Ухвала
Іменем України
04 червня 2008 року
Справа № 2-27/8373-2007А
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Плута В.М.,
суддів Борисової Ю.В.,
Гонтаря В.І.,
секретар судового засідання Єгорова О.В.
за участю представників сторін:
позивача: Патраша Володимира Івановича, довіреність № 323210 від 31.05.07;
відповідача: Мітяєвської Світлани Анатоліївни, довіреність № 001 від 03.01.08;
третьої особи: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Воронцова Н.В.) від 14.04.2008 у справі № 2-27/8373-2007А
за позовом Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим (вул. Леніна 22-а,Алушта,98500)
до комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна ділянка № 1" (вул. Таврійська, 2,Алушта,98500)
3-тя особа Алуштинська міська рада (пл. Радянська, 1,Алушта,98500)
про стягнення за рахунок активів заборгованості у розмірі 209767,19 грн.
Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.04.2008 у справі № 2-27/8373-2007А у позові відмовлено.
Приймаючи рішення, суд виходив з того, що податкові повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій з ПДВ, які є підставою позовних вимог у даному провадженні в частині стягнення 48655,74 грн., були визнанні нечинними постановою господарського суду Автономної республіки Крим від 11.09.2007 у справі № 2-27/10996-2007А.
Крім того, суд першої інстанції прийняв до уваги надані відповідачем платіжні доручення, в яких вказані належні призначення платежів, що свідчить про сплату боржником боргу за спірний період. Так місцевий суд зазначив, що контролюючий орган не звертав увагу на призначення платежів, вказаних відповідачем при оплаті поточних зобов'язань і, таким чином, це призвело до неправомірного висновку податкового органу про наявність боргу з боку відповідача. Таким чином, суд дійшов висновку, що Державна податкова інспекція у місті Алушті Автономної Республіки Крим діяла із перевищенням повноважень, передбачених Законом України “Про державну податкову службу в Україні», оскільки не вправі була самостійно, без узгодження з платником податків або відповідного рішення суду, визначати призначення платежу та перерахувати платежі за поточними зобов'язаннями на погашення податкового боргу, що виник раніше.
Не погодившись з цим судовим актом, позивач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати, прийняти нову, якою позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального права.
Так, відповідач посилається на те, що суд помилково не врахував тієї обставини, що постанова суду у справі № 2-27/10996-2007А була оскаржена податковим органом до вищої судової інстанції.
Позивач також зазначає, що в силу пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення.
Таким чином, Державна податкова інспекція у місті Алушті Автономної Республіки Крим вважає, що платник податку не має права за своїм розсудом розпоряджатися грошовими коштами, які належить сплачувати не за поточне податкове зобов'язання, а за несплачений податковий борг, який виник раніше.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.06.2008 суддю Сотула В.В. замінено на суддю Гонтаря В.І.
Третя особа у судове засідання не з'явилась, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористалась, про причини неявки суд не повідомила.
Враховуючи, що чинне законодавство не обмежує коло представників юридичних осіб при розгляді адміністративної справи, а також те, що згідно з пунктом 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи, судова колегія вважає можливим розглянути скаргу за відсутності третьої особи.
Розглянувши справу у порядку статей 185, 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що сума заборгованості відповідача в розмірі 209767,19 грн., яка виникла за період з 20.07.2006 по 21.05.2007, складається з 147201,95 грн. - суми заборгованості по податковим зобов'язанням з ПДВ, самостійно узгодженим КП «ЖЕД № 1" у податкових деклараціях з ПДВ за період з 20.07.2006 по 21.05.2007, 13909,50грн. пені, а також 48655,74 грн. заборгованості по вчасно не сплаченим штрафним санкціям за порушення граничних строків сплати самостійно узгоджених податкових зобов'язань з ПДВ згідно з податковими повідомленнями-рішеннями № 0000811502/0 від 28.08.2006 на суму 4791,14 грн., № 0000931502/0 від 19.10.2006 на суму 13982,03 грн., № 0000961502/0 від 21.11.2006 на суму 2552,51 грн., № 0001081502/0 від 27.12.2006 на суму 12177,02грн., № 0000101502/0 від 22.01.2007 на суму 3880,00 грн., № 0000111502/0 від 07.02.2007 на суму 7299,52 грн. та № 0000221502/0 від 02.04.2007 на суму 3973,52 грн.
Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.09.2007 у справі № 2-27/10996-2007А, яке набрало чинності, вищенаведені податкові повідомлення-рішення на суму 48655,74 грн. визнано нечинними.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Посилання позивача на те, що рішення суду про скасування цих податкових повідомлень-рішень було оскаржено в касаційному порядку і тому спір по суті ще не вирішений, колегією суддів вважаються неспроможними, оскільки судовий акт про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень вступив в силу з моменту прийняття Севастопольським апеляційним господарським судом ухвали у справі № 2-27/10996-2007А, якою постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.09.2007 було залишено без змін.
Отже, місцевий суд вірно зазначив, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 48655,74 грн. заборгованості по штрафним санкціям не підлягають задоволенню.
З матеріалів справи також вбачається, що у податкових деклараціях з ПДВ за період з 20.07.2006 по 21.05.2007 (червень 2006 року - квітень 2007 року) КП «ЖЕД № 1" самостійно визначені податкові зобов'язання з ПДВ в розмірі 150736,00 грн.
Наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та вказаними в них призначеннями платежів, а також контррозрахунком відповідача, актом звірки підтверджується перерахування відповідачем в рахунок сплати зобов'язань та боргу за вказаний період коштів в сумі 226397,50 грн.
Таким чином, за вказаний період податкові зобов'язання з ПДВ сплачені відповідачем в повному обсязі, включаючи нараховану позивачем пеню та заборгованість з ПДВ. При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв представлені відповідачем платіжні доручення в якості належних доказів, оскільки ці платіжні доручення про сплату зобов'язань у 2006-2007 роках оформлені належним чином, містять посилання на призначення платежів та прийняті банком до виконання та свідчать про погашення відповідачем спірного податкового боргу і пені.
Акт звірки наданий ДПІ у м. Алушті, а також пояснення позивача, які також викладені в апеляційній скарзі, свідчать про те, що сума податкового боргу відповідача та пені визначені ним за даними особового рахунку в автоматичному режимі.
Однак, апеляційна інстанція виходить з того, що для встановлення вчасності сплати податкових зобов'язань, необхідно досліджувати первинні документи платника податків.
Так, будь-якими первинними документами податкового і бухгалтерського обліку відповідача суму спірного боргу податковий орган не підтверджує. Особовий рахунок позивача, в розумінні чинного законодавства, не є первинним документом чи документом бухгалтерського або податкового обліку відповідача, який самостійно міг би підтвердити факт наявності боргу.
Згідно п. п. 3.1.1. статті 3 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу.
Але, позивач, без згоди з платником податків, змінив призначення платежу на підставі підпункту 7.7 ст. 7 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
При цьому, зміна податковим органом періоду, за який суб'єкт господарювання бажає сплатити відповідну суму податку, судовою колегією також вважається зміною призначення платежу.
Тобто, не звертаючи уваги на призначення платежів в платіжних дорученнях, позивач зараховував платежі на погашення не поточних податкових зобов'язань, а податкового боргу, що виник раніше, тобто проводив облік надходження платежів у картці особового рахунку відповідача в порядку календарної черговості настання граничних строків сплати узгоджених зобов'язань.
З апеляційної скарги вбачається, що головним доводом позивача є норми п. 7.7 статті 7 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», згідно з якими, кошти, які надійшли в рахунок погашення зобов'язань по податках і зборам (обов'язковим платежам), прямують на погашення податкових зобов'язань з того ж самого платежу в порядку календарної черговості граничних термінів їх сплати. Така черговість погашення діє незалежно від волі платника податків і торкається як самостійно розрахованих платниками податків податкових зобов'язань, так і податкових зобов'язань, розрахованих контролюючими органами.
Однак, судова колегія вважає, що у даному випадку найвищу юридичну силу мають наступні норми чинного законодавства.
Так, відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. (стаття 22 Конституції).
Згідно зі статтею 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість виконання яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 20.03.1952, ратифікованого Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого права, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Таким чином, вбачається, що будь-які обмеження з використання юридичною особою власного майна, зокрема перерахування коштів, можливе лише за згодою такого платника податків або за рішенням суду.
Таки норми свідчать про те, що платник податків має право самостійно визначати період та суму боргу, яку він бажає сплатити, тобто самостійно визначити призначення платежу. Така воля платника податків повинна бути дотримана і суб'єктом власних повноважень.
У відповідності зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 13 Закону України “Про державну податкову службу в Україні», посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права. Серед прав органів державної податкової служби, передбачених статтею 11 Законом України “Про державну податкову службу в Україні» не має права на переперевірку, а також самостійно, без згоди на те платника податків або відповідного рішення суду визначити призначення платежу. Орган державної податкової служби має право лише вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, про те, що Державна податкова інспекція у місті Алушті Автономної Республіки Крим діяла із перевищенням повноважень, передбачених Конституцією України та Закону України “Про державну податкову службу в Україні», оскільки не вправі була самостійно, без узгодження з платником податків або відповідного рішення суду, визначити призначення платежу та перерахувати платежі за поточними зобов'язаннями на погашення податкового боргу, що виник раніше. Місцевий господарський суд правомірно зазначив, що відповідач є власником своїх коштів і має право вільно, на свій розсуд, володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, у тому числі і визначати призначення платежів.
Згідно Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов'язкових платежів), що надходять до бюджетів та до державних цільових фондів, затверджена наказом Головної ДПІ України № 37 від 12.05.1994 (в редакції наказу ДПА України № 342 від 03.09.2001) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.05.1994 за № 114/323, а також Інструкції, затвердженої Наказом ДПА України № 276 від 18.07.2005, - облік, контроль і складання звітності щодо платежів, що надходять до бюджету, проводяться органами державної податкової служби з використанням автоматизованої інформаційної системи (далі - АІС). При введенні первинних документів по кожній операції фіксується особистий номер працівника, дата та час введення інформації.
При цьому, в силу пункту 5.3 Інструкції № 37 при обробці розрахункових документів про сплату платежів до бюджету в автоматичному режимі з використанням даних електронного реєстру розрахункових документів відповідальною особою, яка проводить їх обробку, за зовнішніми ознаками перевіряються дані заповнення реквізиту "Призначення платежу" на відповідність необхідним вимогам та на його паперовій копії проставляється дата та підпис відповідальної особи.
З даних положень законодавства слідує, що операції в особових рахунках проводяться в хронологічному порядку, але на підставі первинних документів платника податків та визначених в них призначень платежів.
Позовні вимоги позивача про стягнення нарахованої в автоматичному режимі пені за несвоєчасне погашення податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 13909,50 грн. також обґрунтовано відхилені судом першої інстанції у зв'язку з наступним.
Пункт 1.4 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" визначає, що пеня - це плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання.
Згідно з п. п. 16.1.1 п. 16.1 статті 16 вищенаведеного закону, після закінчення встановлених строків погашення узгодженого податкового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.
Як встановлено судом, розрахунок пені здійснено позивачем в автоматичному режимі виходячи з даних про відсутність оплати зобов'язань, що не відповідає фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим нарахування пені є необґрунтованим.
З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що постанова господарського суду Автономної Республіки Крим є законною та обґрунтованою, а тому підстави для її скасування відсутні.
Керуючись статтями 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1. ст. 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.
2. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.04.2008 у справі № 2-27/8373-2007А залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції роз'яснює сторонам у справі, що відповідно до пункту 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.
Ухвалу суду апеляційної інстанції може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.М. Плут
Судді Ю.В. Борисова
В.І. Гонтар