11.10.06р.
Справа № А35/325
За позовом Дніпропетровського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ
до Державного підприємства "Управління Софіївського групового водопроводу",
м. Апостолове Дніпропетровської області
про стягнення 15560,70 грн
Суддя Широбокова Л.П.
Представники сторін:
Від Позивача - Кондратова Т.В -головний спеціаліст, дов.№03-06/02 від05.01.06 р.
Від Відповідача - Зайцев В.О. - представник, дов.№ 451 від 03.10.06 р.
Позивач просить стягнути з Відповідача адміністративно-господарські санкції -15 560, 70 грн за нестворені в 2005р. місця для працевлаштування інвалідів, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням відповідачем вимог ст. 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (надалі Закон).
Представник позивача позовні вимоги підтримав, просить їх задовольнити, вказав, що відповідач добровільно до цього часу санкції за 3 нестворених робочих місця для працевлаштування інвалідів не сплатив.
Відповідач позовні вимоги вважає безпідставними та вказує, що інваліди для працевлаштування на його підприємство не направлялися.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -
Відповідно до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991р. № 875-ХП (зі змінами та доповненнями станом на 2005р.) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 15 чоловік -у кількості одного робочого місця.
Згідно зі ст. 18 Закону працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
Пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05. 1995р. № 314 передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням повноважень, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Отже, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, що діяли в 2005р., на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування органів, що здійснюють працевлаштування, про наявні вакансії.
У відповідності із «Звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік» (форми 10-ПІ річна) на підприємстві відповідача середньооблікова чисе-льність штатних працівників облікового складу склала 145 осіб, працюючих інвалідів 3 особи. Чисельність інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях відповідно до нормативу -6 осіб, не створено три робочих місця.
Відповідно до довідки Апостолівського районного центру зайнятості населення №526 від 17.05.2005р. відповідач протягом 2005р. щомісячно надавав до Центру зайнятості звіти про наявність вільних робочих місць, про потребу в інвалідах заявляв в вересні-грудні в кількості 3-х вакансій. Центром зайнятості на підприємство відповідача було направлено 2 особи, які відмовилися від працевлаштування з причини не відповідності запропонованої роботи та заробітної плати.
27.10.2005р. відносно відповідача порушено справу про банкрутство №Б15/159/05 та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. На даний час провадження у справі знаходиться на стадії підсумкового судового засідання.
Відповідно до п. 4 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовґязань і зобовґязань щодо сплати податків і зборів (обовґязкових платежів). Передбачена ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» адміністративно-господарська санкція за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка не підлягає нарахуванню та стягненню в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та в задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати по справі з відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст.158-167 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» господарський суд,-
В позові відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 184-186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова виготовлена в повному обсязі 16 жовтня 2006р.
Суддя
Л.П. Широбокова