"11" серпня 2011 р. Справа № 11/77
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоДобролюбової Т.В.,
суддівГоголь Т.Г., Осетинського А.Й.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін
позивача
відповідача
матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 -дов.від 28.07.11, ОСОБА_2 -дов. від 28.07.11
ОСОБА_3 -дов. від 31.0111, ОСОБА_5. -дов. від 09.03.11
Приватного підприємства "Фішт"
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.11
у справі№11/77 Господарського суду Закарпатської області
за позовом
доПриватного підприємства "Фішт"
Приватного підприємця ОСОБА_4
простягнення боргу
Розпорядженням заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 09.08.11 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г., Осетинського А.Й.
Приватне підприємство "Фішт" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом, з урахуванням змін, до Приватного підприємця ОСОБА_4 про стягнення з відповідача 211710,83 грн., з яких: 129588,99 грн. боргу за продукцію, поставлену за договором №021/07Ф шк від 03.12.07, 69851,72 грн. інфляційних втрат, 12270,12 грн. 3% річних. Позивач наголошував на неналежному виконанні відповідачем зобов'язань за договором №021/07Ф шк від 03.12.07 щодо сплати повної вартості отриманої продукції.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 14.02.11 (суддя Якимчук Л.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємця ОСОБА_4 на користь Приватного підприємства "Фішт" 129588,99 грн. основного боргу, 67851,72 грн. інфляційних втрат, 11748,10 грн. -3% річних, 2091,89 грн. витрат зі сплати державного мита, 218,18 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 16000 грн. адвокатських витрат. Суд дійшов висновку про несплату відповідачем в повному обсязі вартості поставлених теплогідроізольованих труб і елементів теплових мереж за договором №021/07Ф шк від 03.12.07. При цьому, суд визнав, що платіжне доручення №07 від 10.01.08 не підтверджує факту сплати відповідачем 99938,35 грн. за отриману згідно з договором від 03.12.07 №021/07 Фшк продукцію, оскільки банківська виписка обслуговуючого банку позивача містить розбіжності у порівнянні з вказаним платіжним дорученням. Водночас суд визнав недоведеним і факт повернення відповідачем, та, відповідно отримання позивачем, на підставі накладних від 26.12.07 №117, №118 продукції, раніше одержаної за договором №021/07 Фшк від 03.12.07. В іншій частині позову відмовлено. Відмовляючи у стягненні 2000 грн. інфляційних втрат і 522,02 грн. -3% річних суд виходив зі спливу строку позовної давності за цими вимогами. Відмовляючи у стягнені 13000 грн. адвокатських витрат, суд виходив з того, що заявлена до стягнення сума є неспіврозмірною та завищеною.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.11 (судді Р.Марко, С.Бойко, Т.Бонк) перевірене рішення господарського суду першої інстанції скасував. Прийняв нове рішення, яким в позові відмовив. Апеляційний суд виходив з того, що грошове зобов'язання відповідача за договором №021/07 Ф шк від 03.12.07 було припинене належним його виконанням, зокрема, шляхом сплати відповідачем 99938,35 грн. на виконання умов цього договору згідно з платіжним дорученням №07 від 10.01.08, та поверненням відповідачем позивачеві продукції, раніше одержаної за даним договором, на суму 44738,83 грн. відповідно до накладних № 117,118 від 26.12.07.
До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Приватне підприємство "Фішт", в якій просить постанову у справі скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на порушення апеляційним судом приписів статей 54, 712 Цивільного кодексу України, статті 34 Господарського процесуального кодексу України. Підприємство не погоджується з висновком апеляційного господарського суду про сплату відповідачем 99938,35 грн. згідно з платіжним дорученням від 10.01.07 №07 в якості оплати продукції за договором від 03.12.07 №021/07 та повернення відповідачем позивачеві продукції, раніше одержаної за даним договором, на суму 44738,83 грн. відповідно до накладних № 117,118, від 26.12.07. При цьому, скаржник вказує на те, що 99938,35 грн. зараховано покупцеві товару за іншим договором поставки від 05.11.07 №018Фшк на підставі банківських документів: платіжного доручення від 10.01.07 №7 та відповідної банківської виписки обслуговуючого позивача банку "Фінанси та кредит". Окрім того, підприємство посилається на неврахування апеляційним судом того, що вся продукція, отримана відповідачем за спірним договором №021/07 Фшк була використана під час реконструкції теплової мережі котельні №3 в смт. Вишково, Хустського району, що унеможливлює висновок про її повернення позивачеві.
Від відповідача судом отримано заперечення на касаційну скаргу, в якому він просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а постанову апеляційного суду -без змін.
Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України відзначає наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що 03.12.07 між Приватним підприємством "Фішт" -виконавцем та Приватним підприємцем ОСОБА_4 - замовником укладено договір №021/07 Фшк, за умовами якого виконавець зобов'язується виготовити і поставити, а замовник прийняти і оплатити теплогідроізольовані труби та елементи теплових мереж. Загальна сума поставки за договором складала 152502,58 грн. в т.ч.20% ПДВ. Розрахунок за поставлену продукцію відповідач повинен був здійснити у такому порядку: 40 відсотків від загальної суми договору авансом на початок виконання замовлення, кінцевий розрахунок за поставлену продукцію згідно з накладними поставок -упродовж трьох днів після поставки (пункти 4.2, 4.3 договору). Передача продукції відповідачеві відбулася на підставі накладної від 03.12.07 №021Ф/07 на суму 152502,58 грн., яка містить посилання на довіреність відповідача від 05.11.07 серії ЯМТ №791041. Вказана накладна підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена їх печатками. Судами також установлено, що відповідач отримав від позивача продукцію на повну суму договору за зазначеною накладною. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Приватного підприємства "Фішт" про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_4 129588,99 грн. боргу за продукцію, поставлену за договором №021/07Ф шк від 03.12.07, 69851,72 грн. інфляційних втрат, 12270,12 грн. 3% річних. Як на підставу позову, позивач посилався на несплату відповідачем повної вартості отриманої ним продукції за вказаним договором. Мотивуючи свою відмову у сплаті спірних коштів, відповідач вказував на те, що він оплатив позивачу отриману продукцію частково на суму 99938,35 грн., і це підтверджується платіжним дорученням від 10.01.08 №07. Крім того, ним було повернуто позивачу раніше одержану за спірним договором продукцію на суму 44738,83 грн. за накладними № 117,118 від 26.12.07. За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Дослідивши усі обставини та зібрані у справі докази, господарський суд першої інстанції установив, що позивач не отримував від відповідача 99938,35 грн. в якості оплати частини боргу за поставлені за договором від 03.12.07 №021/07 Фшк теплогідроізольовані труби та елементи теплових мереж. При цьому, господарським судом була надана оцінка залученому відповідачем платіжному дорученню від 10.01.08 №07 на перерахування 99938,35 грн. та банківським випискам з рахунку позивача, платіжному дорученню №7 від 10.01.08. Між тим, місцевим господарським судом було відхилено платіжне доручення №07 від 10.01.08 як доказ оплати відповідачем частини вартості товару на суму 99938,35 грн. за договором від 03.12.07 №021/07 Фшк, позаяк дані в ньому не співпадають і містять розбіжності з даними банківської виписки обслуговуючого банку позивача (що, між іншим, також було установлено і апеляційним судом в ході розгляду справи). Проте, встановивши, що кошти за банківською випискою №7 були списані з відповідача за рахунком №018 від 12.11.07 (а не за накладною №021Ф-07 від 03.12.11), він дійшов припущення, що такі розбіжності можливо виникли через помилку працівників обслуговуючого банку. Відповідно до приписів статей 4, 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. Разом з цим, згідно з пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.09 №14 "Про судове рішення у цивільній справі" у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів тощо. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Окрім того, в ході розгляду спору місцевий господарський суд визнав недоведеним і факт повернення відповідачем, та, відповідно отримання позивачем, на підставі накладних від 26.12.07 №117, №118 продукції, раніше одержаної за договором №021/07 Фшк від 03.12.07. Втім, скасовуючи рішення у справі та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд встановленого господарським судом першої інстанції не спростував. Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За приписами статті 629 вказаного Кодексу договір є обов'язковим до виконання. Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи установлений господарським судом першої інстанції факт несплати відповідачем повністю заборгованості за договором від 03.12.07 №021/07Фшк, колегія суддів визнає підставним стягнення з відповідача заявленої суми основної заборгованості з урахуванням зменшених судом інфляційних та річних. Водночас місцевим господарським судом правомірно і мотивовано зменшено витрати з оплати послуг адвоката, адже, судом перевірено відповідність заявленої до стягнення суми з наданим обсягом адвокатських послуг та враховано їх співрозмірність з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи. Відтак, доводи викладені в касаційній скарзі знайшли своє підтвердження.
З огляду на зазначене, постанова Львівського апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду Закарпатської області - залишенню в силі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.11 у справі №11/77 скасувати. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 14.02.11 залишити в силі.
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Фішт" задовольнити.
Головуючий суддя Т.Добролюбова
Судді Т.Гоголь
А.Осетинський