26.06.08
Справа №2/59-06нр.
За позовом - Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції, м. Конотоп
До 1- го відповідача - Приватного підприємця Колесник Олександра Володимировича, м. Буринь
До 2-го відповідача: Дочірнього підприємства «Екопромбуд», м. Київ.
про визнання недійсним господарського зобов'язання.
СУДДЯ М.С. ЛУЩИК
При секретарі с/з Гордієнко Ж.М.
Представники сторін:
Від позивача: Бібік В.А.
Від 1-го відповідача: не з'явився.
Від 2-го відповідача: не з'явився.
Суть справи: позивач відповідно до позовної заяви просить визнати недійсними договори купівлі-продажу товарів №64 від 12.07.2004р., №74 від 14.06.2004р., №78 від 03.08.2004р., №92 від 02.09.2004р., укладені між приватним підприємцем Колесник О.В. та дочірнім підприємством “Екопромбуд», на загальну суму 259268 грн. 48 коп., як такі, що вчинені всупереч вимогам ч. 2 ст. 203 ЦК України та вимогам ч.1 ст. 207 ГК України.
Позивач відповідно до поданого додаткового пояснення позовні вимоги підтримує повністю, посилаючись на те, що вказані угоди були укладені всупереч чинному законодавству та інтересам держави, оскільки статут та свідоцтво про державну реєстрацію платника податку на додану вартість дочірнього підприємства “Екопромбуд», тобто відповідача по справі, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03.11.2004р. визнано недійсними з моменту реєстрації, а згідно з п. 2 ч. 1 ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується в разі визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи, через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, крім того дочірнє підприємство “Екопромбуд» не мало права видавати податкові накладні оскільки відповідно до вказаного рішення не мало статусу платника ПДВ.
25.06.2008 оку від позивача надійшли пояснення № 6608/9/10 від 24.06.2008 року згідно яких просить суд визнати недійсними договори № 64 від 12.07.2004 року, № 74 від 14.06.2004 року, № 78 від 03.08.2004 року, № 92 від 02.09.2004 року на загальну суму 259268 грн. 478 коп. та господарські зобов'язання, що виникли по даним договорам, як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства, є фіктивними, а також такі, що укладені учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції та застосувати наслідки визнання господарських зобов'язань недійсними за ст. 208 Господарського кодексу України.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, відзиви на позовну заяву не подали, тому справа розглядається згідно ст. 75 ГПК України за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив :
Рішенням господарського суду Сумської області від 06.03.2006 року по справі № 2/59-06 було задоволено позовні вимоги Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області до Фізичної особи -підприємця Колесника О.В. та до Дочірнього підприємства “Екопромбуд», м. Київ про визнання господарського зобов'язання недійсним. Визнані недійсними з моменту укладання договори купівлі-продажу від 12.07.2004 №64, від 14.06.2004р. №74, від 03.08.2004р. №78, від 02.09.2004 р. № 92, на загальну суму 259268,48 грн. Стягнуто з Фізичної особи -підприємця Колесника О.В. на користь державного бюджету 259268,48 грн. коштів отриманих на підставі зазначених договорів. Стягнуто з Фізичної особи -підприємця Колесника О.В. на користь державного бюджету 42,50 грн. судових витрат. Стягнуто з Фізичної особи -підприємця Колесника О.В. на користь державного бюджету 59,00 грн. витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з ДП “Екопромбуд» на користь державного бюджету 42,50 грн. судових витрат. Стягнуто з ДП “Екопромбуд» на користь державного бюджету 59,00 грн. витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2006 року рішення господарського суду Сумської області по справі було скасовано та в позові відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.04.2008 року по справі 2/59-06 ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2006 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до харківського апеляційного господарського суду.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2008 року по справі рішення господарського суду Сумської області від 06.03.2006 року скасовано та прийнято нове: провадження у справі за нормами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України припинено, справу направлено до Господарського суду Сумської області для розгляду у відповідності до норм Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи вищевикладене справа розглядається за правилами адміністративного судочинства України.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 3.11.2004 року по справі № 2-4658/5, яким визнані недійсними установчі документи 2-го відповідача, не встановлений факт укладання спірних угод з метою суперечною інтересам держави та суспільства. Районним судом встановлений факт державної реєстрації 2-го відповідача з порушенням закону, який полягає в тому, що згідно установчих документів, засновником та директором ДП “Екомпромбуд» значиться Косигіна Г.Ю., яка є відповідальною за його діяльність, але рішенням Голосіївського районного суду м. Києва встановлено, що директором цього підприємства вона не була, будь-яких документів від імені ДП “Екомпромбуд» не підписувала, тому державне реєстрація 2-го відповідача була здійснена на підставі завідомо неправдивих даних.
Саме по собі визнання в судовому порядку недійсни ми установчих документів ДП “Екопромбуд», його статуту та свідоцтва про державну реєстрацію не є підставою для визнання спірного договору таким, що укладений з метою, супереч ною інтересам держави та су спільства.
Відповідно до ч.1 ст.18 закону “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізич них осіб підприємців», якщо відомості, які підлягають вне сенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вва жаються достовірними і мо жуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Як вбачається з матеріалів справи, ДП “Екомпромбуд», на момент укладання спірних угод, перебувало в Єдиному державному реєстрі, було зареєстроване та мало свідоцтво платника по датку на додану вартість.
Позивачем не доведено, чи був умисел на досягнення суперечної інтересам держави та суспільства мети саме у обох сторін по оскаржуваним угодам, чи у однієї з сторін та в чому саме виражався даний умисел. Позивач також не довів суду, яку саме протиправну антидержавну та анти суспільну мету мали відповідачі під час укладення оскаржуваної угоди, чи обидва відповідачі мали цю мету, чи тільки один з них, в чому конкретно виразився умисел відповідачів (чи одного відповідача) на досягнення суперечної інтересам держави та суспільства мети.
Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони усвідомлювали протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства та прагнули і свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Відповідно до пояснень 1-го відповідача в апеляційній скарзі, договори, товарні та податкові накладні, розрахункові документи відповідають усім вимогам чинного законодавства. На час придбання товару та одержання вказаних документів по спірних угодах, 2-й відповідач знаходився у ЄДРПОУ та Реєстрі платників податку на додану вартість.
Таким чином, позивач не надав жодного доказу, що підтверджує у сторін угоди наявність даного умислу. Саме ж по собі визнання установчих документів одного з контрагентів недійсними не є переконливим доказом якихось протизаконних намірів.
Згідно з ч.1 ст. 208 Господарського кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства та за наявності наміру в обох сторін -в разі виконання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного . У разі наявності наміру лише однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Посилання позивача на те, що 1-м відповідачем безпідставно включено до складу податкового кредиту з ПДВ суми 43211,42 грн. та незаконне відшкодування державних коштів не може бути прийняте судом до уваги, так як санкції встановлені ч. 1 ст. 208 ГК України не можуть застосовуватися за сам факт порушення податкового законодавства однією з сторін договору. В даному випадку правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину.
Положення ст.ст.207 та 208 Господарського кодексу слід застосовувати з ура хуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідо мо суперечною інтересам дер жави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і ви знання такого правочину недійсним судом не вимагаєть ся. Органи державної подат кової служби, вказані в аб заці першому ст.10 закону “Про державну податкову службу в Україні », можуть на підставі п.11 цієї статті звер татись до судів із позовами про стягнення в доход держа ви коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інте ресам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задово лення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині су дового рішення.
Крім того, частиною 1 ст.208 ГК України пе редбачено застосування санкцій лише судом. Це пра вило відповідає нормі ст.41 Конституції, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, об сязі та порядку, встановле них законом.
Оскільки санкції, передба чені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держа ви за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є ад міністративно-господарськи ми, як такі, що відповідають визначенню ч.1 ст.238 ГК України. Тому такі санкції можуть за стосовуватись лише протягом строків, встановлених ст.250 Господарського кодексу України.
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що укладання між відповідачами спірних угод відбувалось протягом липня-вересня 2004 року. Тому застосування вищенаведених санкцій є також неправомірним.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність обставин, з якими закон пов'язує визнання угод (господарських зобов'язань) недійсними та настання відповідних юридичних наслідків.
На підставі викладеного, керуючись ст. 158-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Порядок і строки апеляційного оскарження встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого, зокрема, заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Харківського апеляційного адміністративного суду через господарський суд Сумської області.
Відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. В разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя М.С. Лущик.
Повний текс постанови підписано 01.07. 2008 року.