91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
11.08.11 Справа № 4/119/2011
Розглянувши матеріали справи за позовом
Державного підприємства “Луганськучторгпостач”, м. Луганськ
до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, м. Луганськ
про стягнення 1800 грн. 00 коп.
Суддя: Старкова Г.М.
за участю секретаря судового засідання: Макаренку В.А.
у присутності представників сторін:
від позивача -директор Захарова В.В.., наказ № 2-к від 10.01.2009;
від відповідача -не прибув.
Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 1500,00 грн., завданих внаслідок неналежного зберігання автонавантажувача ДВ 1788, та вартості понесених витрат на проведення експертного автотоварознавчого дослідження по оцінки транспортного засобу у розмірі 300,00 грн., всього на загальну суму 1800,00 грн.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.
Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу .
Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося і в інформаційних листах від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 N 01-8/164 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23).
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши надані сторонами докази своїх вимог і заперечень до суті спору, їх належність, допустимість, достовірність кожного окремо і у сукупності без надання жодному доказу пріоритету або вищої сили, господарський суд,
встановив:
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем (далі- Замовник) та відповідачем (далі- Виконавець) був укладений договір №18 від 21.09.2007 (далі- Договір), згідно якого Замовник передає в ремонт автонавантажувач ДВ 1788, 1990 року випуску, а Виконавець зобов'язаний відремонтувати його (п.1.1 Договору).
Відповідно до п. 1.1. Договору позивач передав відповідачу для проведення ремонту автонавантажувач ДВ 1788, 1990 року випуску, що підтверджено актом приймання-передачі автотранспортного заходу від 18.04.2007 (а.с.8).
Відповідно до п. 2.1. Договору відповідач зобов'язаний був відремонтувати автонавантажувач та передати Замовнику до 05.10.2007.
Позивач зазначив, що відповідач свої обов'язки за договором не виконав, автонавантажувач на цей час відповідачем знищено, у зв'язку з чим позивачу спричинено збитки у розмірі 1500 грн.
Відповідно до рішення господарського суду Луганської області від 05.03.2009 у справі №9/39 з відповідача на користь позивача було стягнуто матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок неналежного зберігання автонавантажувача ДВ 1788 у розмірі 47 500,00 грн., вартість понесених витрат на авто товарознавче дослідження з визначення матеріальної шкоди у розмірі 450,00 грн. та судові витрати. На час розгляду вказаної справи автонавантажувач було частково розукомплектовано.
Позивач також вказує на те, що під час проведення ревізії окремих питань фінансово- господарської діяльності Державного підприємства “Луганськучторгпостач”, Контрольно - ревізійним управлінням в Луганській області, було зафіксовано відсутність автонавантажувача ДВ 1788, 1990 року випуску у зв'язку з його знищенням.
Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження по оцінки транспортного засобу №РС/002-11 від 30.05.2011, проведеного експертом-автотоваровідом Бюро судових авто товарознавчих експертиз, середня ринкова вартість вказаного автонавантажувача складає 49 000 грн., що відповідно до ст. ст. 224, 225 ГК України є завданими відповідачем збитками.
Позивач вказує на те, з урахуванням наявності рішення господарського суду Луганської області від 05.03.2009 у справі №9/39, що у зв'язку з порушенням зобов'язання щодо належного збереження переданого ним майна, відповідачем завдані позивачу збитки у сумі 49 000 грн.- 47 500 грн.=1500 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.
Також, позивач просить суд стягнути з відповідача вартість понесених витрат на проведення експертного автотоварознавчого дослідження по оцінки транспортного засобу у розмірі 300,00 грн.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав, у судове засідання не прибув.
За таких обставин, позивач звернувся до господарського суду з даною позовною заявою про стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 1500,00 грн., завданих внаслідок неналежного зберігання автонавантажувача ДВ 1788, та вартості понесених витрат на проведення експертного автотоварознавчого дослідження по оцінки транспортного засобу у розмірі 300,00 грн. Позивач обґрунтовує позовні вимоги, посилаючись на ст. ст. 224,225 Господарського кодексу України
Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши за матеріалами справи доводи представників судового процесу та надані ними докази, суд дійшов висновку про необґрунтованість позову, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад здійснення судочинства є законність.
Згідно ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до п. 2 ст. 16 цього ж Кодексу передбачаються способи захисту порушених прав. Крім того, цією ж нормою передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання недійсним правочину; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання рішення незаконним, визнання незаконними дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Враховуючи вищенаведені приписи законів, предмет позову не відповідає визначеним діючим законодавством способам захисту прав.
Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності вправі звертатися до господарського суду, згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або охоронюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.
Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 цього ж кодексу передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як свідчать матеріали справи, між позивачем та відповідачем був укладений договір № 18 від 21.09.2007 , який підпадає під правове регулювання норм ст. ст. 837-864 ЦК України.
За умовами вказаного договору, Замовник (позивач) передає в ремонт автонавантажувач ДВ 1788, 1990 року випуску, а Виконавець (відповідач) зобов'язаний відремонтувати його (п.1.1 Договору).
Пунктом 1.2 Договору передбачено, що Виконавець до 24.09.2007 підготовлює дефектну відомість з ремонту автонавантажувача з вказанням переліку робіт, заміною деталей і їх вартості і передає Замовнику на затвердження.
Згідно п.1.3 Договору, Замовник до 25.09.2007 розглядає дефектну відомість з ремонту автонавантажувача і при згоді затверджує її.
Відповідно до п. 2.1. Договору відповідач зобов'язаний був відремонтувати автонавантажувач та передати Замовнику до 05.10.2007.
З матеріалів справи вбачається, що позивач передав відповідачу для проведення ремонту автонавантажувач ДВ 1788, 1990 року випуску, що підтверджено актом приймання-передачі автотранспортного заходу від 18.04.2007 (а.с.8).
Згідно довідки Контрольно - ревізійного управління в Луганській області від 27.05.2011 про проведення ревізії окремих питань фінансово- господарської діяльності Державного підприємства “Луганськучторгпостач” ревізією встановлена відсутність автонавантажувача ДВ 1788, 1990 року випуску у зв'язку з його знищенням. Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження по оцінки транспортного засобу № РС/002-11 від 30.05.2011, проведеного експертом-автотоваровідом Бюро судових автотоварознавчих експертиз, середня ринкова вартість вказаного автонавантажувача на момент дослідження 49 000 грн. Таким чином, Контрольно - ревізійне управління в Луганській області вважає, що ПП ОСОБА_1 завдано шкоди (збитків) Державному підприємству “Луганськучторгпостач” від нестачі автонавантажувача ДВ 1788, 1990 року випуску, який передано для відповідального зберігання на час проведення ремонту на суму 49000,00 грн.
Згідно довідки Державного підприємства “Луганськучторгпостач” від 11.08.2011 №117/1 автонавантажувач ДВ 1788, 1990 року випуску знаходиться на балансі підприємства та його балансова вартість складає 47500,00 грн.
Разом з тим, статтею 22 Цивільного кодексу України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування в грошовій сумі у повному обсязі. Таким чином, в даній нормі права йдеться мова про збитки в результаті порушення цивільного права.
Відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, є окремим випадком застосування загального принципу цивільного права ( ч.1 ст.22 ЦК України), за яким особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до п. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до п.2 ст. 22 ЦК України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права ( реальні збитки).
Тому кредитор (позивач у справі) має довести не лише розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, але й сам факт порушення боржником його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і шкодою.
Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності.
Одним з елементів складу цивільного правопорушення, який вимагається законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, є об'єктивна сторона, яку утворюють: наявність збитків у майновій сфері кредитора; протиправні дії, які виражені у невиконанні або неналежному виконанні боржником взятого на себе зобов'язання; причинний зв'язок між протиправними діями боржника та збитками.
При цьому важливим елементом об'єктивної сторони правопорушення є причинний зв'язок між збитками, які виникли у кредитора та протиправними діями боржника, які виражені у порушенні ним взятих на себе зобов'язань. Тобто, протиправна дія є причиною, а збитки -наслідком протиправної дії.
Так, обов'язок по відшкодуванню збитків настає для суб'єктів господарювання у разі порушення господарського зобов'язання в результаті неналежного виконання (або невиконання) умов договору (ст.ст.224,225 ГК України, ст.623 ЦК України), або такий обов'язок настає в наслідок завдання шкоди без договірних правовідносин (глава 82 ЦК України).
Відповідно до ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ст. 852 ЦК України, якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ст. 858 ЦК України, якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника:
1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк;
2) пропорційного зменшення ціни роботи;
3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором.
Відповідно до правил ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень до суті спору.
Згідно з вимогами ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказами.
Суд, у відповідності до ст.43 ГПК України, оцінив докази позивача, якими він підтверджує факт спричинення йому відповідачем на заявлену до стягнення суму збитків у розмірі 1500 грн. 00 коп. і дійшов висновку, що обставини, вказані у позовній заяві та нормативне обґрунтування позовних вимог (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог), не підтверджені допустимими та належними доказами, оскільки з доданих позивачем документів в підтвердження понесених збитків неможливо зробити висновок про те, що позивачу спричинено саме збитки і саме у розмірі 1500 грн. 00 коп.
Відповідно до п.1 ст. 623 ЦК України, боржник , який порушив зобов'язання , має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Відповідно до п. 2 ст. 623 ЦК України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Так, сторони зобов'язані довести суду обставини щодо наявності шкоди, протиправної поведінки відповідача, яка спричинила шкоду, причинний зв'язок між шкодою та поведінкою, вину відповідача, як підставу для настання відповідальності, підстави виникнення обов'язку відповідача по відшкодуванню збитків та надати докази понесених позивачем збитків у заявленому розмірі.
При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача, - наслідком такої протиправної поведінки.
Цивільне законодавство передбачає презумпцію вини правопорушника, отже відповідач зобов'язаний довести той факт, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди. Позивачем повинно бути доведено факт того, що він реально поніс збитки у заявленому розмірі.
Доводи позивача, викладені у позовній заяві, не підтверджені документально та спростовуються матеріалами справи.
З наведеного вбачається, що докази протиправної поведінки відповідача, яка спричинила шкоду, причинний зв'язок між шкодою та поведінкою, в матеріалах справи відсутні.
Суд зазначає, що докази вини відповідача, як підстави для настання цивільно -правової відповідальності, в матеріалах справи відсутні.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що докази понесених позивачем збитків в сумі 1500 грн. 00 коп. в матеріалах справи відсутні.
Докази протиправної поведінки відповідача, яка спричинила шкоду, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою, докази вини відповідача (як підстави для настання відповідальності) - в матеріалах справи відсутні.
Судом встановлено, що правомірність нарахування суми збитків, завданих Державному підприємству “Луганськучторгпостач” від нестачі автонавантажувача ДВ 1788, 1990 року випуску, який передано для відповідального зберігання на час проведення ремонту на суму 49000,00 грн., у справі у судовому порядку не встановлено та не доведено контрольно-ревізійними органами.
Результати перевірки контрольно-ревізійного управління не можуть бути предметом розгляду в господарському суді, оскільки контрольно-ревізійне управління є органом владних повноважень і не може бути стороною в господарському процесі.
Статтею 10 Закону України „Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26.01.1993 № 2939-ХІІ визначені права державної контрольно-ревізійної служби, в тому числі:
- перевіряти у підконтрольних установах грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо);
- пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства;
- звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів;
- у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, одержані підконтрольними установами за незаконними угодами, без встановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства.
Проаналізувавши вищезазначену норму закону, суд вважає, що право звернення до суду щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань використання позивачем державних коштів та стягнення в дохід держави коштів, одержаних відповідачем з порушенням чинного законодавства належить контрольно-ревізійному управлінню, що здійснювало перевірку позивача. Такої позиції дотримується Луганський апеляційний господарський суд у постанові від 19.01.2009 по справі 13/178.
За таких підстав, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявлених позивачем до стягнення збитків у розмірі 1500 грн. 00 коп., спричинених відповідачем, у зв'язку з понесенням позивачем встановленого законом порядку визначення збитків та розміру збитків.
На підставі викладеного, суд робить висновок, що позивач не надав суду безспірних доказів своїх позовних вимог щодо стягнення з відповідача збитків в сумі 1500 грн. тому, у задоволенні позову слід відмовити.
З огляду на викладене у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача завданих внаслідок неналежного зберігання автонавантажувача ДВ 1788, та вартості понесених витрат на проведення експертного автотоварознавчого дослідження по оцінки транспортного засобу у розмірі 300,00 грн. слід відмовити.
У судовому засіданні 11.08.2011 оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України витрати по держмиту та судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.224,225 ГК України, ст.ст.22, 623,852,858 ЦК України, ст.ст.22,44,49,75,82,84,85 ГПК України, суд
в и р і ш и в: .
1.У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України р ішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Повне рішення складено і підписано - 15.08.2011 .
Суддя Г.М.Старкова