"09" серпня 2011 р. Справа № 17/33-11 (19/57-10)
Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
Демидової А.М.- головуючий,
Воліка І.М.,
Жукової Л.В.,
розглянувши касаційну скаргуПриватного підприємства "Фабрика делікатесних сирів"
на рішеннягосподарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2011 р.
та постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.06.2011 р.
у справі № 17/33-11 (19/57-10) господарського суду Дніпропетровської області
за позовомПриватного підприємства "Фабрика делікатесних сирів"
доПублічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Відділення ПАТ Промінвестбанку в м. Дніпропетровську"
простягнення 122 380 701,00 грн. та розірвання договорів
в судовому засіданні взяли участь представники від:
позивача: не з'явилися;
відповідача: ОСОБА_1. (дов. від 02.11.2009р.);
Приватне підприємство "Фабрика делікатесних сирів" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з відповідача збитків та розірвання кредитного договору та договорів іпотеки і застави.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням банком умов кредитного договору в частині своєчасного та у повному обсязі надання кредитних коштів, що призвело до збитків, пов'язаних із невиконанням зобов'язань перед контрагентами через недостатність грошових коштів для здійснення розрахунків, направлених на реалізацію бізнес-плану з реконструкції підприємства під базу по виробництву сиру.
Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2011 року у справі № 17/33-11(19/57-10) (суддя Суховаров А.В.) в задоволенні позову ПП “Фабрика делікатесних сирів” відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.06.2011р. (головуючий суддя: Голяшкін О.В., Дмитренко Г.К., Сизько І.А.), рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2011р. у справі № 17/33-11(19/67-10) залишено без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фабрика делікатесних сирів" без задоволення.
Приватне підприємство "Фабрика делікатесних сирів" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2011р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.06.2011р., а справу передати на новий розгляд.
В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.
Клопотання скаржника про відкладення розгляду справи, у зв'язку з тим, що представник позивача перебуває на лікарняному, судом касаційної інстанції не задовольняється, оскільки ухвалою Вищого господарського суду України від 26.07.2011р. явка представників сторін обов'язковою не визнавалася, додаткові документи від них не витребовувалися, з урахуванням особливостей розгляду скарг судом касаційної інстанції, передбачених ст. 1117 ГПК України, колегія суддів вважає, що неявка представників заявника не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами відповідно до ст.ст. 75, 1115 ГПК України та не є підставою для відкладення розгляду справи.
Заслухавши представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Господарськими судами встановлено, що 28.11.2007 року між сторонами укладено договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 2085/02-07, згідно з у мовами якого відповідач (позикодавець) зобов'язався надати позивачу (позичальнику) кредит шляхом відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 50000000 грн. з можливістю кредитування в гривнях та доларах США, а позивач, в свою чергу, зобов'язався повернути кредитні кошти за узгодженим сторонами та визначеним в п.2.2 графіку до 20 січня 2013 року та сплатити проценти за користування кредитом за встановленою банком процентною ставкою у розмірі: за кредитом наданим у гривні (без ПДВ) -15% річних; за кредитом, наданим у доларах США (без ПДВ) -11% річних.
У забезпечення виконання зобов'язань позивача за кредитним договором між сторонами укладені договори іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, договори застави обладнання, застави майнових прав та ін.
Сторонами 17.09.2009р. укладено договір №187/02-09 про внесення змін до кредитного договору, за яким збільшено розмір мультивалютної кредитної лінії до 89000000 грн., змінено графік погашення кредиту та збільшено розмір відсотків за користування кредитними коштами: на суму заборгованості в межах ліміту кредитної лінії 50000000 грн. -18% річних за наданим у гривні кредитом та 11% річних за наданим у доларах США кредитом; на суму заборгованості в межах ліміту кредитної лінії 39000000 грн. -25% річних за наданим у гривні кредитом, та 17% річних за наданим кредитом у доларах США.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до укладеного позивачем 28.06.2007р. з фірмою Karl Schnell & Co.KG договору купівлі-продажу №39/04/07/f/DEL оплата вартості обладнання за цим контрактом здійснюється в євро трьома платежами (п.п.3.1, 3.2), зокрема, перший в сумі 30% від загальної вартості договору (1061231,40 євро) шляхом виставлення безвідкличного документарного підтвердженого акредитиву в банку продавця (Commerzbank AG).
15.01.2008р. відповідачем було випущено акредитив в Commerzbank AG на користь Karl Schnell & Co.KG (Німеччина) на суму 1061231,40 євро, а 23.05.2008р. зазначені кошти було списано з рахунку, що підтверджується листами відповідача від 21.01.2008р. № 15-02-12/153 та від 23.05.2008р. № 15-02-44/1446.
Обґрунтовуючи порушення відповідачем умов договору, позивач вказує про невиконання банком платіжного доручення в іноземній валюті № 02 від 27.06.2008 р. на суму 2203022,48 доларів США, яке, за твердженням позивача, направлено банку та отримано останнім 27.06.2008р. Відповідач, факт отримання вказаного платіжного доручення заперечує, а в підтвердження надсилання такого відправлення позивач посилається на опис вкладення до цінного листа та повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідно до ст.ст.2, 13 Закону України “Про поштовий зв'язок”, п.36 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою КМУ від 17.08.2002р. № 1155, п.п.3.1.2.2 Порядку пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом державного підприємства поштового зв'язку “Укрпошта” від 12.05.2006р. № 211, надання послуг поштового зв'язку може бути підтверджено лише наявністю розрахункового документа (касового чеку, розрахункової квитанції тощо), якого позивачем не надано.
Судами попередніх інстанцій обґрунтовано не прийнято в якості доказів надані позивачем опис вкладення та повідомлення, оскільки надані документи не відповідають вимогам ст.ст.33, 34 ГПК України.
Крім цього, як вірно зазначено господарськими судами, з урахуванням здійснення платежів за контрактом з фірмою Karl Schnell & Co.KG договору купівлі-продажу № 39/04/07/f/DEL в євро, вказаної в платіжному дорученні № 02 від 27.06.2008р. суми в розмірі 2203022,48 доларів США було недостатньо для здійснення платежів по другому та третьому етапам контракту, а саме: передплати в сумі 1414975,20 євро та відкриття акредитиву в сумі 1061231,40 євро, а позивач для здійснення платежів на користь фірми Karl Schnell & Co.KG мав спочатку погодити з відповідачем курс обміну доларів США в євро, надати платіжне доручення на перерахування необхідної суми коштів в доларах США з позичкового на поточний рахунок та заяву на обмін погодженої суми доларів США в сумі 40% та 30% вартості Контракту і лише після цього надати позичальнику платіжне доручення на перерахування коштів за другим платежем на суму 1414975,20 євро (передплата) та платіжне доручення на перерахування коштів на рахунок покриття за акредитивом, та заяву про відкриття акредитиву на суму 1061231,40 євро за третім платежем.
Докази надання вказаних документів позивачем не подані.
Вищевказані обставини свідчать про неможливість здійснення банком перерахування коштів на виконання договору купівлі-продажу № 39/04/07/f/DEL.
Також, матеріалами справи підтверджується та позивачем не спростований факт наявності станом на 09.02.2010р. заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом в сумі 1122259,08 грн. та 128859,68 доларів США, що свідчить про правомірність договірного списання банком на підставі п.п.3.11, 4.3.4, 4.3.5 кредитного договору, ст.1071, ч.2 ст.1050 ЦК України коштів, які надійшли на поточний рахунок позивача у зв'язку з поверненням акредитиву з направленням на погашення існуючого заборгованості за кредитом, а також про правомірність відмови банку від подальших кредитних відносин та повернення як простроченої заборгованості за кредитом, так і частини суми кредитних коштів, що залишилась.
При цьому списана відповідачем сума кредитних коштів в розмірі 2476206,60 євро направлена банком на погашення заборгованості за кредитом, у зв'язку з чим вказана сума не може вважатись збитками.
Крім того, необґрунтовані твердження позивача, з посиланням на ч.2 ст.613 ЦК України, про правомірність несплати ним відсотків за грудень 2009 року та січень 2010 року, у зв'язку з ненаданням банком частини кредитних коштів, оскільки встановлений п.п.3.3, 4.2.3 кредитного договору, ст.346 ГК України, ст.1054 ЦК України, ст.49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” обов'язок позичальника зі сплати процентів за користування кредитом обумовлений фактом отримання та сумою кредиту і його виконання не пов'язане із загрузкою кредитної лінії, до того ж позивачем не доведено, яким чином неповна загрузка кредиту могла вплинути на виконання його зобов'язань зі сплати процентів за користування кредитом у фактично отриманій сумі.
Правомірно відхилені також господарськими судами, як безпідставні та такі, що не обґрунтовані на законі, позовні вимоги в частині стягнення упущеної вигоди від невиконання бізнес-плану. За умовами кредитного договору банк не розподіляв із позичальником ризиків порушення ним останнім власних грошових зобов'язань перед третіми особами, а банком не здійснювалась спільна із позивачем діяльність з реконструкції підприємства під базу по виробництву сиру за розробленим останнім бізнес-планом та відповідно не розподілялись можливі негативні ризики невиконання позивачем господарських зобов'язань. Договори з контрагентами укладені позивачем на власний ризик, до підписання кредитного договору, тому всі ризики та зобов'язання за вказаними договорами позивач має нести самостійно.
Відхиляючи вимоги позивача про відшкодування збитків у вигляді курсової різниці від зміни курсів НБУ в сумі 161696,29 доларів США господарським судом обґрунтовано зазначено про належне виконання відповідачем зобов'язань з кредитування витрат по оплаті вартості обладнання, яке мало бути поставлено фірмою Karl Shnell Gmbh&Co.KG (Німеччина), та правомірне застосування банком офіційних курсів НБУ на дату здійснення операцій. При укладенні кредитного договору та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення кредиту та сплати процентів в доларах США, а згодом і при виконанні цього договору позивач знав та усвідомлював, що курс національної валюти України до долара США та євро не є незмінним, а тому мав передбачати та враховувати підвищення валютного ризику за цим договором.
Як встановлено ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі; витрати, які особа зробила для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Згідно з ч.2 ст.224 та ч.1 ст.225 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема, включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Господарським судом обґрунтовано відхилені твердження позивача щодо заподіяння останньому діями відповідача збитків з посиланнями на договори з контрагентами з прикладенням копій цих договорів, копій претензій та копій рішень господарського суду.
Враховуючи положення ст.ст.32-34 ГПК України, подання копій вказаних документів не можуть вважатися належними та допустимими доказами спричинення позивачу будь-яких збитків, оскільки позивачем до матеріалів справи не додано жодних розрахункових документів, які б підтверджували сплату контрагентам позивача та контролюючим органам будь-яких сум або штрафних санкцій.
Крім того, позивачем не надано доказів фактичного понесення ним витрат на оплату робіт, товару, штрафних санкцій, тоді як відповідно до ст.225 ГК України у складі збитків враховуються витрати, фактично понесені стороною.
Також, позивачем не доведено наявність інших елементів складу правопорушення, необхідних для настання цивільної (господарської) відповідальності. Дії відповідача, пов'язані із виконанням кредитного договору, є правомірними, а підстави для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення збитків відсутні.
Судами попередніх інстанцій правомірно прийнято рішення в частині відмови в задоволенні вимог про розірвання договорів з урахуванням недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання, відсутності підстав для розірвання договорів, передбачених ст.ст.651, 652 ЦК України, та недодержання позивачем правил, встановлених ст.188 ГК України.
Позивач не довів належними засобами доказування наявності всіх умов, необхідних для застосування цивільно-правової (господарсько-правової) відповідальності.
У відповідності до ст.1117 Господарського процесуального кодексу України перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи, зі здійсненням перевірки застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Наведені скаржником доводи в касаційній скарзі зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції у відповідності до положень ст.ст.1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що прийняті у даній справі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2011р. та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.06.2011р., відповідають нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржених судових актів.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Фабрика делікатесних сирів" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2011 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.06.2011 р. у справі № 17/33-11 (19/57-10) залишити без змін.
Головуючий: Демидова А.М.
Судді: Волік І.М.
Жукова Л.В.