01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
13.07.2011 № 7/468
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів: Разіної Т.І.
Шипка В.В.
при секретарі:
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 -дов. №11від 02.11.2009р.;
від відповідача: не з'явилися;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізолфа Україна»
на Рішення Господарського суду міста Києва
від 29.11.2011р.
у справі № 7/468 (суддя Якименко М.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізолфа Україна»
до Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування»
про стягнення 11 748,49 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ізолфа Україна» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО - страхування» (далі - відповідач) страхового відшкодування у розмірі 11 748,49 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач в порушення умов договору не здійснив страхову виплату у зв'язку з настанням страхового випадку, а саме дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість. На думку відповідача, за умовами договору страховий випадок настає у випадку керування автомобілем лише штатним водієм, натомість особа, яка керувала застрахованим автомобілем відповідно до штатного розпису перебуває на посаді директора, у зв'язку з чим в даному випадку подія, про яку зазначає позивач не може вважатись страховим ризиком, забезпеченим за договором з відповідачем.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2010р. у справі № 7/468 в позові було відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2010р. у справі № 7/468 повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги позивача обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, відносно того, що страхова компанія (відповідач) за цим же договором вже проводила виплату за попереднім аналогічним страховим випадком, про що свідчить лист відповідача від 04.06.2010р. вих.№04-2020.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2011р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження і призначено до розгляду в судовому засіданні на 13.07.2011р.
Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2011 р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Разіної Т.І. та Шипка В.В.
13.07.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові письмові обґрунтування апеляційної скарги.
В судовому засіданні 13.07.2011р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ізолфа Україна» із викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати Рішення господарського суду міста Києва від 29.11.2010р. по справі № 7/468 і прийняти нове, яким позов задовольнити.
В судове засідання 13.07.2011р. представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату та час судового розгляду, колегія суддів визнала можливим розглядати справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
03.07.2009р. між позивачем, як страхувальником, та відповідачем, як страховиком, було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №190165, за яким застраховано легковий автомобіль марки «Lexus ES 300» (державний номер НОМЕР_1) (далі - Договір страхування) (том справи - 1, аркуші справи - 8-14).
08.02.1010р. сталося ДТП за участю застрахованого відповідачем автомобіля «Lexus ES 300» (державний номер НОМЕР_1) під керуванням водія ОСОБА_2, в результаті якої вказаний автомобіль отримав механічні пошкодження. Відповідно до висновку про вартість матеріального збитку до звіту про оцінку транспортного засобу № 2010/798 від 04.03.2010р. розмір відновлювального ремонту КТЗ з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 12 898 грн. 94 коп.
09.02.2010р. позивач повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування.
Однак відповідач листом вих.№04-1461 від 19.04.2010р. не визнав ДТП, яке мало місце 08.02.2010р., страховим випадком та відмовив у здійсненні виплати страхового відшкодування, обґрунтовуючи це тим, що особа, яка керувала застрахованим транспортним засобом не мала на це достатніх підстав, оскільки умовами Договору страхування чітко визначено коло осіб, допущених до керування вказаним транспортним засобом.
Позивач звертався до відповідача з листом вих.№775 від 29.04.2010р., в якому просив переглянути рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, але відповідач відмовився переглядати своє рішення, посилаючись на відсутність достатніх правових підстав для цього (лист вих.№04-2020 від 04.06.2010р.).
Місцевий господарський суд відмовив у позові повністю, зазначивши про необґрунтованість та недоведеність позивних вимог.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, вважає його таким, що відповідає фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В ст. 8 Закону України «Про страхування» визначено, що страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 Цивільного кодексу України).
Згідно з положеннями ст. 990 Цивільного кодексу України та ст. 25 Закону України «Про страхування» страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Перелік підстав, за яких страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати, наведені в ст. 991 Цивільного кодексу України та ст. 26 Закону України «Про страхування». При цьому, норми вказаних статей передбачають, що умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону. Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з наказом №247 від 23.06.2009р. директору позивачу Хомічу Олександру Анатолійовичу присвоєно суміжну професію водія з 23.06.2009р., а наказом №242 від 11.05.2009р. про закріплення легкових, вантажних автомобілів за працівниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізолфа Україна» та призначення відповідальних за дотримання безпеки та Правил дорожнього руху за ОСОБА_2 закріплено автомобіль «Lexus ES 300» (державний номер НОМЕР_1), застрахований відповідачем.
В процесі судового розгляду встановлено, що умовами Договору страхування чітко визначено коло осіб, які допускаються до керування застрахованим транспортним засобом, а саме: штатні воді Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізолфа Україна» (позивача), тобто випадок буде визнаватися страховим лише у разі керування транспортним засобом зазначеними особами.
Посилання позивача на те, що директор товариства має суміжну професію водія не може бути прийнято до уваги, оскільки в даному випадку, виходячи з умов Договору страхування, погоджених сторонами, особа, допущена до керування застрахованим транспортним засобом, має перебувати на посаді водія (основній чи за сумісництвом) згідно зі штатним розписом.
Окрім того, в пп.„е” п.2.11.3.9 Договору страхування (том справи - 1, аркуш справи - 13) передбачено, що страховик має право відмовити страхувальникові у виплаті страхового відшкодування у випадку керування транспортним засобом, вказаним в п.1.4. договору, особою, яка не вказана в п.1.6. цього договору.
Позивачем не надано доказів перебування ОСОБА_2 на посаді водія згідно штатного розпису. Наданий позивачем наказ №247 від 23.06.2009р. свідчить лише про присвоєння суміжної професії водія, а не про перебування за сумісництвом на посаді водія.
Доводи позивача про те, що відповідачем за спірним Договором страхування вже проводилась виплата за аналогічною подією (страховим випадком), є необґрунтованим, оскільки предметом спору у даній справі є наявність підстав для визнання ДТП, яке мало місце 08.02.2010р., страховим випадком і доведенню підлягає саме ця конкретна подія, а не попередні події (ДТП) за участю позивача. До того ж, згідно з п.2.11 Договору страхування страховик має право відмовити страхувальникові у виплаті страхового відшкодування. Тобто, відмова є правом страховика, а не обов'язком і питання щодо наявності підстав для визнання випадку страховим вирішується окремо по кожному випадку саме з урахуванням умов договору.
Інших пояснень або доказів на підтвердження позовних вимог, окрім наявних в матеріалах справи, ані суду першої інстанції, ані апеляційному господарському суду надано не було.
Зважаючи на вищевикладені обставини, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення позову.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Окрім того, обов'язок доведення факту порушення або оспорювання охоронюваних законом прав та/або інтересів Господарським процесуальним кодексом України покладено саме на позивача.
Однак, в порушення вищенаведених правових норм, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження викладених у позові обставин.
За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим правові підстави для задоволення апеляційної скарги та зміни чи скасування Рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2010р. у справі №7/468 відсутні.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за їх подання відшкодуванню не підлягають і покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 35, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізолфа Україна» залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2010р. у справі №7/468 - без змін.
2. Матеріали справи №7/468 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя Лосєв А.М.
Судді Разіна Т.І.
Шипко В.В.
19.07.11 (відправлено)