01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
20.07.2011 № 34/137
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Смірнової Л.Г.
Чорної Л.В.
при секретарі: Кривошеї О.В.
за участю представників
від позивача: ОСОБА_1 дов. від 02.03.2011 року
від відповідача : ОСОБА_2 дов. від 20.09.2010 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу ОСОБА_3
на рішення Господарського суду м. Києва
від 25.05.2011 року
у справі № 34/137 (суддя Сташків Р.Б.)
за позовом ОСОБА_3
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Будинок моди “Ріто”
про стягнення заборгованості у сумі 110 438,70грн, що виникла з
корпоративних відносин
На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Будинок моди “Ріто” про стягнення заборгованості у сумі 110 438,70грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням загальних зборів учасників Товариства від 25.12.2003 позивача було виключено зі складу учасників Товариства. У 2007 році позивачем було оскаржено дане рішення загальних зборів учасників Товариства до суду. Справа розглядалася неодноразово. Рішенням Господарського суду м. Києва від 06.12.2007 у справі 20/106-27/418, що залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2008, було відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсними зборів учасників Товариства від 25.12.2003. Постановою Вищого господарського суду України від 24.06.2008 касаційна скарга на рішення Господарського суду м. Києва від 06.12.2007 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2008 у справі 20/106-27/418 залишена без задоволення. Ухвалою Верховного Суду України від 21.08.2008 відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 24.06.2008, яка була отримана позивачем 01.09.2008. Таким чином, у вересні 2008 року позивачу стало відомо про законність виключення його з Товариства.
Всупереч п. 4.4 Статуту Товариства та ст. 54 Закону України “Про господарські товариства”(в редакції на момент виходу з учасників Товариства) відповідач не виплатив позивачу частину майна Товариства, пропорційно частці у статутному фонді позивача.
Крім того, позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати понесені ним з моменту отримання права на отримання частки у статутному фонді Товариства на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Позивач заперечує проти застосування позовної давності, оскільки вважає, що в наслідок його звернення у 2007 році до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства від 25.12.2003, яким його було виключено зі складу учасників Товариства, перебіг строку позовної давності було перервано на підставі ч. 2 ст. 264 ЦК України, до остаточного розгляду даної справи.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2011 року у справі № 34/137 в позові відмовлено повністю.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що трирічний строк позовної давності щодо стягнення з відповідача вартості частини майна товариства, пропорційної частці позивача у статутному фонді та дивідендів на момент подачі позовної заяви (30.03.2011) сплив.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 25.05.2011 р. у справі №34/137, прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що позивач мав право звернутись до суду з даним позовом лише після розгляду справи щодо визнання недійним рішення загальних зборів про виключення її зі складу учасника товариства - 01.09.2008 року, і саме з цієї дати розпочався строк позовної давності.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2011 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 06.07.2011 року.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з нез'явленням у судове засідання 06.07.2011 року представників сторін та з метою повного та всебічного розгляду справи, колегією суддів ухвалою від 06.07.2011 року розгляд справи було відкладено на 20.07.2011 року.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/ від 18.07.2011 року у зв'язку з виробничою необхідністю - перебуванням судді Алданової С.О. у відпустці, з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі № 34/137 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів Смірнової Л.Г., Чорної Л.В. відповідно до приписів статті 46, 69 Господарського процесуального кодексу України, статтею 29 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, на підставі наказу голови суду № 197-в від 31.05.2011 року, у відповідності до п. 3.1.12 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30, згідно рішення Зборів суддів Київського
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 25.05.2011 року у справі №34/137 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 25.05.2011 року у справі №34/137.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
3 листопада 1997 року Подільською районною у м. Києві державною адміністрацією було зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальність “Будинок моди “Ріто”(далі -Товариство), засновниками якого були ОСОБА_4 (28% статутного фонду), ОСОБА_3 (позивач) (20% статутного фонду), ОСОБА_5 (20% статутного фонду), ОСОБА_6 (32% статутного фонду).
Відповідно до змін до установчих документів, прийнятих 1998 року вартість часток учасників у статутному фонді Товариства визначена наступним чином: ОСОБА_4 (25% статутного фонду); ОСОБА_6 (25% статутного фонду); ОСОБА_5 (25% статутного фонду); ОСОБА_3 (25% статутного фонду).
25.12.2003 загальними зборами Товариства було прийнято рішення про виключення ОСОБА_3. зі складу учасників товариства, у зв'язку з чим статутний фонд товариства було перерозподілено наступним чином: ОСОБА_4 -33,4%, ОСОБА_6 -33, 3%, ОСОБА_5 -33,3% та внесено необхідні зміни в установчі документи товариства шляхом викладення нової редакції установчого договору та статуту. Підставами виключення ОСОБА_3. з учасників Товариства є неприйняття позивачем участі в діяльності товариства та систематичному невиконанні останнім своїх зобов'язань як учасника товариства.
Зазначене рішення загальних зборів учасників Товариства, оформлене протоколом № 4 від 25.12.2003 року.
У 2007 році позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про визнання рішення загальних зборів Товариства від 25.12.2003 недійсними, скасування державної реєстрації змін та доповнень до установчих документів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2007 визнано недійсним рішення зборів учасників Товариства про виключення зі складу учасників Товариства позивача, визнано недійсним нову редакцію Статуту Товариства, затверджену зборами учасників протоколом № 4 від 25.12.2003 року та договір про продовження діяльності Товариства в новій редакції від 25.12.2003; судом припинено провадження у справі в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації змін та доповнень до установчих документів Товариства.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2007 рішення суду першої інстанції скасовано частково, в позові в частині визнання недійсним рішення зборів учасників Товариства від 25.12.2003 та про затвердження відповідних змін та доповнень до установчих документів відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 30.10.2007 рішення Господарського суд міста Києва від 07.06.2007 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2007 у справі № 20/106 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 06.12.2007 у справі 20/106-27/418 було відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсними рішення зборів учасників Товариства від 25.12.2003. Зазначене рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2008.
Постановою Вищого господарського суду від 24.06.2008 касаційна скарга на рішення Господарського суду м. Києва від 06.12.2007 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2008 у справі 20/106-27/418 залишено без задоволення. Ухвалою Верховного суду України від 21.08.2008 відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 24.06.2008, яка була отримано позивачем 01.09.2008.
Отже, позивач стверджує, що у вересні 2008 року останньому стало відомо про законність виключення його з Товариства. Однак, оскільки всупереч п. 4.4 Статуту Товариства та ст. 54 Закону України “Про господарські товариства”(в редакції на момент виходу з учасників Товариства) відповідач не виплатив позивачу частину майна Товариства, пропорційно частці у статутному фонді відповідача, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Згідно зі ст. 54 Закону України “Про господарські товариства” (в редакції чинній на момент виходу позивача з Товариства,) при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.
Відповідно до п. 4.4 Статуту Товариства при виході учасника Товариства з Товариства йому виплачується вартість частини майна Товариства, пропорційна його частці у Статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з Товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою Товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, у той же строк виплачується належна йому частина прибутку (дивіденди), одержаного Товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником Товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.
Таким чином, відповідач у строк до 25.12.2004 мав виплатити позивачу частину майна Товариства, пропорційну його частці у Статутному фонді, а також належну йому частину прибутку (дивіденди), одержані Товариством в даному році до моменту його виходу.
Щодо застосування судом строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Колегією суддів встановлено, що перебіг позовної давності щодо стягнення з відповідача заборгованості щодо виплат відповідачу коштів в наслідок його виходу з Товариства розпочався з 26.12.2004 року, (відповідач повинен був здійснити відповідні виплати до 25.12.2004 року включно).
Рішенням Господарського суду м. Києва від 06.12.2007 у справі 20/106-27/418, що залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2008, встановлено, що позивач був належним чином повідомлений про скликання загальних зборів учасників Товариства з порядком денним, зокрема, виключення ОСОБА_3. (позивач) зі складу учасників товариства. Крім того, у даному рішенні суду встановлено факт того, що 27.10.2005 позивачу стало відомо про проведення зборів учасників Товариства та прийняття ним рішення про виключення позивача зі складу учасників Товариства під час отримання відповіді Подільської районної у м. Києві державної адміністрації.
Згідно зі ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Факт оскарження у 2007 році рішення загальних зборів учасників Товариства про виключення зі складу учасників Товариства позивача від 25.12.2003 також свідчить про обізнаність позивача про існування даного рішення та його прав, що виникли в наслідок виключення його зі складу учасників Товариства.
Крім того, законність рішення загальних зборів учасників Товариства від 25.12.2003 та законність виключення позивача зі складу учасників Товариства була встановлена рішенням Господарського суду м. Києва від 06.12.2007, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2008, що набуло законної сили 04.03.2008.
Зі вступної частини постанови Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2008 вбачається, що представник позивача був присутній у судовому засіданні під час оголошення даної постанови.
Отже, позивач дізнався про набуття рішенням, яким визнано законним рішення загальних зборів учасників Товариства від 25.12.2003, законної сили 04.03.2008.
Також, колегією суддів встановлено, що у липні 2009 році позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача вартості частини майна пропорційної частки у статутному фонді, а саме 25% в сумі 139 465,88 грн., що є тотожною до даної справи.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.07.2009 було порушено провадження у справі №14/340 та призначено судове засідання.
Ухвалою суду від 11.12.2009 позовна заява позивача була залишена без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України.
11.01.2010 представником позивача було подано апеляційну скаргу на ухвалу суду від 11.12.2009.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2010 апеляційна скарга була задоволена, а ухвалу суду від 11.12.2009 скасовано, матеріали справи направлено до Господарського суду міста Києва для розгляду по суті спору.
17.08.2010 ухвалою суду залишено позовну заяву позивача без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України.
Відповідно до ст. 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що трирічний строк позовної давності щодо стягнення з відповідача вартості частини майна товариства, пропорційної частці позивача у статутному фонді та дивідендів на момент подачі позовної заяви сплив - 30.03.2011 року.
Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Таким чином, строк позовної давності щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних також сплив.
Щодо заперечень позивача проти застосування позовної давності, оскільки останній вважає, що в наслідок його звернення у 2007 році до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства від 25.12.2003, яким його було виключено зі складу учасників Товариства, перебіг строку позовної давності було перервано на підставі ч. 2 ст. 264 ЦК України, до остаточного розгляду даної справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 264 ЦК України встановлено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Отже законодавством встановлений виключний перелік підстав для переривання перебігу строку позовної давності.
Позовні вимоги позивача про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства від 25.12.2003 не є частиною позовних вимог про стягнення заборгованості по виплаті позивачу частини майна Товариства, пропорційної його частці у статутному фонді та частки прибутку, одержаного Товариством в даному році до моменту його виходу, що виникла в наслідок прийняття рішення загальних зборів учасників Товариства від 25.12.2003 про виключення позивача зі складу учасників Товариства в розуміння ч. 2 ст. 264 ЦК України.
Звернення позивача з позовом до відповідача та Подільської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства від 25.12.2003 також не є пред'явленням особою позову до солідарного відповідача.
За своєю природою рішення загальних зборів учасників Товариства є правочином, оскільки є певною угодою учасників щодо подальшої діяльності Товариства, прийнятою на підставі Статуту. Згідно з загальним принципом, викладеним у ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що подання позивачем позову про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства від 25.12.2003, яким його було виключено зі складу учасників товариства, не тягне за собою недійсності даного рішення та не призупиняє його дію.
Протягом неодноразового розгляду позовної заяви ОСОБА_3. про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства від 25.12.2003, рішення загальних зборів учасників Товариства від 25.12.2003 не припиняло своєї дії.
Враховуючи вищевикладене, посилання позивача на переривання строку позовної давності не є обґрунтованими, оскільки були відсутні обставини з настанням яких законодавець пов'язує переривання перебігу строку позовної давності.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
За змістом ст. 267 Цивільного кодексу України вбачається, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Норма ч. 4 ст. 267 ЦК покладає на сторону у справі обов'язок подавати заяву про сплив (закінчення) строку позовної давності як підставу для відмови у позові. Зазначена заява повинна містити виклад обставин, у відповідності до яких строк позовної давності сплив (закінчився), календарний розрахунок відповідних строків, наявні докази та вимоги щодо застосування судом наслідків спливу позовної давності у вигляді відмови у позові. У випадку встановлення судом факту спливу строків позовної давності суд зобов'язаний відмовити у задоволенні позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було подано відзив на позовну заяву від 18.05.2011 року в якому останній просив суд застосувати позовну давність та в позові відмовити.
Колегії судддів не було надано належних доказів, які б свідчили про поважність підстав пропуску позивачем строку позовної давності та могли бути підставою для його поновлення.
Таким чином, оскільки позовна заява була подана до суду 30.03.2011, тобто після спливу строку позовної давності, відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності, то суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні позову.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду м. Києва у справі № 34/137 від 25.05.2011 року відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 25.05.2011 року по справі №34/137 залишити без змін.
Матеріали справи № 34/137 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя Тищенко О.В.
Судді Смірнова Л.Г.
Чорна Л.В.