01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
21.06.2011 № 6/66
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Отрюха Б.В.
Тищенко А.І.
За участю представників:
від позивача не з'явився
від відповідача ОСОБА_1 - за дов. № 3796 від 29.11.2010
розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301»
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2011
у справі № 6/66 (суддя Ковтун С.А.)
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Черкаське спеціалізоване автотранспортне
підприємство 2301»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг»
про визнання недійсними окремих положень договору
Відкрите акціонерне товариство «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЕЙБІ ЛІЗИНГ» про визнання недійсними пунктів 3.4.1., 3.4.3., 3.4.4., 11.2.3., 16.6. Договору № 080115-15/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 15.01.2008.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2011 у справі № 6/66 у задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301» відмовлено повністю.
Вищезазначене рішення мотивовано тим, що наданими позивачем доказами не доведено, що спірний договір суперечить вимогам чинного законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Відкрите акціонерне товариство «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2011 у справі № 6/66 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення Господарського суду міста Києва прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечує, про що зазначив у відзиві на апеляційну скаргу, вважає її безпідставною, та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду залишенню без змін.
Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення учасників судового процесу про час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача.
Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на неї заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, судова колегія встановила наступне:
15.01.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301» (позивач у справі, лізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (відповідач у справі лізингодавець) був укладений Договір № 080115-15/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу (надалі - Договір), відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язався передати лізингоодержувачу в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу майно, наведене в специфікації (додаток № 2 до Договору), а саме: сідельний тягач RENAULT PREMIUM, 2008 року випуску, модель 380.19 Т НТ1100 (ЕВРО-3), вартістю 480 416,67 грн. без ПДВ та напівпричіп тент марки «Кцgel», 2007 року випуску, Cargo-Maxx SN 24 P 120 V 1.130, вартістю 205 000,00 грн. без ПДВ) за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів, майно є власністю позивача протягом усього строку дії даного договору.
Відповідно до пункту 2.2. Договору строк користування майном становить 61 місяць з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна.
Згідно пунктів 3.1., 3.4. Договору лізингоодержувач виплачує лізингові платежі в національній валюті України відповідно до графіку (додаток № 1 до Договору) з коригуванням на зміну курсу гривні до долару США (крім авансового лізингового платежу).
Загальна вартість майна на момент укладання Договору складає, 707 973,33 грн. (без ПДВ), крім того ПДВ 20% - 141 594,67 грн., а всього з ПДВ 20% - 849 568,00 грн.
Пунктом 3.4.1. сторони Договору погодили, що лізингоодержувач здійснює платежі за цим договором відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до Договору) з наступним коригуванням на зміну курсу гривні до долару США (крім авансового платежу).
Відповідно до Додатку № 1 до Договору, а саме графіку платежів від 15.01.2008, було визначено розмір авансового лізингового платежу, строки сплати, розмір лізингового платежу та винагороди (комісії) за отримане у лізинг майно.
Згідно пункту 3.4.2 Договору порядок визначення суми лізингових платежів, що підлягають сплаті, передбачений пунктом 3.4.1. цього Договору, застосовується у випадку, коли курс гривні до долару США в розрахунку на один долар США (кількість гривень еквівалентна одному долару США) встановлений національним банком України на дату фактичного виконання лізингового платежу перевищує курс гривні до долару США (кількість гривень отриману від продажу одного долару США), за яким банківська установа за дорученням лізингодавця фактично здійснила продаж (конвертування у гривню) коштів у іноземній валюті (валютного кредиту), отриманих лізингодавцем для придбання майна та його подальшої передачі лізингоодержувачу у фінансовий лізинг.
У разі, якщо на момент нарахування лізингового платежу (в тому числі додаткової винагороди (комісії) у відповідності до пунктів 7.10., 17.3. Договору) розмір винагороди (комісії) лізингодавцю за отримане в лізинг майно у складі такого лізингового платежу буде становити суму, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, встановлену на день нарахування винагороди (комісії) за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим Договором, розрахована від загальної вартості майна, то сума такого перевищення є об'єктом оподаткування ПДВ, при цьому лізингоодержувач повинен самостійно збільшити розмір винагороди (комісії) лізингодавцю за отримане в лізинг майно на суму, яка дорівнює ПДВ, нарахованому на об'єкт оподаткування, а сторони самостійно здійснюють дії, передбачені чинним податковим законодавством України, щодо проведення оподаткування такої операції. В цьому випадку лізингодавець надає лізингоодержувачу відповідні податкові накладні (пункт 3.4.4. Договору).
Відповідно до пункту 3.4.5. Договору коригування розмірів лізингових платежів згідно з пунктів 3.4.1. - 3.4.4. Договору не призводить до збільшення загальної вартості майна, відповідно, не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна. Таке коригування збільшує частину лізингових платежів-комісію (винагороду) лізингодавцю за отримане в лізинг майно.
Згідно статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.
Статтею 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини право чину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що право чин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.
Фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу (стаття 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»).
За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом (стаття 806 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього закону.
Статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільний кодекс України).
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до пункту 8.2.1. Договору лізингоодержувач зобов'язаний щоквартально письмово інформувати лізингодавця про стан та місцезнаходження майна шляхом направлення лізингодавцю звіту у формі, встановленій сторонами (додаток № 3 до Договору).
За порушення обов'язку з своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених договором, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю пеню; за використання майна не за призначенням, неподання інформації про стан та місцезнаходження майна, згідно пункту 8.2.1. Договору, порушення умов пункту 14.7. Договору лізингоодержувач сплачує лізингодавцю штраф у розмірі 1 відсоток загальної вартості майна на момент укладення Договору за кожен випадок такого порушення (пункти 11.2.1., 11.2.3. Договору).
Згідно пунктів 16.3., 16.3.2. Договору на вимогу лізингодавця Договір може бути достроково розірваний ним у односторонньому порядку, якщо відповідач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів з дня настання строку платежу, встановленого графіком.
Пунктом 16.6. Договору передбачено неповернення лізингових платежів у разі розірвання (дострокового припинення) Договору.
Відповідно до пунктів 17.2., 17.3.6. під час дії Договору лізингоодержувач має право придбати у власність (викупити), а лізингодавець зобов'язаний продати майно на умовах, викладених у цьому Договорі; викуп майна відбувається на підставі договору купівлі-продажу при виконанні відповідачем інших умов договору.
15.02.2008 лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв майно, визначене Договором, що оформлено актами приймання-передачі майна.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до часини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Частинами 1-4 статті 180 Господарського кодексу України визначено зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.
Укладаючи Договір, сторони узгодили, що оплата буде відбуватися у національній валюті в сумі, а для розрахунку розміру лізингових платежів у гривні сторони обрали валюту - долар США.
Відповідно до частини 2 статті 524 Цивільного кодексу України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно частин 1 та 3 статті 533 Цивільного кодексу України - грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Частиною 2 статті 198 Господарського кодексу України встановлено, що грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Крім того, приписи статті 198 Господарського кодексу України (виконання грошового зобов'язання), що міститься у главі 22 «Виконання господарських зобов'язань» Господарського кодексу України не суперечить приписам статі 533 глави 48 «Виконання зобов'язання» Цивільного кодексу України.
Статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 N 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.
Відповідно до статті 35 Закону України «Про Національний банк України» гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Таким чином, вищезазначені законодавчі акти визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України. Однак, вони не містять заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті.
Закон України «Про фінансовий лізинг» також не містить приписів, які б містили заборону щодо вираження розміру лізингових платежів у еквіваленті іноземної валюти.
Незважаючи на те, що розмір лізингових платежів за Договором встановлюється у еквіваленті іноземної валюти, сплата лізингових платежів за договором здійснюється саме у гривнях, тобто посилання позивача на невідповідність окремих умов Договору положенням чинного законодавства є безпідставним.
Згідно пункту 11.2.3. Договору за використання майна не за призначенням, невиконання обов'язку утримуванням його у відповідності до технічних умов, правил технічної експлуатації та інструкції виробника майна, неподання інформації про стан та місцезнаходження майна згідно з умовами цього договору, порушення умов цього договору лізингоодержувач сплачує лізингодавцю штраф у розмірі 1 % від загальної вартості майна на момент укладення цього договору за кожен випадок такого порушення.
Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.
Згідно частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу ( статті 199 Господарського кодексу України).
Частиною 2 статті 546 Цивільного кодексу України визначено право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України види забезпечення виконання зобов'язань.
Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, передбаченої пунктом 11.2.3 Договору, яка не суперечить вимогам законодавства.
Пунктом 16.6. Договору передбачено, що у випадку розірвання (дострокового припинення) цього договору з причин, зазначених у даному договорі та/або законодавстві України, раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають.
Аналогічні положення передбачені частиною 4 статті 653 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом, а тому посилання позивача на невідповідність цих умов Договору положенням чинного законодавства є безпідставним.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України до загальних засад цивільного законодавства віднесено свободу договору.
Частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони у Договорі та додатках до нього у відповідних редакціях, добровільно встановили формульне визначення розміру лізингових платежів, та положення про те, що у випадку одностороннього розірвання (дострокового припинення) лізингодавцем цього договору раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають, що відповідає принципу диспозитивності.
Порядок встановлення розрахунку розміру лізингових платежів, в тому числі погодження, що викупна вартість предмету лізингу підлягає зміні прямо пропорційно зміні встановленого Національним банком України курсу гривні до долару США на дату укладання договору купівлі-продажу (викупу) та положення про те, що у випадку одностороннього розірвання (дострокового припинення) лізингодавцем договору раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають, не суперечить чинному законодавству.
Таким чином, підписавши Договір та погодившись з його умовами, позивач безпідставно та необґрунтовано посилається на невідповідність окремих його положень вимогам чинного законодавства.
Посилання позивача на статтю 1212 Цивільного кодексу України, якою регулюються повернення майна, коли підстави на яких воно було набуте відпали, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки до укладення між лізингодавцем та лізингоодержувачем договору купівлі-продажу існуючи між ними зобов'язання за своєю правовою природою є орендними зобов'язаннями, а орендні платежі не підлягають поверненню.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга позивача - Відкритого акціонерного товариства «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2011 у справі № 6/66 залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2011 у справі № 6/66 залишити без змін.
Матеріали справи № 6/66 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Михальська Ю.Б.
Судді Отрюх Б.В.
Тищенко А.І.