"02" серпня 2011 р. Справа № 60/318-10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів:Воліка І.М. (доповідача),
Шевчук С.Р.,
Хрипуна О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуДержавного підприємства "Завод імені В.О. Малишева"
на рішеннявід 11.02.2011
господарського суду Харківської області
та на постановувід 11.04.2011
Харківського апеляційного господарського суду
у справі№ 60/318-10
господарського суду Харківської області
за позовом Заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України
до1) Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії,
2) Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева",
третя особаТовариство з обмеженою відповідальністю "Еко-комуненерго"
провизнання недійсним договору
В судове засідання прибули представники сторін:
позивачане з'явились;
відповідача-1ОСОБА_1 (дов. від 11.01.2011 № 02-04/24);
відповідача-2не з'явились;
третьої особине з'явились;
прокуратуриСавицька О.В.;
Відповідно до Розпорядження заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 01.08.2011, у зв'язку з відпусткою судді Коваленко С.С., розгляд справи здійснюється колегією суддів у наступному складі: головуючий - Волік І.М. (доповідач), судді - Шевчук С.Р., Хрипун О.О.
У грудні 2010 року заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України (надалі -позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії (надалі -ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії, відповідач-1), Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" (надалі -ДП "Завод імені В.О. Малишева", відповідач-2), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору про визнання недійсним іпотечного договору №805/13/26/6-408 від 22.03.2006, укладеного між відповідачами, а також додаткового договору № 1 від 31.05.2006, додаткового договору № 2 від 27.12.2006 та договору № 3 про внесення змін від 17.07.2008.
Рішенням господарського суду Харківської області від 11.02.2011 у справі № 60/318-10 (суддя Чистякова І.О.) клопотання позивача про розгляд справи без участі представника позивача -задоволено; відхилено клопотання відповідача-2 про призначення комплексної (інженерно-технічної, економічної) експертизи; відмовлено в задоволенні позову повністю.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.04.2011 (колегія суддів: Шевель О.В. -головуючий, судді: Лакіза В.В., Пуль О.А.) рішення господарського суду Харківської області від 11.02.2011 у справі № 60/318-10 залишено без змін.
Не погоджуючись з винесеними у справі судовими актами, відповідач-2 -ДП "Завод імені В.О. Малишева" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішенням господарського суду Харківської області від 11.02.2011 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.04.2011 скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити у повному обсязі. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо порушення судами обох інстанцій приписів ст. ст. 42, 43, 47, 43 ГПК України щодо повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а також норм матеріального права, зокрема, частини 5 ст. 141 Господарського кодексу України, частини 2 ст. 14 Закону України "Про іпотеку", частини 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", оскільки відповідно до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягає приватизації" від 07.07.1999 № 847-ХІУ, ДП "Завод імені В.О. Малишева" включено до Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, з огляду чого, господарські суди попередніх інстанцій не повно встановили наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а отже при прийнятті оскаржуваних рішень судами обох інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, що є підставою для їх скасування.
Відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти її доводів та просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Інші учасники судового процесу не скористалися своїм правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та не надіслали до Вищого господарського суду України відзиви на касаційну скаргу відповідача-2, що у відповідності до положень ст. 75 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових актів у касаційному порядку.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача-1, думку прокурора та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, предметом позову є матеріально-правова вимога про визнання недійсним іпотечного договору № 805/13/26/6-408 від 22.03.2006, укладеного між ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії (Іпотекодержатель) та ДП "Завод імені В.О. Малишева" (Іпотекодавець), згідно якого в іпотеку було передано нежитлову будівлю літ. Р/1-7 (будівля центральної заводської лабораторії), загальною площею 17323,2 кв.м, та нежитлові приміщення в будівлі літ. П/1-7, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126, а також визнання недійсним додаткового договору № 1 від 31.05.2006, додаткового договору № 2 від 27.12.2006 та договору №3 про внесення змін від 17.07.2008.
Звертаючись з позовом прокурор посилається на те, що іпотечний договір № 805/13/26/6-408 від 22.03.2006 та укладені до нього додаткові договори № 1-3 суперечать ст. 576 Цивільного кодексу України, частині 2 ст. 14 Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2003 № 898-ІV, оскільки відчуження об'єкту державної власності - нежитлової будівлі ЦЗЛ, літ. Р/1-7, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126, який у січні 2005 року на підставі рішення інвентаризаційної комісії ДП "Завод ім. В.О. Малишева", незаконно внесений до Додаткового переліку майна, що не включається до складу цілісного майнового комплексу ДП "Завод ім. В.О. Малишева", суперечить вимогам частини 5 ст. 75, частин 1, 2, 5 та 6 ст. 141, частини 2 ст. 145 Господарського кодексу України, Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29.11.2001 № 2864-ІІІ та пунктів 4, 6, 13 "Порядку відчуження об'єктів державної власності", затвердженого постановою КМУ від 06.06.2007 № 803, що є підставою для визнання іпотечного договору та додаткових договорів до нього недійсним згідно частин 1 та 2 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що згідно додаткового переліку майна, що не включається до складу цілісного майнового комплексу ДП "Завод ім. В.О. Малишева", яке не підлягає приватизації, який погоджений 21.01.2005 першим заступником Міністра промислової політики України та направлений Міністерством промислової політики України листом № 0/7-1-110 від 21.01.2005 на адресу відповідача-2: будівля ЦЗЛ літ. "Р/1-7" по вул. Плеханівській, 126 не входить до складу цілісного майнового комплексу ДП "Завод ім. В.О. Малишева". При цьому судом зауважено, що на момент укладення спірного договору іпотеки зазначений Додатковий перелік не відкликано та не скасований.
Крім цього, укладення спірного іпотечного договору відповідно до вимог чинного законодавства здійснено сторонами на підставі дозволу Міністерства промислової політики України, до сфери управління якого входить відповідач-2 - ДП "Завод імені В.О. Малишева", що підтверджується листом № 10/3-2-359 від 22.03.2006.
За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку, що майно, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором № 805/13/26/6-408 від 22.03.2006 на момент його укладання у повному обсязі відповідало ознакам предмета іпотеки, визначеним статтею 5 Закону України "Про іпотеку"; при цьому відповідно до вимог частини 5 ст. 75, ст. 141 Господарського кодексу України та частини 1 ст. 6 Закону України "Про іпотеку" згода позивача, як уповноваженого органу державної влади, на передачу майна в іпотеку була отримана, що підтверджується листом № 10/3-2-359 від 22.03.2006; дія частини 2 статті 14 Закону України "Про іпотеку", а саме заборона передачі в іпотеку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, та дія Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" не розповсюджується на майно, яке є предметом спірного договору іпотеки, оскільки воно внесено до Додаткового переліку майна, що не включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації, затвердженого першим заступником Міністра промислової політики України 21.01.2005, а отже, не включається до складу цілісного майнового комплексу та може бути приватизоване, і, зокрема, передано в іпотеку.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що передача відповідачем-2 майна, що є предметом іпотечного договору №805/13/26/6-408 від 22.03.2006 та прийняття його в іпотеку відповідачем-2 є правомірним, здійсненим у відповідності до приписів чинного законодавства, тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним.
Апеляційний господарський суд погодився з такими висновками місцевого суду залишаючи рішення без змін з тих же підстав .
Разом з тим, з такими висновками господарських судів попередніх інстанцій погодитись не можна, враховуючи наступне.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
Так, в силу частини 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України. При цьому, відповідно до ст. 202 цього Кодексу, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно частини 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.
Вирішуючи спір про визнання іпотечного договору недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно частини 1 та 2 ст. 14 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки може бути нерухоме майно, що є об'єктом права державної чи комунальної власності і закріплене за відповідним державним чи комунальним підприємством, установою, організацією на праві господарського відання. Передача в іпотеку цього майна здійснюється після отримання у встановленому законом порядку згоди органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, до сфери господарського відання якого належить відповідне державне чи комунальне підприємство, установа або організація. Продаж предмета іпотеки, що є об'єктом права державної чи комунальної власності, здійснюється з урахуванням вимог законів України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва". Забороняється передача в іпотеку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.
Згідно частини 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення.
Крім того, правила щодо предмету іпотеки встановлені ст. 5 Закону України "Про іпотеку", згідно частини 1 якої предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. З наведеної правової норми випливає, що предметом іпотеки може бути один або декілька видів нерухомого майна, зокрема, за умови, що дане нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем.
Таким чином, для вирішення даного спору господарський суд у встановленому порядку на підставі відповідних доказів був зобов'язаний з'ясувати чи входить майно, що передано за оспорюваним договором іпотеки до складу цілісного майнового комплексу, чи підлягає зазначений цілісний майновий комплекс приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна.
Відповідно до частини 2 ст. 145 Господарського кодексу України зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій не враховано, що Виробниче об'єднання "Завод ім. Малишева" згідно Додатку 1, затвердженого Законом України від 07.07.1999 № 847-ХІУ "Про перелік об'єктів права власності, що не підлягають приватизації", визначене об'єктом права державної власності, що не підлягає приватизації.
За змістом вищенаведених правових норм, колегія суддів вважає передчасним та таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства, висновок судів попередніх інстанцій щодо відповідності предмета іпотеки вимогам ст. 5 Закону України "Про іпотеку" на момент передачі в іпотеку спірного майна.
Згідно частини 5 ст. 75 Господарського кодексу України, в редакції на момент укладення спірного договору іпотеки, державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.
Отже, є передчасним висновки господарських судів щодо правомірності виведення спірного майна з цілісного майнового комплексу та узгодження передачі майна в іпотеку, уповноваженим органом державної влади з огляду на наступне.
Відповідно до Положення про порядок подання пропозицій щодо внесення змін до Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Наказом Міністерства економіки, Фонду Державного майна, Антимонопольного комітету і Державного комітету статистики від 12.11.1999 № 133/2142/13/372, (що було чинне на момент погодження першим заступником Міністерства промислової політики України Магулом А.І. листом за № 10/7-1-110 від 21.01.2005 виведення майна зі складу цілісного майнового комплексу), визначено, що внесення змін до Переліків затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України шляхом прийняття закону (п.2). При цьому пропозиції щодо виключення об'єкта із Переліків подається на підприємства щодо яких держава не в змозі здійснювати фінансову підтримку в будь-якій формі, на підприємства, які в результаті переорієнтації основного виробництва втратили ознаки, за якими вони раніше були включені до Переліку, а також підприємства, для яких створилися передумови більш ефективної фінансово-господарської діяльності у статусі недержавних (частина 2 п. 3 Положення).
З наведених підстав, передчасними та непереконливими є висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи, що вказані обставини мають суттєве значення для правильного вирішення справи та не були в повному обсязі досліджені судом першої інстанцій, отже, рішення місцевого суду не можна визнати законним та обґрунтованим.
Апеляційний господарський суд переглядаючи справу, на вказані порушення норм матеріального та процесуального права не звернув уваги, чим припустився власних порушень, оскільки за імперативними приписами ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У даному випадку суд апеляційної інстанції лише продублював рішення місцевого господарського суду.
В силу пункту 3 частини 1 ст. 1119 ГПК України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки з'ясування вказаних обставин справи пов'язане із дослідженням та оцінкою доказів з урахуванням вимог ст. ст. 1115, 1117 ГПК України, судові рішення як такі, що прийняті при неповному з'ясуванні всіх обставин справи, підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно з'ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -
Касаційну скаргу Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.04.2011 та рішення господарського суду Харківської області від 11.02.2011 у справі № 60/318-10 -скасувати.
Справу № 60/318-10 направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області в іншому складі суду.
Головуючий, суддя І.М. Волік
Судді : С.Р. Шевчук
О.О. Хрипун