"02" липня 2008 р.
10:30
Справа № 16/375/08
За позовом: Управління Пенсійного Фонду України в Веселинівському районі Миколаївської області (57001, Миколаївська область, смт. Веселинове, вул. Леніна,14)
До відповідача: Іванівської асоціації пайовиків ( 57070, Миколаївська область, Веселинівський район, с. Іванівна)
Про: стягнення 18674,25 грн.
Суддя В.Д. Фролов
Від позивача: Каравель Г.О., дов. № 1525 від 22.09.2006 р.
Від відповідача:
В засіданні приймає участь:
Управління Пенсійного Фонду України в Веселинівському районі Миколаївської області звернулось до господарського суду з позовною вимогою про стягнення з Іванівської асоціації пайовиків 18674,25 грн. заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій.
Представник відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, у судове засідання не з'явився. Відзив на позовну заяву до суду не надав, позов не оспорив. При таких обставинах, суд вважає можливим розглянути справу за наявними матеріалами за його відсутністю.
Розглянувши представлені докази, заслухавши представника позивача - суд встановив:
Відповідач, як суб'єкт підприємницької діяльності зареєстрований в Управління Пенсійного фонду України в Веселинівському районі Миколаївської області платником збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Громадянам, які працювали у відповідача, на роботах із шкідливими та важкими умовами праці, призначена пенсія за віком на пільгових умовах, відповідно до п.п. б-з ст.13 ЗУ “ Про пенсійне забезпечення».
Невідшкодована сума фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій, яка підлягає відшкодуванню за період з 01.01.2000 р. по 01.11.2004р. становить 18674,25грн., що підтверджується розрахунками про фактичні витрати на виплату і доставку пільгових пенсій Управління Пенсійного фонду України в Веселинівському районі Миколаївської області, обліковою карткою підприємства, яка сплачує фактичні витрати на виплату та доставку пільгових пенсії, довідками про виплачену пенсію та актом передачі боргу від 26.06.2000 р. за №7
Згідно ч. 2 ст. 13 вказаного закону підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до ПФУ плату, що покриває витрати на доставку пенсій відповідно до п. б-з цієї статті до досягнення працівником пенсійного віку, передбаченого статтею 12 закону.
Відповідно п. п. 1,2 ст. 1 ЗУ “ Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату та доставку пільгових пенсій, призначені відповідно до п.п. б-з ст.13 ЗУ “ Про пенсійне забезпечення». Ст. 14 ЗУ “ Про систему оподаткування “ передбачає, що збір до ПФУ віднесено до загальнообов'язкових зборів. Відповідно до ст. 9 зазначеного закону платники податків і зборів зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів у встановлений законом термін. Згідно ст. 20 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. П.2 Прикінцевих положень зазначеного закону , ч. 3 підпункту 4.1 п. 4, п.6 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до ПФУ зобов'язують підприємства до 25 числа кожного місяця вносить до ПФУ суми фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених на пільгових умовах в розмірі 100% фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій. Не сплачені або несвоєчасно сплачені суми фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій стягуються з нарахуванням пені та штрафних санкцій відповідно до норм Закону.
Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом поза межами строку позовної давності.
Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного Кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, зважаючи на вимоги ст. ст. 256, 257, 267 Цивільного Кодексу України, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 160 -163, 167 Кодексу адміністративного судочинства, суд
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили у порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства .
У порядку і в строки, визначені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства, на постанову може бути подана апеляційна скарга .
Суддя
В.Д.Фролов