ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 54/24305.07.11
Господарський суд м. Києва у складі судді Шкурдової Л.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мелос-Центр», м. Київ
до 1. товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Ізі Лайф», м. Київ
2. публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», м. Київ
про визнання договору недійсним
при секретарі судового засідання Білову М.В.
представники:
від позивача - ОСОБА_1 (дов. від 009.03.2011 р.);
від відповідача -1. ОСОБА_2. (дов. № 171 від 12.04.2011 р.);
2. ОСОБА_2, (дов. № 09-32/170 від 15.03.2010 р.);
товариство з обмеженою відповідальністю «Мелос-Центр»(далі-позивач) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до 1. товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Ізі Лайф» (далі-відповідач 1), 2. публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»(далі-відповідач 2) про визнання недійсним Договору № 39/118 від 26.11.2010 року уступки права вимоги, укладеного мід відповідачем 1 та відповідачем 2.
Вимоги позивача обґрунтовані невідповідністю укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2 Договору уступки права вимоги приписам ст. 203 Цивільного кодексу України, що відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.
Представник позивача в судових засіданнях 21.06.2011 року та 05.07.2011 р. підтримав позов.
Представник відповідачів в судових засіданнях 21.06.2011 року та 05.07.2011 р. заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
26 листопада 2010 року між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»(Первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Ізі Лайф»(Новий кредитор) укладено Договір № 39/118 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого Первісний кредитор, в порядку на та умовах, визначених цим Договором, передає (продає) Новому кредитору право вимоги за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії № І-20/07 від 27.03.2007 року зі змінами та доповненнями, укладеним між Первісним кредитором та товариством з обмеженою відповідальністю «Мелос-Центр»(Боржник), зі сплати заборгованості за кредитом у сумі 2761032,23 грн., зі сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 373306,65 грн., зі сплати винагороди у розмірі 800,00 грн., сплати неустойки та інших зобов'язань за зазначеним кредитним договором.
Позивач звернувся до суду з позовом, посилаючись на невідповідність укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2 Договору уступки права вимоги приписам ст. 203 Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 202, ч. 2 ст. 203, ст.ст. 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
В силу п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до положень ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
Таким чином, якщо інше не встановлено договором або законом, відступлення права вимоги є двостороннім правочином, в якому сторонами є первісний кредитор і новий кредитор. У цьому випадку боржник - не є стороною у цьому правочині, а лише наділений правом не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (ч. 2 ст. 517 ЦК України) та правом висувати проти вимоги кредитора заперечення (ст. 518 ЦК України).
Кредитний договір про відкриття кредитної лінії № І-20/07 від 27.03.2007 р. укладений між позивачем та відповідачем 2, право вимоги за яким відступлено згідно оспорюваного договору від 26.11.2010 р., не містить заборони щодо заміни кредитора.
Підпунктом 4.3.10 п. 4.3 Кредитного договору (внесені Договором про внесення змін від 22.07.2009 року.) визначено, що у випадках укладення Банком договорів на отримання послуг щодо повернення Позичальником заборгованості за отриманим кредитом, Позичальник дозволяє Банку передачу третім особам інформації, яка містить банківську таємницю.
Отже, кредитним договором передбачена можливість заміни кредитора у зобов'язанні.
Наведені положення обумовлені, зокрема і вимогами Закону «Про банки і банківську діяльність»щодо збереження банківської таємниці, до якої в даному випадку належить інформація за укладеним кредитним договором.
Згідно з ч. 1 ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками, зокрема, на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації.
Отже, укладенням пп. 4.3.10 п. 4.3. Кредитного договору позивачем, як власником інформації, яка належить до банківської таємниці, а саме інформації по кредитному договору, до здійснення передачі надано письмовий дозвіл на передачу такої інформації іншій особі за укладеним договором про відступлення права вимоги.
Згідно ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Частина 1 ст. 1073 Цивільного кодексу України, охоплює широке коло договорів, які опосередковують перехід права вимоги. Визначення договору фінансування під уступку права грошової вимоги сформульовано так, щоб він охоплював достатньо широке коло відносин, пов'язаних з даним видом фінансових угод. Критерієм для їх об'єднання можна визначити мету отримання фінансування. Передача права вимоги в рамках договору фінансування носить допоміжний характер, а передача відповідної суми грошей -основний.
Крім того, таку ж правову позицію висловив Верховний Суд України у Постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 10.07.2007 у справі 26/347-06-6531, в якій зазначено, що договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі її у розпорядження визначеної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану останнім фінансову послугу.
З умов оспорюваного договору вбачається, що метою останнього є заміна особи на активній стороні зобов'язання із збереженням всіх інших елементів зобов'язального правовідношення за плату, та не передбачає надання відповідачем 1 відповідачеві 2 послуг з фінансування під відступлення права грошової вимоги.
Враховуючи викладене, оспорюваний договір за правовою природою є договором купівлі-продажу права вимоги метою якого є передання прав кредитора іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а не договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Оскільки Договір № 39/118 від 26.11.2010 року про відступлення права вимоги, укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2 не містить умови про недопустимість заміни кредитора без згоди боржника в зобов'язанні, що виникає на підставі цього договору, і положення Цивільного кодексу України також не передбачають обов'язкової згоди боржника на заміну кредитора в основному зобов'язанні, позивач не є стороною договору, а відтак не є особою, право якої порушене укладенням спірного договору уступки права вимоги.
Таким чином обставини які наводяться позивачем у позовній заяві не відповідають дійсності, оскільки при передачі права вимоги за Кредитним договором, була наявною згода позичальника на заміну кредитора у зобов'язанні, що підтверджує наявність дозволу на передачу інформації по договору на користь третьої особи.
Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання .
Позивач у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане з укладенням спірного договору при наявності дозволу на заміну кредитора, що викладений письмово та у відповідності з вимогами договору. Неповідомлення суду відповідних обставин, або ж відсутність інформації у конкретного представника, жодним чином не свідчить про наявність порушень прав позивача з боку відповідачів та необхідність звернення до суду з вимогами про недійсність договору.
В даному випадку метою звернення позивача з позовом до суду є не захист порушених прав, а необхідність досягнення відповідного результату (в тому числі і можливість уникнення сплати заборгованості по договору, затягування розгляду справи за позовом про стягнення тощо) шляхом створення судового процесу.
Наведене також підтверджує намір позивача виключно оскаржити договір, а не захистити порушені права в судовому порядку.
Разом з тим суд враховує, що в рішенні Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб»щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 124 Конституції України (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) в п. 3 зазначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у т.ч. судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами. Із змісту частини другої ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.
Таким чином, позивач скористався своїм правом на судовий захист і його право не може бути обмежене.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.
Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на позивача у справі.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд
вирішив:
В позові відмовити.
Суддя Л.М. Шкурдова
Рішення підписано 11.07.2011 р.