10.10.06р.
Справа № А35/337
За позовом Дніпропетровського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю Нікопольський м'ясокомбінат, сел. Кам'янське Дніпропетровської області
про стягнення 17783,25 грн
Суддя Широбокова Л.П.
Представники сторін:
Від Позивача - Кондратова Т.В. - головний спеціаліст, дов. №03-06/02від 05.01.06 р.
Від Відповідача - Вернигора Д.С. - юрисконсульт, дов. №01 від 28.08.06 р.
Позивач просить стягнути з Відповідача адміністративно-господарські санкції -17 783,25 грн за нестворені в 2005р. робочі місця для працевлаштування інвалідів, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням відповідачем вимог ст. 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (надалі Закон).
Представник позивача позовні вимоги підтримав, просить їх задовольнити, вказав, що відповідач добровільно до цього часу санкції за 3 нестворених робочих місця для працевлаштування інвалідів не сплатив.
Відповідач позовні вимоги не визнає, вказує, що працевлаштуванням інвалідів повинні займатися відповідні державні органи, а не підприємства, оскільки обов'язок щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів не супроводжувався в 2005р. обов'язком підприємства підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, зокрема, вказаний обов'язок покладено на Державну службу зайнятості. Зазначає, що відповідно до нормативу ним створені робочі місця для працевлаштуванням інвалідів, про наявні вакансії він інформував Нікопольський міськрайонний Центр зайнятості населення, та на його підприємство інваліди для працевлаштування не були направлені. та просить в позові відмовити. Посилається на те, що у підприємства відсутній прибуток за рахунок якого ст. 20 Закону передбачає сплату штрафних санкцій.
В судовому засіданні оголошено тільки вступну та резолютивну частину Постанови.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -
Відповідно до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991р. № 875-ХП (зі змінами та доповненнями станом на 2005р.) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 15 чоловік -у кількості одного робочого місця.
Згідно зі ст. 18 Закону працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
Пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05. 1995р. № 314 передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням повноважень, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Отже, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, які були чинні в 2005р., на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування органів, що здійснюють працевлаштування, про наявні вакансії.
У відповідності із «Звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік» (форми 10-ПІ річна) на підприємстві відповідача середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу склала 209 осіб, працюючих інвалідів -5 осіб. Чисельність інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях відповідно до нормативу - 8 осіб, не зайнято інвалідами відповідно до нормативу -3 робочих місця.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в Постановах від 20.07.2004р. №04/336 зі справи 2-23/9789-03, від 29.03.2005р. №05/145 зі справи №13/403 та від 29.03.2005р. №05/144 зі справи №3/118, дані про повідомлення відповідачем органів працевлаштування щодо наявності вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів входять до предмету доказування з огляду на приписи норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних відносин.
У своїх звітах до Нікопольського міськрайонного центру зайнятості населення відповідач протягом 2005р. зазначав наявність вакансій на підприємстві взагалі, в тому числі в гр. 4 цих звітів вказував про можливість працевлаштування інвалідів за спеціальністю робітника по благоустрою, сторожа, робітника кухні (звіти за квітень, травень, серпень, вересень 2005р.). Зазначене також підтверджується довідкою Нікопольського міськрайонного центру зайнятості населення №1863 від 19.05.2005р., в якій вказано, що відповідач надавав звіти про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів в кількості 10 робочих місць та працевлаштування за сприянням Центру не було.
Відповідно до преамбули Статуту від 16.09.2005р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікопольський м'ясокомбінат»є правонаступником прав та обов'язків Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопольський комбінат продовольчих товарів».
Доказів того, що державні органи, на які покладені функції працевлаштування інвалідів, направляли на підприємство відповідача інвалідів для працевлаштування, а останній їм відмовив, суду не надано.
Таким чином, відповідач виконав свій обов'язок по створенню робочих місць для інвалідів, передбачений ст. 19 Закону, а не забезпечення нормативу по працевлаштуванню інвалідів зумовлено об'єктивними причинами, що не залежали від волевиявлення відповідача, а саме не направленням зазначених осіб в установленій кількості на підприємство відповідача органами, на які покладено функції щодо працевлаштування інвалідів.
Стаття 20 Закону не ставить в залежність обов'язок щодо сплати санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а лише вказує джерело оплати. Отже, заперечення відповідача про відсутність прибутку в 2005р. безпідставні.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та в задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати по справі не стягуються.
Керуючись ст.ст.158-167 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» господарський суд,-
В позові відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 184-186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова виготовлена в повному обсязі 13 жовтня 2006р.
Суддя
Л.П. Широбокова