"27" липня 2011 р. Справа № 5010/98/2011-16/4
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Остапенка М.І.,
суддів :Гончарука П.А.,
Стратієнко Л.В.,
розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Актив ІФ"
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 04.05.2011 року
у справі за позовомТОВ "Актив ІФ"
до Комунального підприємства "Івано-Франківськводоекотехпром"
простягнення заборгованості та визнання договору недійсним
у січні 2011 року, ТОВ "Актив ІФ" звернулось до господарського суду з позовом до КП "Івано-Франківськводоекотехпром" про визнання недійсними пунктів 2.2.4., 2.2.5. ч. 3 п. 2.2.7 договору № 1427 від 28.03.2006 року, посилаючись на те, що зазначені пункти договору суперечать вимогам чинного законодавства та просило стягнути з відповідача 1 418,28 грн., як надмірно сплачених.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10.03.2011 року у задоволенні позову відмовлено.
За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.05.2011 року рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Судові рішення оскаржено у касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 21.07.2011 року порушено касаційне провадження у справі, за скаргою позивача, у якій він, посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати, прийнявши нове рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Постановляючи про відмову в позові суд першої інстанції та апеляційний господарський суд виходили з того, що спірні умови договору № 1427 від 28.03.2006 року відповідали чинному на той час законодавству, а тому підстави для визнання пунктів 2.2.4., 2.2.5. ч. 3 п. 2.2.7 договору недійсними відсутні.
Мотивів же що безпідставності заявлених позивачем вимог про стягнення 1 418,28 грн. у судовому рішенні не наведено.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення та правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права судова колегія вважає, що внаслідок допущених порушень при постановленні судових рішень вони не можуть залишатись без змін, з оглядку на наступне.
Укладаючи 28.03.2006 року договір № 1427 сторони визначали свої відносини врегульованими зокрема і "Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України" та "Правилами прийняття стічних вод у комунальну систему каналізації м. Івано-Франківська".
Дотримання "Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України" затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 1 липня 1994 року № 65, зареєстрованих Міністерством юстиції України 22.07.1994 року за № 165/377, є обов'язковим для всіх осіб, підприємств, установ, організацій, що користуються комунальними водопроводами і каналізаціями, незалежно від їхньої відомчої належності і форми власності та водоканалу.
Відповідно до цих Правил (п. 9.5) споживач не має права збільшувати витрату води понад встановлені норми та затверджені ліміти.
Відповідальність за це визначалась постановою Ради Міністрів Української РСР від 14.04.1979 року № 196, якою встановлено, що плата за питну воду з водопроводів, витрачену підприємствами і організаціями понад затверджені ліміти, проводиться у п'ятикратному розмірі до встановлених тарифів на питну воду.
Проте, на час укладання 28.03.2006 року договору № 1427 постановою Кабінету Міністрів України від 20.11.2003 року № 1788 постанова Ради Міністрів Української РСР від 14.04.1979 року скасована, і плата за питну воду понад затверджені ліміти не встановлювалась, а затвердженні наказом Міністерства з питань житлово-комунальному господарства України від 27.06.2008 року № 190 "Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України" замість Правил затверджених наказом Держжитлокомунгоспу від 01.07.1994 року № 65, обмежень у використанні води не встановлюють.
П. 3.1 Правил передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку, а у разі безпідставного водовикористання за пропускною спроможністю труби.
За Правилами, договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".
Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Зазначені законодавчі акти визначають істотною умовою договору зокрема і відповідальність сторін за його порушення.
Але встановлюючи відповідальність споживача, як у даному випадку за перевищення ліміту споживання виробник, оскільки його діяльність нормативно врегульована і укладання договору з яким є обов'язковим в силу закону, не вправі вимагати від споживача відповідальності за дії, які за нормативними документами, що регулюють права та зобов'язання учасників спірних відносин, не визнаються неправомірними.
Не можна погодитись із передбаченим у п. 2.2.7 договору правом відповідача самостійно визначати обсяги відповідальності споживача за порушення договору та спрямовувати кошти на погашення в першу чергу неустойки, а в останню чергу заборгованості за воду, так як платежі та їх призначення визначає платник, обсяги своєї відповідальності споживач вправі визнати лише самостійно, а при відсутності такої згоди спір вирішується судом.
На наведене вище суди належної уваги не звернули, а тому їх висновки про відповідність спірних умов договору законодавству на час його укладання, без урахування зокрема і тієї обставини, що його дія продовжувалась кожен рік і за твердженням відповідача він є чинним і на теперішній час, не можна визнати законними і обґрунтованими.
Крім того, позивачем заявлялись вимоги про стягнення з відповідача 1 418,28 грн., як надмірно сплачених, але жодних доводів за якими господарський суд відхилив ці вимоги у судовому рішенні не наведено, а тому судове рішення не можна визнати таким, що відповідає вимогам ст. 84 ГПК України.
За таких обставин судові рішення не можуть залишатись без змін і підлягають скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд, під час нового розгляду справи, суду необхідно врахувати наведене, повно та всебічно з'ясувати дійсні обставини справи, дати належну правову оцінку заявленим вимогам, і у залежності від встановленого, постановити законне та обґрунтоване рішення.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.03.2011 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.05.2011 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у іншому складі суддів.
Головуючий М.І. Остапенко
Судді П.А. Гончарук
Л.В. Стратієнко