73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
24.06.2008 Справа № 13/260-ПД-08
Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К. при секретарі Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Херсоні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-Житлового центру "Декорум"
до
відповідача-1 -комунального підприємства «Дніпровський -ХБК»,
відповідача-2 -управління житлового господарства виконавчого комітету Херсонської міської ради,
про визнання недійсним договору,
за участі представників:
позивача -Ковальчук-Зимодри В.О.,
відповідача-1 -Ломова Л.М., Серогодської Т.І.,
відповідача-2 -Копилової А.С.,
Позовні вимоги ґрунтуються на недійсності договору № 1 від 2 січня 2008 року, укладеного між відповідачами, з тих підстав, що, на думку позивача, він не відповідає положенням частинам 1 статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, а також статті 26 Закону України « Про житлово-комунальні послуги», оскільки його предметом є майно, яке вже було передано на обслуговування позивачу за іншим договором - № 1 від 1 липня 2005 року, укладеним між ним та управлінням житлового господарства виконавчого комітету Херсонської міської ради, а також у спірному договорі сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов.
Комунальним підприємством «Дніпровський -ХБК» позовні вимоги не визнаються з посиланням на той факт, що договір № 5 від 3 травня 2007 року, укладений між позивачем та управлінням житлового господарства виконавчого комітету Херсонської міської ради діє, а тому не діє договір № 1 від 1 липня 2005 року. Відповідач також спростовує твердження позивача про обслуговування одного й того ж житлового фонду, зазначаючи, що позивач фактично не здійснює дій по обслуговуванню.
Управлінням житлового господарства виконавчого комітету Херсонської міської ради позовні вимоги також не визнаються. При цьому відповідач посилається на відсутність договірних відносин з позивачем, оскільки договір № 1 від 1 липня 2005 року було переукладено шляхом підписання іншого договору - № 5 від 3 травня 2007 року, який в подальшому судовим рішення у справі № 14/79-ПД-08 від 22 квітня 2008 року визнано неукладеним, а тому договірні відносини за договором № 1 від 01.07.2005 р. припинились.
Розгляд справи розпочато 29 травня з відкладенням до 17 червня та оголошенням перерви до 24 червня поточного року. За результатами розгляду справи в судовому засіданні 24 червня судом оголошено вступну та резолютивну частину даного рішення.
Крім викладеного з матеріалів справи слідує, що 1 липня 2005 року між товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-житловим центром «Декорум» та управлінням житлового господарства виконавчого комітету Херсонської міської ради укладено договір № 1 про обслуговування житлових будинків і прибудинкової території (а.с. 18-21), за умовами якого позивач, виконуючи функції виконавця, взяв на себе зобов'язання утримувати житлові будинки і прилеглу до них територію, надавати житлово-комунальні послуги, згідно до дислокації будників, яка є додатком до договору. За змістом пункту 5.1. договору він вважається укладеним з 1 липня 2005 року і дії до проведення конкурсу з утримання житлового фонду і прибудинкової території.
В подальшому 3 травня 2007 року між тими ж сторонами підписано договір № 5 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території (а.с. 22-23).
Проте, постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 22 квітня 2008 року у справі № 14/79-ПД-08 за позовом ТОВ ВЦ «Декорум» до управління житлового господарства виконавчого комітету Херсонської міської ради про визнання недійсним договору № 5 від 03.05.2007 р. (а.с. 80-81), встановлено, що цей договір є неукладеним, оскільки між сторонами не досягнуто згоди з істотних умов, які встановлені статтею 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Враховуючи цю обставину, позивач вважає, що на даний час між ним та управлінням житлового господарства виконавчого комітету Херсонської міської ради продовжують існувати договірні відносини на підставі дії договору № 1 від 01.07.2005 р, а тому він оспорює договір № 1 від 2 січня 2008 року (а.с. 52-59), котрий укладений між комунальним підприємством «Дніпровський -ХБК» та управлінням житлового господарства виконавчого комітету Херсонської міської ради, за змістом якого відповідач-1, виконуючи функції виконавця, взяв на себе зобов'язання утримувати житлові будинки і прилеглу до них територію, надавати житлово-комунальні послуги, згідно до дислокації будників, яка є додатком до договору. Відповідно до пункту 6.1. договору він набуває чинності з моменту підписання та діє до 31 грудня 2008 року.
Безпосередньо недійсність правочинів встановлена положеннями статей 215 та 203 Цивільного кодексу України. Зокрема, статтею 215 визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
В свою чергу, статтею 203 встановлено фактичні загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
В даному випадку позивач вказує, що договір не відповідає положенням частини 1 статті 203 ЦК України, а саме зміст спірного договору суперечить ЦК України, та положенням статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
З цього приводу судом констатується, що основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки встановлено Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Зокрема, за статтею 19 названого Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Безпосередньо статтею 26 Закону визначені істотні умови договору на надання житлово-комунальних послуг, а саме такими є: 1) найменування сторін; 2) предмет договору; 3) вичерпний перелік житлово-комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг; 4) порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги; 5) порядок перерахунків розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; 6) права та обов'язки сторін; 7) порядок контролю та звіту сторін; 8) порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг; 9) визначення точок розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу; 10) порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту); 11) умови доступу в квартиру, будинок, приміщення, на земельну ділянку для усунення аварій, неполадок, огляду мереж, зняття контрольних показників засобів обліку; 12) порядок здійснення ремонту; 13) відповідальність сторін та штрафні санкції за невиконання умов договору; 14) порядок вирішення спорів; 15) перелік форс-мажорних обставин; 16) строк дії договору; 17) умови зміни, пролонгації, припинення дії договору; 18) дата і місце укладення договору.
Як слідує з приписів частин 2 та 3 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх істотних умов. Істотними є умови, визнані таким за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
В той же час, позивач не є стороною спірного договору, а тому йому не належить право його оспорювання саме з підстав відсутності в договорі істотних умов, які визначені названою статтею 26 зазначеного Закону.
Разом з тим, мотивуючи позовні вимоги позивач вказує на існування договірних відносин за договором № 1 від 1 липня 2005 року. Водночас, аналізуючи умови цього договору суд доходить до висновку про його неукладеність через відсутність істотних умов договору, а саме: порядку перерахунків розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження якості; порядку вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг; визначення точок розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу; порядку обслуговування мереж та розподілу повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту); умови доступу в квартиру, будинку, приміщення, на земельну ділянку для усунення аварій, неполадок, огляду мереж, зняття контрольних показників засобів обліку; прядку здійснення ремонту; переліку форс-мажорних обставин. У зв'язку з цим, у позивача відсутні права щодо заявлення вимог про визнання спірного договору недійсним.
Крім того за статтею 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
Так, в даному випадку підписанням договору № 5 від 3 травня 2007 року між позивачем та відповідачем-2 виникла новація відносно зобов'язань за першим договором, тобто договором №1 від 1 липня 2005 року, а тому зобов'язання за договором № 1 від 01.07.2005 р. припинились, в незалежності від подальшого визнання договору № 5 в судовому порядку неукладеним, оскільки на його підписання була направлена воля сторін, а тому на час розгляду справи в суді у позивача відсутні права щодо визнання недійсним договору, стороною якого він не являється.
При вирішенні спору судом також враховується та обставина, що станом на час розгляду справи в суді спірний договір додатковою угодою від 16 квітня 2008 року розірвано з цієї дати.
Таким чином, позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають, а тому судові витрати покладаються на позивача.
На підставі вказаних правових норм і керуючись статтями 44, 49, 82-85 ГПК України,
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Дата підпису рішення 1 липня 2008 року
Суддя М.К. Закурін