ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 55/15516.06.11
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участю секретаря Іванова О.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна Рів'єра», смт.Чутове, Полтавської обл.
до Відповідача: Державного комітету України з державного матеріального резерву, м.Київ
про: визнання контракту купівлі-продажу недійсним
за участю уповноважених представників:
від Позивача - не з'явились
від Відповідача - ОСОБА_1 (за довіреністю № 2318/0/4-11 від 02.06.2011р.)
Товариство з обмеженою відповідальністю «Молочна Рів'єра», смт.Чутове, Полтавської обл. (далі -Позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного комітету України з державного матеріального резерву, м.Київ (далі -Відповідач) про визнання контракту купівлі-продажу недійсним.
На підтвердження позовних вимог, Позивач надав належним чином засвідчені копії наступних документів: Контракту № 1640 АБ від 21.07.2009р., додаток № 1 до Контракту № 1640 АБ від 21.07.2009р., Договір № юр-2зб/366-2009 від 28.07.2009р., приймальний акт (зберігальне зобов'язання № 2) від 31.07.2009р., постанову про порушення кримінальної справи від 19.03.2010р., рішення Господарського суду Полтавської області у справі № 25/59 від 25.05.2010р., Ухвалу Господарського суду Полтавської області у справі № 18/85 від 24.09.2010р., заяву про визнання кредитором № 1135/юр від 10.12.10р., службову записку від 09.12.2010р. № 0.81/617, протокол випробувань харчової продукції № 21042-21046/10-х, протокол випробувань харчової продукції № 13369-13370/10-х, протокол випробувань № 155 масла солодковершкового селянського від 28.10.2010р., протокол випробувань № 154 масла солодко вершкового селянського від 28.10.2010р., постанову про притягнення як обвинуваченого від 12.11.2010р., наказ № 10к від 01.06.2006р., Витяг з ЄДРПОУ станом на 09.03.2011р. щодо статусу та місцезнаходження Позивача, статут Позивача, Довідку АА № 428583 з ЄДРПОУ щодо статусу та місцезнаходження Позивача, Довідку АБ № 116347 з ЄДРПОУ щодо статусу та місцезнаходження Позивача та інше.
Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує: ст.ст.16,203,215,216,230 Цивільного кодексу України, положеннями Постанови Пленуму ВС України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»№ 9 від 06.11.2009р., ст.ст. 1,54,61 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 13.05.2011р. від Відповідача надійшов відзив на позов відповідно до якого, Відповідач заперечив проти позовних вимог у повному обсязі та просив відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2011р. розгляд справи було відкладено на 02.06.2011р.
В судовому засіданні 02.06.2011р. представник Відповідача надав клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2011р. продовжено строк розгляду справи на 15 днів на підставі ст.69 Господарського процесуального кодексу України та відкладено розгляд справи на 16.06.2011р.
В судове засідання 16.06.2011р. з'явився представник Відповідача, заперечив проти позовних вимог, надав усні пояснення по справі.
В судові засідання представники Позивача не з'являлись, вимог ухвал суду не виконали, про причини неявки суду не повідомили, хоча належним чином повідомлялись про час та місце розгляду справи, що підтверджується відмітками про вручення на поштових повідомленнях, які містяться в матеріалах справи.
Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними у справі документами, оскільки їх цілком достатньо для правильної кваліфікації спірних правовідносин.
Вислухавши у судових засіданнях представників Відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд
21 липня 2009 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Контракт № 1640АБ, згідно з положеннями якого Позивач продав, а Відповідач придбав матеріальні цінності (масло солодковершкове), які підлягають закладенню до державного матеріального резерву.
28.07.2009 р. згідно до умов Специфікації до Контракту № 1640 АБ від 21.07.2009 р. Позивач уклав із Відповідачем Договір № юр-2зб/366-2009р., відповідно до умов якого, Відповідач передає на відповідальне зберігання масло солодковершкове селянське, без надання права користування ним, у кількості та за вартістю згідно з актами форми № Р-16, а Позивач (Зберігач) приймає на себе зобов'язання щодо подальшого відповідального зберігання переданих матеріальних цінностей.
31.07.2009 р. Позивач направив до Відповідача приймальний акт за формою № Р-16 в якому відобразив інформацію про закладення до державного резерву масла солодко вершкового у кількості 1 000 (одна тисяча) тонн.
У позовній заяві Позивач посилається на те, що 19.03.2010р. було порушено кримінальну справу № 584 за фактом розтрати невстановленими службовими особами ТОВ «Молочна рів'єра»майна державного матеріального резерву, за ознаками злочину передбаченого ч.5 ст.191 Кримінального кодексу України, в ході розслідування якої було встановлено, що постановою особою Позивача було внесено завідомо неправдиві відомості про наявність масла солодковершкового у кількості 1 000 тонн, яке відповідає вимогам ДСТУ 4399:2005, на складах Позивача.
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним Контракту № 1640 АБ від 21.07.2009р., у зв'язку з порушенням права Позивача на розпорядження правом власності на товарно-матеріальні цінності, а саме, масло солодковершкове у кількості 1000 тонн, яке не закладалось до державного матеріального резерву.
У позовній заяві Позивач просить визнати недійсним правочин, укладений під впливом обману, а саме: Контракт № 1640 АБ від 21.07.2009р., укладений між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та Товариством з обмеженою відповідальністю «Молочна Рів'єра», застосувати правові наслідки передбачені ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України для недійсних правочинів, а саме: Контракту № 1640 АБ від 21.07.2009р., визнати недійсним правочин, як такий, що укладений без свідомо волевиявлення у настанні правових наслідків, передбачених для даного правочину, а саме приймальний акт (зберігальне зобов'язання № 2) складений за формою № Р-16 на бланку № 042608.
Відповідач проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:
Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у визнанні недійсним вищевказаного контракту.
Враховуючи статус сторін та предмет контракту, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами контракту №1640 АБ від 21.07.2009р.
Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.
Відносини сторін, що виникають зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву, регулюються Законом України “Про державний матеріальний резерв”, який є спеціальним законодавством і визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження запасів державного матеріального резерву.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про державний матеральний резерв”державний резерв є особливим запасом матеріальних цінностей, призначений для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. Водночас, статтею 2 вказаного Закону визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника або одержувача без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями.
В липні 2009 року, у відповідності до положень постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» № 921 від 17.10.2008 р., норми якої діяли в 2009 році, постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву»№ 1129 від 08.10.1997 р. Відповідачем було проведено відкриті торги, за участю Аграрної біржі, з метою закладення до державного матеріального резерву товарно-матеріальних цінностей, а саме: масла солодковершкового.
Державний комітет України з державного матеріального резерву є центральним органом виконавчої влади, який, у відповідності до Закону України «Про державний матеріальний резерв»та постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Положення про Державний комітет України з державного матеріального резерву»здійснює управління державним резервом України. Державному комітету України з державного матеріального резерву надано повноваження щодо організації відповідального зберігання матеріальних цінностей державного, в тому числі мобілізаційного, резерву відповідно до встановлених мобілізаційних та інших спеціальних завдань.
Між Держкомрезервом в особі брокера-покупця ОСОБА_3, брокерської контори № 51 Державне підприємство „Укрресурси" та ТОВ „ Молочна Рів'єра " в особі брокера-продавця ОСОБА_2 брокерської контори № 65 Приватне підприємство «ВАНК»було укладено біржовий контракт № 1640 АБ від 21.07.09 про закупівлю та закладення до державного резерву масла солодковершкового селянського.
Умови контракту були виконані сторонами в повному обсязі. Позивач здійснив поставку масла до державного резерву в кількості 1 000 тонн, а Відповідач, в свою чергу, оплатив зазначені матеріальні цінності шляхом перерахування 32 000 000 грн. на рахунок Позивача.
Відповідно до п.1.1. Договору про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 28.07.2009р. Відповідач передає на відповідальне зберігання масло солодковершкове селянське, без надання права користування ним, у кількості та за вартістю згідно з актами форми № Р-16, а Позивач приймає на себе зобов'язання щодо подальшого відповідального зберігання переданих матеріальних цінностей.
Згідно п.2.2. Договору про відповідальне зберігання, цінності, що закладаються на відповідальне зберігання, повинні відповідати державним стандартам та вимогам, які затверджуються Відповідачем.
Пунктом 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997р. № 1129, матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку.
Відповідно до Інструкції по бухгалтерському обліку, затвердженої Наказом начальника організації п/я А-1442 (це умовна назва Державного комітету СРСР по матеріальних резервах, яка використовувалась в закритих листуваннях) від 31.12.1974р. № 203 приймання на пункти відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву оформлюється приймальним актом (зберігальне зобов'язання) форми Р-16.
Приймальний акт форми Р-16 (зберігальне зобов'язання) підписується особами, які прийняли матеріальні цінності, а також керівником та головним бухгалтером підприємства-відповідального зберігача.
Приймальний акт форми Р-16 складається в двох примірниках. Один примірник направляється до Держкомрезерву, інший - залишається у відповідального зберігача.
Таким чином, приймальні акти форми Р-16 (зберігальне зобов'язання) є первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують факт закладення матеріальних цінностей державного резерву на відповідальне зберігання до Відповідача. Дані твердження знайшли своє підтвердження у постанові Вищого господарського суду від 25.10.2007р. у справі № 46/56-2/105-07.
Суд відзначає, що акти приймання-передачі за своєю правовою природою не є частиною договору, а підтверджують наявність чи відсутність юридичного факту.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Таким чином, серед переліку наведених норм чинного законодавства України відсутній такий спосіб захисту права як визнання недійсним приймального акту по формі Р-16, відсутній також механізм виконання такого рішення суду.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення, ця вимога повинна спиратись на підставу позову.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що заявлена позовна вимога про визнання недійсним правочину, укладених у формі приймальних актів по формі Р-16 не може бути предметом позову, оскільки акт приймання-передачі є доказом наявності або відсутності юридичного факту, який має значення для правильного вирішення господарського спору, і не є матеріально-правовою чи немайновою вимогою позивача.
Як вбачається з Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. № 13, господарський суд встановивши, що предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припинити провадження у справі у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
За таких обставин в позові належить відмовити повністю в цій частині.
Посилання Позивача на ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним, є неправомірним, оскільки відповідно до Закону України «Про державний матеріальний резерв», на підставі якого був вчинений правочин, перед Держкомрезервом за невиконання договірних зобов'язань відповідають юридичні особи-відповідальні зберігачі.
Крім того, дії, які, на думку Позивача, вчинені колишнім керівником ТОВ «Молочна Рів'єра», відповідно до п. 7 ст. 14 вищезазначеного Закону кваліфікуються як безтоварна операція із закладення матеріальних цінностей до державного резерву, за що передбачається відповідальність саме юридичної особи, а не фізичної.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний матеріальний резерв»під відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву розуміється зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку про відпуск їх з державного резерву.
Згідно ст. 12 зазначеного Закону державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.
Представниками Контрольно-ревізійного департаменту Держкомрезерву було проведено контрольну перевірку наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку, та звітності матеріальних цінностей, що знаходяться на відповідальному зберіганні ТОВ „Молочна Рів'єра", за результатами якої складено акт від 25.02.10 № 0.70/12-34, який підписано повноважними особами Боржника та скріплено його печаткою. Під час перевірки було встановлено факт незабезпечення збереження (самовільного відчуження) матеріальних цінностей державного резерву, а саме 243,800 тонн масла солодковершкового.
Згідно із п. 10 ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв»у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100% вартості матеріальних цінностей у цінах на час виявлення факту відчуження, а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 25.05.10 по справі № 25/59 зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Молочна Рів'єра»повернути до державного резерву масло солодковершкове у кількості 243,800 тонн на суму 11 019 760 грн., стягнути в доход Державного бюджету України на р/р Держкомрезерву 11 019 760 грн. штрафу та 123 783,61 грн. пені.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.09.10 по справі № 25/59 зазначене рішення залишено без змін.
ДП „Укрметртестстандарт" було проведено перевірку якості масла солодковершкового селянського, що знаходиться на відповідальному зберіганні ТОВ „Молочна Рів5єра", та відповідно до протоколу випробувань харчової продукції № 13369-13370/10х від 16.06.10 встановлено, що відібрані зразки не відповідають вимогам ДСТУ 4399:2005 „Масло вершкове. Технічні умови".
На виконання доручення Головного слідчого управління Служби безпеки України та наказу Держкомрезерву від 19.10.10 № 380 Українським державним науково- дослідним інститутом „Ресурс" Державного комітету України з державного матеріального резерву було проведено перевірку якості масла солодковершкового селянського, що знаходиться на відповідальному зберіганні ТОВ „Молочна Рів'єра", та складено експертний висновок за результатами випробувань.
Під час перевірки УкрНДІ „Ресурс" (протоколи випробувань № 154, 155 від 28.10.10) також встановлено невідповідність масла солодковершкового селянського вимогам ДСТУ 4399:2005 „Масло вершкове. Технічні умови", що в подальшому підтверджено протоколом випробувань харчової продукції ДП „Укрметртестстандарт" № 21042-21046/10-х від 02.11.10.
Відповідно до п. 1.1 біржового контракту від 21.07.09 № 1640АБ Товар повинен відповідати вимогам ДСТУ, ГОСТ, ТУ та вимогам до якості, передбачених нормативними та розпорядчими документами Державного комітету України з державного матеріального резерву.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 25.02.11 по справі № 18/85 про банкрутство Позивача визнані кредиторські вимоги Держкомрезерву на суму 64 795 991,44 грн.
Відповідно до ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.
Відповідно до ч. ч. 3, 5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 229 ЦК України передбачено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.
Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях особи, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно із ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено наявність підстав для визнання недійсним Контракту №1640 АБ від 21.07.2009р., та застосування правових наслідків передбачених ч.1 ст.216 ЦК України для недійсних правочинів.
Таким чином, вимоги Позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд -
1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
У судовому засіданні 16.06.2011р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 22.06.2011р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду скарги апеляційним господарським судом.
Суддя Н.І. Ягічева