Справа №22-а-7988/11 Головуючий у суді у 1 інстанції - Демченко О.С.
Код категорії 10.3.1 Суддя-доповідач - Білецький
17 серпня 2011 року м.Суми
Колегія суддів з розгляду справ адміністративного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Білецького О. М.,
суддів - Гагіна М. В., Ільченко О. Ю.,
з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на постанову Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 24 листопада 2009 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м.Глухові Сумської області про зобов'язання доплатити державну соціальну допомогу,
15 вересня 2009 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, у якому просила поновити пропущений строк звернення до суду за захистом своїх прав та зобов'язати відповідача відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» нарахувати і виплатити їй за період 2007 - 2008 років підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком щомісячно, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у загальному розмірі 2762 грн. 50 коп.
Постановою Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 24 листопада 2009 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить скасувати цю постанову суду та ухвалити нову постанову про задоволення позову.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що з моменту ухвалення Конституційним судом України рішень від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008р. відповідач зобов'язаний був діяти у відповідності з діючою нормою ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та щомісячно здійснювати їй доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Вважає що законодавча неврегульованість порядку здійснення доплат та відсутність коштів не можуть бути підставою для відмови у їх нарахуванні та виплаті.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість постанови, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції посилався на вищезгадані рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 і від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 та дійшов висновку, що ПФУ і його територіальні органи протягом 2007-2008 років не мали підстав для проведення нарахування позивачу підвищення до пенсії за віком у розмірі, передбаченому первинною редакцією ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року (далі - Закон №2195-IV ), оскільки не були наділені повноваженнями щодо реалізації забезпечення такого права позивача, а у зв'язку з невиконанням Кабінетом Міністрів України приписів ст.4 та п.3 Прикінцевих положень цього Закону №2195-IV та внаслідок прийняття Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» і «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» для органів ПФУ на законодавчому і фінансовому рівнях було фактично унеможливлено реалізацію ст.6 Закону №2195-IV щодо підвищення дітям війни пенсій на 30% мінімальної пенсії за віком, що і призвело до невиплати позивачу підвищення до пенсії в належному розмірі.
У зв'язку з цим місцевий суд вважав, що позивач зазнав майнової шкоди в результаті прийняття Верховною Радою України (єдиним законодавчим органом державної влади) нормативно-правових актів, які були визнані Конституційним Судом України неконституційними, а тому спір має вирішуватись відповідно до положень ст.1175 ЦК України.
Однак таких висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права.
Так, ст.22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.
За змістом ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом №2195-IV реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитина війни», зокрема право на отримання 30% доплати до пенсії.
ПФУ є центральним органом виконавчої влади і діє у відповідності до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01 березня 2002 року №121/2001, та здійснює свої повноваження через створені в установленому порядку його територіальні управління.
Відповідно до зазначеного Положення на ПФУ покладено обов'язок щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій.
Згідно з п.1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління ПФУ від 30 квітня 2002 року № 8-2, управління Фонду у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням - забезпечення призначення та виплат пенсії.
Отже, обов'язок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом №2195-IV, покладено на органи Пенсійного фонду України.
Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином, на відповідача покладено обов'язок по нарахуванню та виплаті позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону №2195-IV.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м.Глухові Сумської області та відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус «дитина війни», а тому відповідно до ст.6 Закону №2195-IV має право на отримання щомісячно підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
У 2007 році їй такі надбавки взагалі не нараховувались і не виплачувались, а у 2008 році доплачувалось лише 10% мінімальної пенсії за віком.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким було зупинено дію ст.6 Закону №2195-IV , з урахуванням ст.111 цього Закону №2195-IV .
Відповідно до п.п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», текст ст.6 Закону №2195-IV викладено в новій редакції: Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону №2195-IV та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) вказане положення п.п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Ці рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії норм статей Закону №2195-IV , що визнані неконституційними.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Оскільки, відповідно до ч.2 ст.6, ст.64 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України, а конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що відсутність у відповідача повноважень визначати відповідність Конституції України (конституційність) певних обов'язкових до виконання за своїм змістом нормативно-правових актів чи положень таких актів при їх практичному застосуванні, є підставою для непроведення позивачу виплат в передбаченому Законом №2195-IV розмірі за ті періоди, коли зупинення його було визнано неконституційним.
Згідно з ч.3 та ч.4 ст.8 КАС України, звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Тому відсутність у відповідача фінансування для забезпечення виконання своїх зобов'язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов'язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, також не є підставою для визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача та відмови в задоволенні позову.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України вказаних рішень, УПФ України в м.Глухові Сумської області в період з 09 липня до 31 грудня 2007 року і з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченому ст.6 Закону №2195-IV (у первинній редакції).
У той же час, звертаючись до суду із даним позовом у вересні 2009 року, позивач просила поновити їй пропущений строк звернення до суду.
Всупереч вимогам ст.102, п.2 ч.1 ст.161 КАС України, вирішуючи спір та ухвалюючи рішення місцевий суд це питання не розглянув.
Вирішуючи клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст.ст.99, 100 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Пропущення строку є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін, якщо суд не визнає причину пропуску строку поважною.
У своїх запереченнях на позов (від 30 вересня 2009 року) відповідач вказував на відсутність будь-яких поважних причин для поновлення такого строку і категорично наполягав на застосуванні судом ч.1 ст.100 КАС України та відмові у задоволенні позову в цій частині внаслідок пропущення строку звернення.
Позивач не вказала і не надала доказів того, що вона намагалася досудовим порядком врегулювати спір (зверталась зі скаргою до відповідача чи до його вищестоящої установи). Не зазначила і не довела вона наявності інших об'єктивних обставин які б свідчили про неможливість своєчасного її звернення до суду за захистом своїх порушених прав.
Навпаки, у позовній заяві вказує про те, що про порушення свого права дізналась у вересні 2008 року.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для поновлення строку і вважає, що позивач має право на перерахунок недоотриманої допомоги лише за період вересень-грудень 2008 року, тобто в межах річного строку до часу звернення до суду та в межах позовних вимог.
Враховуючи наведене і положення ч.2 ст.205 КАС України, колегія суддів вважає необхідним за наслідками розгляду апеляційної скарги своєю постановою скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст.195, 196, п.3 ч.1 ст.198, п.4 ч.1 ст.202, ст.ст.205, 207 КАС України, Законом України «Про внесення змін до розділу XII «Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо передачі справ, пов'язаних із соціальними виплатами», колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 24 листопада 2009 року скасувати і прийняти нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м.Глухові Сумської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за період з 01 вересня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з урахуванням проведених виплат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити за пропуском строку звернення.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий -
Судді -