місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Статтею 80 ЗК установлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності (ч.ч.1,2 ст.83 ЗК).
Положеннями пунктів „а“, „б“, „в“, „г“ статті 12 ЗК передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідної територіальної громади; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст.172 Цивільного кодексу України /далі -ЦК України/).
Частиною першою ст.116 ЗК передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою ст.124 ЗК, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до частини другої ст.120 ЗК, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Частиною першою ст.377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Отже, виходячи із вищенаведених норм законодавства, у разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна до набувача цього майна відбувається перехід тих прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувану -права власності або права користування.
В п.4.1.4. Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 02.02.2010 №04-06/15 «Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства»зокрема, визначено, що з огляду на приписи ст.182, ч.2 ст.331, ст.657 ЦК України покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно.
У разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно необхідно враховувати, що така особа має право на земельну ділянку, на якій розміщено придбане нею нерухоме майно, та земельну ділянку, необхідну для його обслуговування.
Примусове звільнення земельної ділянки шляхом знесення розташованого на ній об'єкта нерухомості, право власності на який оформлено у встановленому законом порядку, порушує права особи, гарантовані ст.41 Конституції України.
З матеріалів справи вбачається, що перевіркою Управлінням Держземінспекції ГУ Держкомзему у Чернігівській області встановлено, зокрема, що згідно Державного акту на право постійного користування землею І-ЧН №002781-957, Чернігівському авіаційно-спортивному клубу товариства сприяння обороні України (далі - ЧАСК) надано у постійне користування 0,41га.
Згідно п.76 рішення виконкому Чернігівської міськради №337 від 28.12.01, за згодою землекористувача, із постійного користування ЧАСК вилучено земельну ділянку площею 0,071 га по АДРЕСА_3, у м. Чернігові та на підставі техдокументації, пунктом 77 вказаного вище рішення міськради, дану земельну ділянку надано в тимчасове довгострокове користування терміном на 10 років ПП ОСОБА_4, для відпочинку та спортивно-оздоровчого призначення. На цій підставі укладено договір на право тимчасового користування, який зареєстровано в книзі записів на право тимчасового користування землею від 28.12.2001 на номером №1240.
В подальшому, рішеннями міськради від 16.05.2002 та від 19.06.2003, ПП ОСОБА_4, по АДРЕСА_3, у м. Чернігові надано в короткострокову оренду терміном на 5 років земельні ділянки площею 0,009 та відповідно 0,0208 га, для відпочинку та спортивно-оздоровчого призначення, на підставі яких укладено договори оренди земельних ділянок, що зареєстровані в книзі державної реєстрації договорів оренди від 16.05.2002 за номером №1240 та відповідно від 19.06.2003 за №1240.
На підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, оздоровчого комплексу від 04.04.2008, укладеного між громадянами ОСОБА_4 /продавець/ (право власності на відчужуваний продавцем об'єкт зареєстроване в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за р.№1041201) та ОСОБА_1 /покупець/ (договір набув чинності з моменту підписання його сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації /зареєстрований у Державному реєстрі правочинів за №2809698 від 04.04.2008, що підтверджується відповідним витягом з Державного реєстру правочинів/), пунктом 14 рішення 33 сесії 5 скликання Чернігівської міської ради «Про надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним та фізичним особам в межах м. Чернігова»від 12.12.2008, ФОП ОСОБА_1 надано в оренду терміном на 5 років земельну ділянку площею 0,1008 га по АДРЕСА_2 у м. Чернігові для експлуатації оздоровчого комплексу «Княжий град»(землі рекреаційного призначення, коефіцієнт функціонального використання = 2,5 -комерційне використання). Вказана земельна ділянка знаходиться у прибережній захисній смузі р. Десна. На підставі вказаного рішення укладено договір оренди земельної ділянки №НОМЕР_1 від 17.02.2009, що зареєстрований у Чернігівському міському відділі Чернігівської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» за №040983000178 від 14.04.2009.
Пунктами 1-6 Договору оренди спірної земельної ділянки передбачено, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку в м. Чернігові, для експлуатації оздоровчого комплексу по АДРЕСА_3-а, загальною площею 0,1008га. На земельній ділянці знаходиться оздоровчий комплекс. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 354 049,92грн (351,24грн за 1 кв.м). Договір укладено до 12.12.2013.
Відповідно до п.п.13,14,17,18 Договору, земельна ділянка передається в оренду для експлуатації оздоровчого комплексу. Цільове (функціональне) призначення земельної ділянки -на землях рекреаційного призначення (комерційне використання). Передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту її відведення, на підставі рішення Чернігівської міської ради від 12.12.2008 (33 сесія 5 скликання) п.14.
Додатками до Договору оренди є кадастровий план земельної ділянки по АДРЕСА_2, м. Чернігів з описами меж (підписаний нач. управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради), Акт прийму-передачі земельної ділянки, переданої в короткострокову оренду від 17.02.2009, за яким, міська рада, в особі начальника відділу земельних ресурсів Чернігівської міської ради передала громадянину ОСОБА_1 в короткострокову оренду строком до 12.12.2013, земельну ділянку площею 0,1008га по АДРЕСА_2 для експлуатації оздоровчого комплексу (землі рекреаційного призначення, коефіцієнт функціонального використання = 2,5 -комерційне використання) та розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку державної власності, грошова оцінка якої проведена, станом на 01.01.2009.
В поданому до суду позові прокурор зазначає, що рішення міської ради щодо надання земельних ділянок в оренду ПП ОСОБА_4 прийняті з порушенням ст.ст.19, 60, 61, 124, 151 Земельного кодексу України.
Однак, ні прокурором, а ні позивачем не надано суду належних доказів про те, що на день прийняття Радою оспорюваного рішення про передачу в оренду земельної ділянки ФОП ОСОБА_1, рішення міськради стосовно надання земельних ділянок в оренду попередньому користувачу - ПП ОСОБА_4 було визнано нечинними/недісними чи принаймні оспорювалися.
В свою чергу п.3.4.2. Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 02.02.2010 №04-06/15 „Про практику застосування господарським судами земельного законодавства” визначено, що право користування (в т.ч. на правах оренди) земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухомість, переходить до набувача об'єктів нерухомості, винятково за умови, якщо в момент їх відчуження у попереднього власника, згідно вимог земельного законодавства України, таке право було, і воно належним чином посвідчене.
Згідно ст.123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної та комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.
Посилання прокурора на порушення при укладанні договорів оренди з попереднім користувачем -ПП ОСОБА_4, судом не приймаються, оскільки ці обставини не є предметом даного спору. Крім того, на час винесення даного судового рішення, рішення Чернігівської міської ради про надання земельних ділянок в оренду ПП ОСОБА_4, а також відповідні договори оренди земельних ділянок укладені між Чернігівською міською радою та ПП ОСОБА_4 припинили свою дію, а отже не можуть порушувати будь-чиї цивільні права або інтереси.
Одночасно, судом не приймаються до уваги посилання прокурора на п.2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №677 від 26.05.2004, яким передбачено обов'язкове розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки при зміні її меж, оскільки, по-перше, прокурором не надано жодного доказу на підтвердження того, що при передачі спірної земельної ділянки ФОП ОСОБА_1 її межі змінювались; по-друге, надання земельної ділянки в оренду без зміни її цільового призначення, межі якої визначені в натурі, здійснюються без розроблення проекту її відведення. Проте і в цих випадках до договору оренди додається план (схема) земельної ділянки, який згідно зі ст.15 Закону України „Про оренду землі” є невід'ємною частиною договору. А з матеріалів справи вбачається, що вся необхідна технічна документація, а також інші документи на підтвердження укладання спірного договору оренди відповідачами оформлена та зареєстрована у встановленому законом порядку.
Посилання прокурора на порушення ч.ч.1, 2 ст.61 ЗК, ст.ст. 1, 89 Водного кодексу України стосовно незаконного будівництва оздоровчого комплексу «Княжий град»у прибережній захисній смузі уздовж річки Десна, господарським судом відхиляються, оскільки не є предметом розгляду у даній справі.
Одночасно, господарський суд вважає за необхідне, звернути увагу прокурора та позивача на те, що відповідно до частини першої ст.21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Як вбачається з матеріалів даної справи, прокурором міста Чернігова в інтересах держави в особі Головного управління Держкомзему у Чернігівській області, подано позовну заяву про: визнання недійсним пункту 14 рішення 33 сесії 5 скликання Чернігівської міської ради від 12.12.2008 про надання в оренду земельної ділянки площею 0,1008га розташованої по АДРЕСА_2 у місті Чернігові ФОП ОСОБА_1; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №НОМЕР_1 від 17.02.2009 укладеного між Чернігівською міською радою та ФОП ОСОБА_1 та зобов'язання ФОП ОСОБА_1 привести спірну земельну ділянку в придатний для використання стан, шляхом знесення оздоровчого комплексу „Княжий град”, оскільки, на думку прокурора, попередні рішення міської ради стосовно ПП ОСОБА_4 було прийнято в порушення вимог чинного законодавства.
Відповідно до частини другої ст.19 Конституції України, державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією та Законами України.
Статтею 5 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель” від 19.06.2003 N963-IV передбачено, що державний контроль за використанням та охороною земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Пунктами „а” та „б” частини першої ст.6 цього ж Закону передбачено, що до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель належить: здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині, зокрема, додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням, додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; ведення державного обліку і реєстрації земель, достовірності інформації про земельні ділянки та їх використання, тощо. А також, внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо: приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель; обмеження або зупинення освоєння земельних ділянок у разі розробки корисних копалин, у тому числі торфу, проведення геологорозвідувальних, пошукових та інших робіт з порушенням вимог земельного законодавства України; припинення будівництва та експлуатації об'єктів у разі порушення вимог земельного законодавства України до повного усунення виявлених порушень і ліквідації їх наслідків та припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону.
Нормами ст.9 цього Закону передбачено, що державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються, зокрема, шляхом проведення перевірок, розгляду звернень юридичних і фізичних осіб, розгляду документації із землеустрою, пов'язаної з використанням та охороною земель, тощо.
Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України, „Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.”
Враховуючи норми пунктів „а” та „б” частини першої ст. 6 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель” від 19.06.2003 N963-IV, беручи до уваги завдання та права позивача, передбачені відповідним Положенням, суд, доходить висновку про відсутність порушених прав чи інтересів саме позивача.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 „Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображено обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
В силу ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Беручи до уваги вищевикладене, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд, враховуючи, що прокурором та позивачем не надано належних доказів (не доведено) порушення відповідачами чинного законодавства, доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 75, 82-85, 87 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
В позові відмовити повністю.
Суддя А.В. Романенко
Повний текст рішення складено та підписано 05.08.2011.
Суддя А.В.Романенко