Комінтернівський районний суд Одеської області
Справа № 2-а-807/11
30.06.2011смт. Комінтернівське
Суддя Комінтернівського районного суду Одеської області Барвенко В. К, розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі Одеської області, про визнання дій неправомірними, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити пенсії (державну та додаткову), відповідно до норм статей 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», -
02 червня 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі Одеської області, яким просить суд визнати дії відповідача щодо призначення та виплати позивачу державної пенсії, передбаченої ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбаченої ст. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як інваліду 2-ої групи за захворюванням, пов'язаним з Чорнобильською катастрофою, в меншому розмірі ніж передбачено ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», такими, що порушують права та інтереси позивача, зобов'язати нарахувати та виплатити з 01.01.2011 року державну пенсію, передбачену ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 8 (восьми) мінімальних пенсій за віком, з 01.01.2011 року додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачену ст. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, а також стягнути з відповідачі всі понесені судові витрати.
У поданих запереченнях на адміністративний позов, Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі Одеської області просило у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, та застосувати строк позовної давності, який передбачений ст. 99 КАС України.
Суддя, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного:
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії особам, віднесеним до категорій 1 встановлюються у вигляді державної пенсії.
Відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції закону від 06.06.1996р. розмір державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 в усіх випадках для інвалідів ІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими 8 мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції закону від 06.06.1996 р. (яка набрала чинності 20 червня 1996 року), особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
Наявність такого права у позивача є визначальною обставиною для вирішення даного спору.
Крім того, це право гарантується ч. 2 ст. 46 Конституції України.
ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, належить до першої категорії, є інвалідом 2-ї групи, як особа, яка потерпіла в наслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченнямиНОМЕР_1, з вкладкою до посвідчення НОМЕР_2.
Матеріалами справи встановлено, що позивач має право на пенсію як учасник ліквідації аварії на ЧАЄС 1 категорії, інвалід 2 групи, захворювання якого пов'язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Цей факт також не заперечується відповідачем у наданих суду запереченнях на позов.
У відповідності до ст. 72 КАС України дана обставина не потребує доказування як така, що визнається сторонами, суд не має сумнівів щодо достовірності цієї обставини.
Позивачка звернулась до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі Одеської області з вимогою здійснити перерахунок її пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Листом від 13.05.2011 року відповідач відмовив позивачу у перерахунку пенсії позивача згідно із положеннями Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», мотивуючи свою відмову тим, що пенсія розраховується згідно із встановленими Кабінетом Міністрів України розмірами.
Таким чином, предметом спору між сторонами у справі є визначення базової мінімальної пенсії за віком при нарахуванні пенсії на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та питання пріоритетності законів над підзаконними актами.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано неконституційним положення пункту п.п. 15 п. 28 ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з яким з 01 січня 2008 року у всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою: по II групі інвалідності - 120 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
З 2009 року законодавцем не зупинялись та не змінювались норми ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Таким чином, державна пенсія позивача з 22 травня 2008 року мала бути не нижче 8 мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до п. 15 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 № 8-2 (в новій редакції затвердженій постановою правління Пенсійного фонду України від 25.02.2008 року № 5-5, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України від 13.03.2008 року № 2008/14899 «Про внесення змін до Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах забезпечують своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел.
Таким чином, суд приходить до висновку, що обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати (державну та додаткову) до пенсії позивача, покладено на управління Пенсійного фонду України у Комінтернівському районі Одеської області.
Вихідним критерієм розрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, яка згідно зі статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму визначеного законом для осіб, які втратили працездатність.
З листів від 13.05.2011р. та заперечень на позов № 2416/04 від 15.06.2011 року вбачається, що розрахунок пенсії позивачу відповідач здійснив, виходячи з Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» № 654 від 16.07.2008 року.
Дійсно Постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» № 654 від 16.07.2008 року, починаючи з 1 липня 2008 року встановлено мінімальний розмір пенсії для осіб, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Визначивши основні принципові засади пенсійного забезпечення осіб, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи, стаття 54 Закону України «Про статус соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» віднесла до компетенції Кабінету Міністрів України порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Але у зазначеній постанові Кабінету Міністрів України основний зміст статті нівельований.
Таким чином, наявна суперечливість законодавства, що регулює спірні правовідносини.
Відповідно до ст. 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішені адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, що регулює спірні правовідносини.
У відповідності до ст. 9 ч. 4 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Виходячи з наведених норм діючого законодавства на теперішній час відсутній механізм вирахування мінімальної пенсії за віком, згідно якого вираховується розмір пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, та щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Виходячи із принципу аналогії закону, у зв'язку із відсутність закону, який регулює виниклі між сторонами правовідносини, відповідно до ч. 7 ст. 9 КАС України для врегулювання виниклих правовідносин суддя застосовує закон, який регулює подібні правовідносини, а саме ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тому що положення цієї норми не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Тому, суддя вважає обгрунтованою позицію позивача щодо можливості застосування положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до виниклих правовідносин.
Вирішуючи даний спір, суддя виходить із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, тому вважає, що при розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Також, суддя вважає необхідним при вирішенні даного спору застосувати Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як нормативний акт, який має вищу юридичну силу перед Постановою Кабінету Міністрів України, на яку посилається представник відповідача як на підставу заперечень проти позову.
Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: права і свободи людини і громадянина, закріплені в Конституції України, не є вичерпними; конституційні права і свободи не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22 Основного Закону).
Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64 Основного Закону).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Основного Закону).
Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Виходячи зі змісту наведених Конституційних положень суддя дійшов висновку, що вказана Постанова Кабінету міністрів України не може бути застосована до правовідносин, що склались між позивачем і відповідачем, оскільки застосування відповідачем підзаконного нормативно - правового акту, який по - іншому, ніж закон регулює виниклі правовідносини, порушує конституційний принципи рівності громадян перед Законом.
У рішенні Конституційного Суду України № 26-рп/2008 від 27 листопада 2008 року зазначено, що зі змісту частини другої статті 95 Конституції України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статті 46 Конституції України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення відповідних бюджетних видатків у Законі про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспільних потреб, порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України, зокрема щодо забезпечення рівня життя для осіб, які отримують пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, не нижчого від прожиткового мінімуму, визначеного законом.
Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї, а також практику Європейського суду -як джерело права.
Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 до вказаної Конвенції кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття «власності», яке міститься у ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права»і, таким чином, як власність.
Європейський Суд з прав людини при розгляді справи «Кечко проти України»(заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, припиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення суду). У зв'язку з чим Європейський суд не прийняв до уваги позицію уряду України про колізію двох нормативних актів -Закону України, відповідно до якого встановлені надбавки з бюджету і який є чинним, та Закону України «Про державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку уряду України, превалювали як lех cресіаlіs. Європейський суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку обчислення і призначення пенсій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Відповідно до ст. 162 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Суддя вважає необгрунтованими посилання відповідача на необхідність застосування строку позовної давності до виниклих правовідносин, оскільки позов поданий в межах строку, встановленого ст. 99 КАС України.
Виходячи з вищевикладеного, позовні вимоги позивача про визнання дій відповідача щодо призначення та виплати позивачу державної пенсії, передбаченої ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбаченої ст. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як інваліду 2-ої групи за захворюванням, пов'язаним з Чорнобильською катастрофою, в меншому розмірі ніж передбачено ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», - протиправними, зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату з 01.01.2011р. державної пенсії, передбаченої ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 8 (восьми) мінімальних пенсій за віком, з 01.01.2011р. додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачену ст. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, -є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання позовних вимог щодо розподілу судових витрат суд виходить з того, що у відповідності до п. 1. ст. 94 КАС України в тому разі, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Разом із тим, якщо адміністративний позов задоволений частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому у відповідності задоволеним вимогам.
Оскільки позивач не заявляв вимог про стягнення судових витрат з Державного бюджету України, а просив стягнути витрати з відповідача, в цій частині не уточнював заявлених позовних вимог, суд, з урахуванням положення ст. 94 КАС України, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в цій частині.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 19, 22, 46, 95, 152 Конституції України, ст. 49, 50, п. 4 ст. 54, п. 3 ст. Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», ст.ст. 6-14, 17, 19, 94, 99, 122, 159-163, 167, 183-2, 185, 186, 254, 256 КАС України, суддя -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі Одеської області про визнання дій неправомірними зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити пенсії (державну та додаткову), відповідно до норм статей 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі Одеської області щодо відмови у проведенні ОСОБА_1 перерахунку призначеної пенсії як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС з 01 січня 2011 року по 30 червня 2011 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі Одеської області нарахувати та виплатити основну пенсію на користь ОСОБА_1, в розмірі 8 (вісім) мінімальних пенсій за віком, а також додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, у розмірі 75% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до положень ст.ст. 50, 54 ч. 4, 67 ч. 3 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01 січня 2011 року по 30 червня 2011 року включно.
В решті вимог адміністративного позову - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Одеського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з часу отримання копії постанови через Комінтернівський районний суд Одеської області. Одночасно копія апеляційної скарги направляється особою, яка її подає до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Суддя В. К. Барвенко