01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
02.06.2011 № 40/35
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Майданевича А.Г.
Гаврилюка О.М.
при секретарі: Рижова В.В.
розглянувши апеляційну скаргу Київської транспортної прокуратури
на рішення господарського суду міста Києва
від 01.03.2011 року
у справі № 40/35 (суддя - Пукшин Л.Г.)
за позовом Київської транспортної прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради
до 1. товариства з обмеженою відповідальністю «Сім футів»
2. Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву
треті особи, що не заявляють вимог на предмет спору:
1. відкрите акціонерне товариство «Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт»
2. Фонд державного майна України
3. відкрите акціонерне товариство «Київський річковий порт»
4. Міністерство транспорту та зв'язку України
5. державне підприємство «Адміністрація річкових портів»
про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та зобов'язання вчинити дії, -
за участю представників:
від прокуратури: Кузьміна К.Г. - помічник прокурора (посвідчення № 79 від 03.04.2009 року);
від позивача: ОСОБА_1 - представник (дов. № 225-КР-607 від 23.05.2011 року);
від відповідача-1: ОСОБА_2 - представник (дов. б/н від 01.02.2011 року);
від відповідача-2: ОСОБА_3 - представник (довіреність № 60 від 30.06.2010 року);
від третьої особи-1: ОСОБА_4 - представник (довіреність б/н від 28.04.2011 року);
від третьої особи-2: ОСОБА_5 - представник (дов. № 101 від 25.01.2011 р.);
від третьої особи-3: ОСОБА_6 - представник (дов. № 01-29-882 від 09.09.2010 р.);
від третьої особи-4: не з'явився, про час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином;
від третьої особи -5: ОСОБА_7 - представник (дов. № 01/05-133Д від 02.03.2011 року);
Київська транспортна прокуратура в інтересах держави в особі Київської міської ради звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Сім футів» (надалі - ТОВ «Сім футів», відповідач 1) та Регіонального відділення Фонду державного майна України по м.Києву (надалі - РВ ФДМ України по м. Києву, відповідач 2) про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна № 342 від 09.01.2001 року та зобов'язання ТОВ «Сім футів» звільнити самовільно зайняту гранітну набережну на Набережному шосе в м. Києві (інвентарний номер 7550), надану під швартування та стоянку несамохідного судна та привести її у придатний до використання стан у десятиденний термін з дня набрання рішенням законної сили.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.02.2011 року до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору були залучені - відкрите акціонерне товариство «Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт» (надалі - ВАТ «СУППР», третя особа 1), Фонд державного майна України (третя особа 2), відкрите акціонерне товариство «Київський річковий порт» (надалі - ВАТ «Київський річковий порт», третя особа 3), Міністерство інфраструктури України (замінено на Міністерство транспорту та зв'язку України, третя особа 4) та державне підприємство «Адміністрація річкових портів» (надалі - ДП «Адміністрація річкових портів», третя особа 5).
Рішенням господарського суду міста Києва від 01.03.2011 року у справі № 40/35 у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, Київська транспортна прокуратура звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2011 року у справі № 40/35 та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення судом першої інстанції постановлено з порушенням вимог матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування обставин, що мали значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2011 року апеляційну скаргу було прийнято до апеляційного провадження, розгляд справи призначено на 28.04.2011 року.
За наслідками судових засідань 28.04.2011 року та 19.05.2011 року, в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладався на 19.05.2011 року та 02.06.2011 року відповідно.
02.06.2011 року в судовому засіданні прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Представник позивача та представник третьої особи 1 апеляційну скаргу прокурора підтримали, просили таку задовольнити у повному обсязі.
На переконання представників відповідачів, представників третьої особи 2, третьої особи 3 та третьої особи 5 оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим заперечили проти доводів апеляційної скарги, просили відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Третя особа 4 в судові засідання апеляційної інстанції явку свого представника не забезпечила (про місце, день та час розгляду даної справи була повідомлена належним чином), про поважні причини неявки суд не повідомила.
Колегія суддів, заслухавши думку представників учасників судового процесу, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутність третьої особи 4.
02.06.2011 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду м. Києва від 01.03.2011 року має бути залишеним без змін, виходячи з наступного.
Місцевим господарським судом вірно встановлено, що 09.10.2001 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець, відповідач-2) та ТОВ “Сім Футів” (орендар, відповідач-1) укладено договір оренди № 342 нерухомого майна, що належить до державної власності, на підставі якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно (далі - майно) площею 331,20 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, частина пасажирської набережної протяжністю 46 м. в районі пасажирського причалу № 6 Київського річкового вокзалу, що знаходиться на балансі ВАТ “Київський річковий порт”, вартість якого за експертною оцінкою станом на 31.08.2001 року становила - 332 260,00 грн. (т.2, а.с.26-29).
09.10.2001 року сторонами договору був підписаний акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна.
Пунктом 10.1. сторони встановили термін дії договору з 09.10.2001 року до 09.10.2004 року, а додатковою угодою №1 від 23.12.2003 року внесли зміни до вказаного пункту та продовжили термін дії договору до 09.10.2014 року (т.2 а.с.30).
Як вбачається з пункту 2 додаткової угоди, майно передається в оренду під швартування та стоянку несамохідного судна (ресторану) «Мандарин».
Матеріали справи свідчать, що за своєю правовою природою укладений сторонами договір має ознаки договору найму (оренди) за яким, в силу статті 759 Цивільного кодексу України наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно положень частини 3 статті 760 Цивільного кодексу України особливості найму окремих видів майна встановлюються цим кодексом та іншим законом.
Положеннями статті 5 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» та пункту 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України визначено, що орендодавцем державного майна виступає Фонд державного майна та його регіональні відділення.
Предметом спірного договору оренди є майно площею 331,20 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, частина пасажирської набережної протяжністю 46 м. в районі пасажирського причалу № 6 Київського річкового вокзалу, що знаходиться на балансі ВАТ “Київський річковий порт”.
Заявляючи вимогу про визнання недійсним договору оренди № 342 від 09.10.2001 року з посиланням на статті 203, 215 Цивільного кодексу України, органом прокуратури вказується на те, що орендоване майно належить територіальній громаді м. Києва та перебуває на балансі ВАТ «СУППР», а відтак, відповідач-2 не мав відповідного обсягу прав (цивільної дієздатності) для укладення спірного договору, у зв'язку з чим відповідач-1 користується цим майном неправомірно. За твердженнями прокурора та представника позивача знаходження спірного майна у комунальній власності підтверджується наступними доказами:
- розпорядженням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 878-р від 22.12.1983 року «Про передачу на баланс набережних споруд організаціям Київського міськвиконкому», згідно якого Управлінню «Київавтошляхміст» визначено передати, а Спеціалізованому управлінню протизсувних підземних робіт прийняти на баланс підпірну стінку гранітної набережної р. Дніпро з перильним огородженням довжиною 567 м. балансовою вартістю 2480518 крб. (т.1 а.с.97),
- рішенням Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 року № 26 «Про формування комунального майна міста та районів», яким затверджено перелік комунального майна, яке перебуває у власності міста, згідно додатку № 1 якого, до вказаного переліку включено Спеціалізоване управління підземних протизсувних робіт (т.1 а.с.18,19-21),
- актом прийому-передачі за грудень 1985 року, за яким начальником управління «Київавтодормост» було передано, а начальником Спеціалізованого управління протизсувних підземних робіт прийнято набережну р. Дніпро на ділянці від вул. Ігорівської до вул. Героїв Трипілля довжиною 567 м, балансовою вартістю 2480518,31 крб. (т.1 а.с.89).
- актом прийому-передачі у комунальну власність Київського міськвиконкому підприємств, установ та організацій, підпорядкованих Державному комітету України по житлово-комунальному господарству.
- рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 76/7 від 31.01.1975 року «Про затвердження акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію та передачу на баланс секцій №№1-4 міської набережної р. Дніпро в м. Києві», за яким управління будівництва та експлуатації автомобільних шляхів прийняло на баланс вказану набережну протяжністю 158 м на ділянці від вул. Ігорівської до вул. Набережно-Микільської та снігорозвантажувальну естакаду (т.1 а.с.39-43).
В апеляційній скарзі прокурор наголошує на тому, що постановою Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 року «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності останніх. Згідно Переліку державного майна, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць, затвердженого вказаною постановою, Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт передано до комунальної власності м. Києва.
Згідно пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до договорів, що були укладені до 01.01.2004 року та продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, правила цього Кодексу застосовуються щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Стаття 215 Цивільного кодексу України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 4 статті 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно статей 45, 47 Цивільного кодексу УРСР, що діяли на момент укладення спірного правочину, недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо (вказаний)зазначено в законі. Нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
В силу положень статті 48 Цивільного кодексу УРСР та статті 215 Цивільного кодексу України договір може бути визнаний недійсним, якщо його було укладено з порушенням вимог законодавства, тобто, якщо при укладенні договору було порушено законодавство, яке діяло на момент укладення.
Таким чином, при вирішенні питання застосування наслідків недійсності правочину необхідно керуватись саме вимогами актів цивільного законодавства, які діяли на момент укладення такого договору.
Відповідно до статті 153 Цивільного кодексу УРСР, яка діяла на момент укладення спірного договору, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Згідно частини 1 статті 12 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору, як то об'єкт оренди, термін, на який укладається договір, орендна плата з урахуванням її індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна та умови його повернення, порядок виконання та способи забезпечення виконання зобов'язань.
З оспорюваного договору вбачається що сторонами на момент його укладення було досягнуто домовленостей з усіх істотних умов.
Відповідно до п.п. 1, 10 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 року № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» зазначено, що «угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтею 48 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс), за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод, зокрема статей 49, 50, 56, 57, 58 Цивільного кодексу, абзацу другого пункту 6 статті 29 Закону України «Про приватизацію державного майна», пункту 2 статті 20 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», пункту 3 статті 14 Закону України «Про оренду землі» тощо.
На підставі статті 48 Цивільного кодексу недійсними можуть визнаватися не лише угоди, які не відповідають закону, а й такі, що порушують вимоги указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.
Господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 4 ГПК господарський суд повинен відмовити у визнанні угоди недійсною, коли ці вимоги ґрунтуються на акті державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству.
Відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди».
Колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду про те, що органом прокуратури не було зазначено, яким нормам закону, які діяли на момент укладення спірного договору, суперечить оскаржуваний договір оренди та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним.
Положенням про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого Наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999 року № 908/68 визначено, що управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, полягає у виборі та забезпеченні уповноваженим органом (державні органи приватизації) способу та умов подальшого використання майна у межах чинного законодавства.
Згідно цього Положення до способів управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації є передача майна в оренду відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна», передача майна в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1482 від 21.09.1998 року.
Передача об'єктів права державної власності оформляється актом приймання-передачі за формою згідно Порядку, встановленого вищезазначеною постановою.
Судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції стосовно того, що передачі державного майна до комунальної власності, як того вимагає чинне законодавство не відбулось.
Згідно частини 1 статті 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» суб'єктами державної власності є Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, міністерства та інші органи виконавчої влади.
Згідно п.3 наказу Фонду державного майна України від 10.11.1992 року № 477 на базі Державного підприємства «Київський річковий порт» було вирішено створити окреме акціонерне товариство.
З п.1.1 Статуту ВАТ «Київський річковий порт», затвердженого наказом Фонду державного майна України від 15.01.1993 року № 25 та п.1.1 Статуту цього товариства у новій редакції, затвердженого протоколом загальних зборів акціонерів № 12 від 29.08.2008 року, слідує, що ВАТ «Київський річковий порт» засноване Фондом державного майна України шляхом перетворення державного підприємства «Київський річковий порт» у відкрите акціонерне товариство (т.1 а.с.158-177).
Таким чином, частина майна, що належала державному підприємству «Київський річковий порт» не перейшла до статутного фонду ВАТ «Київський річковий порт», що підтверджується актом інвентаризації майна, яке не увійшло до статутного фонду ВАТ «Київський річковий порт» та є державною власністю від 19.06.2006 року. Зокрема, серед цих об'єктів нерухомого майна - річкові гідротехнічні портові споруди (причали та їх набережні, берегоукріплення та інше майно, яке розташоване на берегах р. Дніпро та її заток в адміністративних межах міст Києва, Ржищева, Переяслав-Хмельницького Київської області, м. Остер Чернігівської області) (т.1 а.с.94-97).
Як вбачається з матеріалів справи, а саме, виписок з балансового рахунку № 10 «Основні засоби» ВАТ «Київський річковий порт» за інвентарними номерами 1587, 1590, 1591 обліковується берегоукріплення р. Дніпро в м. Києві (196,83м.), пасажирська набережна м. Києва (440 м.) та набережна пасажирських причалів ст. метро «Дніпро» (380 м.) (т.1 а.с.85-87).
Отже, уповноваженим органом управляти нерухомим майном, яке не увійшло до статутного фонду ВАТ «Київський річковий порт» та є державною власністю, є і залишаються органи приватизації.
Поряд з цим, варто зазначити, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.11.2009 року № 1485 «Про визначення органу управління об'єктами державної власності, які не увійшли до статутних фондів ВАТ «Київський річковий порт» та ВАТ «Кременчуцький річковий порт» Міністерство транспорту та зв'язку (нині Міністерство інфраструктури) визнано органом управління об'єктами державної власності, у тому числі і предмета спірного договору оренди.
Зважаючи на вищевикладене, колегія вважає безпідставними посилання скаржника в апеляційній скарзі на статтю 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно якого Київська міська рада є органом, уповноваженим здійснювати функції контролю за використанням державного майна.
Під час апеляційного провадження представник відповідача-1 зауважила на тому, що пасажирська набережна (причали №5-6) берегоукріплення між причалами р.Дніпро в м.Києві є гідротехнічною спорудою (ГТС-1071), свідоцтво про реєстрацію якої 08.12.2008 року було видане Регістром судноплавства України державному підприємству «Адміністрація річкових портів». Зі свідоцтва слідує, що дана ГТС-1071 (Пасажирська набережна ) відноситься до державної форми власності.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Київською транспортною прокуратурою заявлено позов в інтересах держави в особі Київської міської ради, в якому прокурор зазначає, що оскаржуваний договір порушує інтереси держави, оскільки спрямований на незаконне набуття права користування майном територіальної громади м. Києва. Проте, останніми не надано суду належних доказів тому, що майно, яке передавалось за договором оренди, в установленому законом порядку передавалось та перебувало у комунальній власності, як і того факту, що позивач є органом, уповноваженим управляти спірним нерухомим майном, яке є державною власністю.
Докази, на які орган прокуратури та Київська міська рада посилались, обґрунтовуючи позовні вимоги, на переконання колегії суддів, за своєю правовою природою не можуть свідчити про передачу спірного майна до комунальної власності.
Наявний у справі лист ВАТ «Спеціалізованого управління протизсувних підземних робіт» від 16.08.2010 року № 1/554, який містить інформацію про знаходження підпірних стінок гранітної набережної м. Києва на балансі вказаного управління, допустимим доказом у розумінні статей 32, 34 Господарського процесуального кодексу України належності спірного орендованого майна територіальній громаді м. Києва, не є.
Отже, судова колегія находить вірною правову позицію місцевого господарського суду щодо відповідності договору оренди нерухомого майна № 342 від 09.10.2001 року нормам діючого законодавства.
Оскільки правові підстави для визнання недійсним оскаржуваного договору відсутні, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовна вимога про звільнення орендованого майна відповідачем-1, яка є похідною від вищезгаданої вимоги, задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевим господарським судом було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку, а рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин, апеляційна скарга Київської транспортної прокуратури не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2011 року має бути залишено без змін.
Керуючись статтями 41, 43, 79 86, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Київського транспортного прокурора на рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2011 року у справі № 40/35 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2011 року у справі № 40/35 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 40/35 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя Мальченко А.О.
Судді Майданевич А.Г.
Гаврилюк О.М.