11.10.06р.
Справа № А35/324
За позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,
м. Дніпропетровськ
до Комунального підприємства "Зеленодольський міський водоканал",
м. Зеленодольськ Дніпропетровської області
про стягнення 6284,38 грн
Суддя Широбокова Л.П.
Представники сторін:
Від Позивача - Кондратова Т.В -головний спеціаліст, дов.№03-06/02 від05.01.06 р.
Від Відповідача - Устименко О.М. - юрисконсульт, дов№ 04 від 05.01.06 р.
Позивач просить стягнути з Відповідача адміністративно-господарські санкції -6284,38 грн за нестворені в 2005р. місця для працевлаштування інвалідів, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням відповідачем вимог ст. 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (надалі Закон).
Представник позивача позовні вимоги підтримав, просить їх задовольнити, вказав, що відповідач добровільно до цього часу санкції за 1 нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів не сплатив.
Відповідач позовні вимоги не визнає, вказує, що підприємство має роботи із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких зайнято 48% працюючих, та на такі умови праці неможливо прийняти інваліда, при розрахунку нормативу це не було враховано. Посилається на те, що витрати на заробітну плату працівників є складовою частиною тарифу на послуги з утримання будинків, отже, відповідач не має законної можливості включити додаткову чисельність персоналу (створити нові робочі місця) та, що працевлаштуванням інвалідів повинні займатися відповідні державні органи, а саме такий обов'язок покладено на службу зайнятості, органи соціального захисту, місцеві ради народних депутатів, громадські організації інвалідів, та він надавав звіти до Центру зайнятості населення про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідно до його заявок було направлено чотири особи, які відмовилися від працевлаштування. З вказаних причин просить в позові відмовити.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -
Відповідно до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991р. № 875-ХП (зі змінами та доповненнями станом на 2005р.) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 15 чоловік -у кількості одного робочого місця.
Згідно зі ст. 18 Закону працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
Пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05. 1995р. № 314 передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням повноважень, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Отже, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, що діяли в 2005р., на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування органів, що здійснюють працевлаштування, про наявні вакансії.
У відповідності із «Звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік» (форми 10-ПІ річна) на підприємстві відповідача середньооблікова чисе-льність штатних працівників облікового складу склала 128 осіб, працюючих інвалідів 4 особи. Чисельність інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях відповідно до нормативу -5 осіб, не створено одне робоче місце.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в Постановах від 20.07.2004р. №04/336 зі справи 2-23/9789-03, від 29.03.2005р. №05/145 зі справи №13/403 та від 29.03.2005р. №05/144 зі справи №3/118, дані про повідом-лення відповідачем органів працевлаштування щодо наявності вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів входять до предмету доказування з огляду на приписи норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних відносин.
Відповідно до довідки Апостолівського районного центру зайнятості населення №526 від 17.05.2005р. відповідач протягом 2005р. щомісячно надавав до Центру зайнятості звіти про наявність вільних робочих місць, про потребу в інвалідах заявляв в лютому, березні, квітні в кількості 2-х вакансій. Центром зайнятості на підприємство відповідача була направлена 4 особи, з яких 3 особи відмовилися від працевлаштування з причини не відповідності запропонованої роботи, одна особа -з невідповідності заробітної плати, що підтверджується довідками Апостолівського районного центру зайнятості населення №526 від 17.05.2005р., №1142 від 19.09.2006р. та листом Управління праці та соціального захисту населення №419 від 22.05.2006р.
З огляду на вище викладене суд доходить висновку, що відповідач створив 5 робочих місць для працевлаштування інвалідів, чотири з яких зайняті інвалідами, а п'яте -не зайняте з підстав, що не залежали від відповідача, оскільки направлену особу не влаштувала запропонована зарплата.
Таким чином, відповідач виконав свій обов'язок по створенню робочих місць для інвалідів, передбачений ст. 19 Закону, а не забезпечення нормативу по працевлаштуванню інвалідів зумовлено об'єктивними причинами, що не залежали від волевиявлення відповідача.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та в задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати по справі з відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст.158-167 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» господарський суд,-
В позові відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 184-186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова виготовлена в повному обсязі 16 жовтня 2006р.
Суддя
Л.П. Широбокова