01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
13.07.2011 № 53/128
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів: Разіної Т.І.
Шипка В.В.
при секретарі:
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 - дов. №2 від 04.01.2011р.;
від відповідача: ОСОБА_2 - дов. №821 від 21.10.2010р.;
від третьої особи: не з'явились;
розглядаючи у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Статус”
на Рішення Господарського суду міста Києва
від 20.05.2011р.
у справі №53/128 (суддя Грєхова О.А.)
за позовом Публічного акціонерного товариства „Страхова компанія „УНІКА”
до Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Статус”
третя особа ОСОБА_3
про відшкодування шкоди в порядку регресу у сумі 21 590,13 грн.
Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія „УНІКА” (далі - позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „СТАТУС” (далі - відповідач) шкоди в порядку регресу в розмірі 21 590,13 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у нього виникло право регресної вимоги до особи, винної у дорожньо-транспортній пригоді (далі - ДТП ) та до особи, яка несе відповідальність за винну сторону, у зв'язку з виплатою позивачем застрахованій особі суми страхового відшкодування. Однак відповідач безпідставно відмовляється здійснити відповідну виплату.
Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про те, що йому не було надано документів, які б підтверджували експлуатацію забезпеченого транспортного засобу на законних підставах, а також не повідомлено про ДТП за участю застрахованого автомобіля.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2011р. до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача було залучено ОСОБА_3 (далі - третя особа).
Третя особа в судове засідання не з'явилася, відзиву на позов (письмових пояснень) не надала, свою позицію по суті спору не визначила, у зв'язку з чим справа розглядалась місцевим господарським судом за наявними у ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2011р. у справі №53/128 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 21 590,13 грн. шкоди в порядку регресу, 215,90 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із прийнятим Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив апеляційну скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2011р. у справі №53/128 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, не надано належної оцінки тому факту, що відповідач не був належним чином та у встановленому діючим законодавством і умовами договору страхування порядку та строки повідомлений своїм страхувальником про настання страхового випадку (ДТП), тому підстави для виплати страхового відшкодування відсутні.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.06.2011р.
Представники сторін та третьої особи у судове засідання 29.06.2011р. не з'явилися, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2011р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 13.07.2011р.
Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Разіної Т.І., Шипко В.В.
В судовому засіданні 13.07.2011р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2011р. у справі №53/128 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні вимог позивача відмовити повністю.
В судовому засіданні 13.07.2011р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представник третьої особи у судове засідання 13.07.2011р. не з'явився, письмових пояснень (відзиву) на апеляційну скаргу не надав, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін та третьої особи у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третьої особи про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний господарський суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представника третьої особи за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
04.10.2010р. на 241 км. автодороги Київ-Харків сталася ДТП за участю автомобіля марки „БМВ 520” (д/н НОМЕР_1) під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля марки „СУБАРУ” (д/н НОМЕР_2) під керуванням ОСОБА_5 (довідка про ДТП - том справи - 1, аркуші справи - 12-14).
Згідно з Постановою Ленінського районного суду м. Харкова по справі №3-6932/10 від 17.11.2010р. ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_4 вимог п.14.2 (в, г) Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (том справи - 1, аркуш справи - 15).
Внаслідок ДТП зазнав пошкоджень автомобіль марки „СУБАРУ” (д/н НОМЕР_2), який був застрахований у позивача на підставі договору добровільного комплексного страхування на транспорті №011059/4002/0001660 від 14.05.2010р. (том справи - 1, аркуші справи - 8-9).
Матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля марки „СУБАРУ” (д/н НОМЕР_2) внаслідок пошкодження при ДТП, становить 23 238,08 грн., що підтверджується звітом про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку №6096 від 02.11.2010р. та ремонтної калькуляції №6096Е від 02.11.2010р., в яких зазначений перелік робіт, необхідних для відновлення пошкоджених деталей та характеристики відновлювальних робіт (том справи - 1, аркуші справи - 26-33).
Відповідно до страхового акту №00053733 від 24.11.2010р., наказу №53733 від 24.11.2010р. (том справи - 1, аркуші справи - 10-11) було визначено суму страхового відшкодування в розмірі 22 590,13 грн., яка виплачена позивачем, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №033950 від 25.11.2010р. (том справи - 1, аркуш справи - 36).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Оскільки відповідальність власника транспортного засобу, яким керував винуватець ДТП, застрахована відповідачем за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВЕ/5571271 від 13.09.2010р. (том справи - 1, аркуш справи - 42), позивач звернувся з позовом про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу саме до відповідача.
Господарський суд міста Києва задовольнив позов повністю, визнавши позовні вимоги обґрунтованими та підтвердженими належними доказами.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду з наступних підстав.
Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.
Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.
В п.37.4 ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
В ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування”, згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
В процесі судового розгляду було встановлено, що згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВЕ/5571271 від 13.09.2010р. відповідачем застрахована відповідальність власника транспортного засобу, яким було спричинено ДТП, внаслідок чого нанесено шкоду транспортному засобу, застрахованому у позивача. Вина водія ОСОБА_4 встановлена в Постанові Ленінського районного суду м. Харкова по справі №3-6932/10 від 17.11.2010р.
Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації автомобіля марки „БМВ 520” (д/н НОМЕР_1) будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах, була застрахована у відповідача на підставі укладеного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №ВЕ/5571271 від 13.09.2010р.), саме відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля марки „СУБАРУ” (д/н НОМЕР_2) відповідно до положень Закону України “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів” в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс №ВЕ/5571271 від 13.09.2010р.), а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного комплексного страхування на транспорті №011059/4002/0001660 від 14.05.2010р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що винуватцем ДТП (страхувальником відповідача) було порушено вимоги пп.33.1.2 п.33.1 ст. 33 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, а саме не повідомлено у встановленому порядку і строки відповідача, як свого страховика, про настання страхового випадку, у зв'язку з чим позивач, як страховик, який виплатив застрахованій ним особі, що зазнала матеріальних збитків в результаті ДТП за участю страхувальника відповідача, не набув право звертатись з вимогами до відповідача про стягнення виплаченого ним страхового відшкодування в порядку регресу. Окрім того, до апеляційної скарги відповідачем надано копію постанови Верховного Суду України від 24.12.2010р., в якій чітко визначена позиція по аналогічному спору.
З цього приводу апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне. У відповідності до ч.1 ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
Як вбачається з наданої відповідачем копії постанови Верховного Суду України, предметом розгляду у справі є вимоги учасників ДТП, які зазнали збитків, до винуватця ДТП, його страховика та МТСБУ про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
Натомість, предметом спору у господарській справі №53/128 є регресні вимоги позивача до відповідача з інших підстав, зокрема, ст. 27 Закону України “Про страхування”, ст. ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.
В ст. 33 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, про яку зазначає відповідач, наведені обов'язки учасників ДТП щодо повідомлення про страховий випадок.
При цьому, поза увагою відповідача залишились загальні положення про відшкодування шкоди, визначені главою 82 Цивільного кодексу України, та норми ст. 38 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, в пп. „г” пп.38.1.1 п.38.1 якої передбачено, що за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду і не повідомив страховика.
Тобто, неповідомлення страхувальником відповідача про настання страхового випадку не звільняє відповідача від виплати страхового відшкодування в порядку регресу та надає йому право пред'явлення регресного позову до свого страхувальника.
Відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
В п.12.1 ст. 12 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 (два) відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (№ВЕ/5571271 від 13.09.2010р.) передбачено ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну у розмірі 50 000 грн., франшиза - 1 000,00 грн.
Тобто, у позивача виникає право вимоги до відповідача в межах обов'язкового ліміту відповідальності страховика за винятком франшизи.
Відповідно до ст. 29 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з пунктом 37.1 статті 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу (вих.№2373 від 29.12.2010р.), до якої були додані усі необхідні документи для здійснення такої виплати (том справи - 1, аркуші справи - 40-41). Однак, у встановленому порядку та строки відповідач не здійснив виплату страхового відшкодування.
Як вбачається з матеріалів справи, при здійсненні розрахунку вимог про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу позивачем вираховано суму франшизи у розмірі 1 000,00 грн. і заявлено до стягнення з відповідача страхове відшкодування у сумі 21 590,13 грн. (22 590,13 - 1 000,00).
Таким чином, зважаючи на те, що за зверненням позивача відповідач виплати страхового відшкодування в порядку регресу не здійснив, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість та доведеність позовних вимог.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Однак, в порушення вищенаведених правових норм, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин.
За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Статус” залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2011р. у справі №53/128 - без змін.
2. Матеріали справи №53/128 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя Лосєв А.М.
Судді Разіна Т.І.
Шипко В.В.
19.07.11 (відправлено)