Справа № 2-1325/11
17 червня 2011 року року Подільський районний суд м. Києва
в складі головуючого судді: Войтенко Т.В.
за участю секретаря: Волошина В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя, усунення перешкод у користуванні житловою площею та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право проживання у квартирі, -
22 грудня 2010 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя, усунення перешкод у користуванні житловою площею та вселення.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, 29 лютого 1992 року між сторонами було укладено шлюб.
Під час шлюбу подружжям було придбано за договором купівлі-продажу від 30 березня 2001 року двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 50,5 кв. м.
Договір купівлі-продажу квартири в інтересах сім'ї було укладено ОСОБА_2 на ім'я якої в подальшому було зареєстровано право власності на квартиру в БТІ та оформлено особові рахунки в усіх комунальних службах.
В даній квартирі були зареєстровані п'ять осіб - сторони, дочка ОСОБА_2 - ОСОБА_3, спільна дочка подружжя ОСОБА_5 та мати позивача - ОСОБА_6
Позивач посилається на те, що до початку 2007 р. подружжя проживало однією сім'єю, а утримання житла та його ремонт здійснювалося за кошти позивача ОСОБА_1
На початку 2007 р. фактичні шлюбні відносини між подружжям припинилися. Позивач зі своєю матір'ю користувався однією кімнатою, а ОСОБА_2 з дочкою - іншою кімнатою. Старша дочка вже проживала окремо.
Попри встановлений порядок користування квартирою відповідачка чинила перешкоди ОСОБА_1 у користуванні кімнатою, змінюючи замки, викидаючи особисті речі, провокуючи скандали та бійки, що стало підставою для того, що ОСОБА_1 переїхав до іншого помешкання.
21 лютого 2008 р. шлюб між сторонами було розірвано. Під час вирішення питання про розірвання шлюбу майнові питання, зокрема щодо розподілу спільно нажитого майна, не розглядались.
Посилаючись на те, що спірну квартиру було придбано на кошти, отримані від продажу квартири, яка дісталася матері позивача у спадщину, а також на те, що така квартира придбана у шлюбі та є спільною сумісною власністю подружжя, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати за ним право власності на ? частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Також, посилаючись на те, що позивач має право користування квартирою, а відповідачка безпідставно чинить у цьому перешкоди, просив також зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 спірною квартирою та вселити його до неї, а також стягнути з відповідачки судові витрати у розмірі 1820 грн..
Згодом позовні вимоги були зменшені та позивач просив визнати за ним право власності на ? частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 такою квартирою.
ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 із зустрічною позовною заявою про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування спірною квартирою.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що придбана 30 березня 2001 р. спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_2, оскільки куплена нею за кошти, отримані від продажу іншої квартири за адресою: АДРЕСА_2, яка належала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві приватної власності від її приватизації.
На момент купівлі спірної квартири ОСОБА_1 належала інша квартира за адресою: АДРЕСА_3. Частину даної квартири ОСОБА_1 14 квітня 2000 р. подарував ОСОБА_3, а 17 липня 2001 р. разом зі ОСОБА_3 продав її третім особам.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 понад три роки не проживає у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1, перестав бути членом сім'ї ОСОБА_2, остання звернулася з вимогою до суду про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування вказаним житлом.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник позовні вимоги підтримав та просив відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви з тих підстав, що він докладав на купівлю спірної квартири гроші, які йому передала його мама від продажу своєї квартири, а відтак спірна квартира не може бути особистою власністю ОСОБА_2 та він має право власності на ? її частину та право користування нею.
ОСОБА_2 та її представник, а також ОСОБА_3 просили відмовити у задоволенні первинного позову з підстав необґрунтованості та пропуску строку позовної давності та задовольнити зустрічну позовну заяву.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні первинного позову та задоволення зустрічної позовної заяви у зв'язку з наступним.
З матеріалів справи вбачається, що 29 лютого 1992 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб.
1 червня 2007 р. рішенням Подільського районного суду м.Києва шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. Дані про оскарження даного рішення в матеріалах справи відсутні, а відтак, воно набрало законної сили 11 червня 2007 р. та з цієї дати шлюб між сторонами вважається розірваним.
Під час шлюбу, а саме 30 березня 2001 р. ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_1 за 54 200 грн., що станом на день вчинення угоди складало 10 000 дол.США.
4 квітня 2001 р. право приватної власності на вказану квартиру було зареєстровано у Київському міському БТІ за ОСОБА_2
Таку квартиру позивач ОСОБА_1 вважає спільною сумісною власністю подружжя, у зв'язку з чим звернувся з позовом про визнання права власності на ? її частину. ОСОБА_2 вважає спірну квартиру її особистою приватною власністю, а ОСОБА_1 таким, що втратив право користування нею, у зв'язку з чим між сторонами виник вказаний спір.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про власність» та ст. 22 КЗпШС, що діяли на момент придбання квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності.
Разом з тим, відповідно до ст. 24 КпШС майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
У судовому засіданні встановлено, що у 1998 році ОСОБА_2 та ОСОБА_3. приватизували квартиру за адресою: АДРЕСА_2, про що 4 січня 1998 р. отримали Свідоцтво про право власності на неї.
26 квітня 2000 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_3. продали дану квартиру та отримали за неї 40 000 грн.
Як пояснили ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за отримані кошти від продажу їхньої квартири 30 березня 2001 р. було придбано спірну квартиру за 54 200 грн. на ім'я ОСОБА_2
Такі твердження ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечував ОСОБА_1 з тих підстав, що отриманих від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 коштів не вистачало на купівлю нової спірної квартири, а тому суму, якої не вистачало, додала мама позивача в інтересах ОСОБА_1, які сама отримала від продажу АДРЕСА_4.
Разом з тим, суд ставить критично до таких пояснень ОСОБА_1 та вважає недоведеними ті обставини, що ОСОБА_6 надавала ОСОБА_1 кошти для внесення їх сином на купівлю спірної квартири, оскільки такі обставини не доведені ОСОБА_1, а також з тих підстав, що квартира АДРЕСА_4 була продана ОСОБА_6 ще 31 травня 1995 року, тобто за шість років до купівлі спірної квартири.
Позивачем ОСОБА_1 не доведено суду також ті обставини, що він надавав ОСОБА_2 на купівлю спірної квартири інші особисті кошти, зокрема кошти, отримані ним від продажу своєї квартири за адресою: АДРЕСА_3, оскільки вказана квартира була продана ним 17 липня 2001 р., тобто вже після купівлі спірної квартири.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_1, яка хоч і придбана у шлюбі з ОСОБА_1, однак не може вважатися спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбана за кошти, отримані від продажу іншої квартири, яка належала їй особисто як це передбачено ст. 24 КпШС.
Посилання позивача ОСОБА_1 на ті обставини, що він подарував 1/2 частину своєї квартири за адресою: АДРЕСА_3 ОСОБА_3, а потім з нею ж в інтересах сім'ї продав її третім особам, у зв'язку з чим залишився без житла, висновків суду не спростовують, оскільки стосуються інших правовідносин між сторонами.
Крім того, сторонами не заперечувалось, що дарування 14 квітня 2000 р. квартири ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 здійснювалось формально з метою реєстрації за ОСОБА_3 будь-якої житлової площі з метою отримання від органів опіки дозволу на продаж нею як неповнолітньою особою належної їй частки в квартирі за адресою: АДРЕСА_2, яку було продано вже 26 квітня 2000 р.
Оскільки поділ майна здійснюється сторонами вже під час дії норм СК України, то до спірних правовідносин повинні застосовуватися норми СК України. Так, відповідно до ст. 20 СК Украйни до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Пропуск строку позовної давності відповідно до ст. 267 ЦК України є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
У судовому засіданні представником ОСОБА_2 було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до спору про поділ майна подружжя, шлюб між якими розірвано.
З огляду на те, що шлюб між сторонами вважається розірваним з 11 червня 2007 р., то трирічний строк звернення із заявою про поділ майна подружжя повинен відраховуватися з цієї дати, а відтак, він сплинув 11 червня 2010 р.
За таких обставин, звертаючись з позовом про поділ майна подружжя лише у грудні 2010 р., позивач пропустив строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові як це передбачено ст. 267 ЦК України.
Суд вважає безпідставними посилання ОСОБА_1 на ті обставини, що на час розірвання шлюбу про реєстрацію квартири на ім'я ОСОБА_2 він не знав та не пропустив строк позовної давності, оскільки відповідно до ст.261 ЦК України строк позовної давності повинен відраховуватися з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення свого права.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на 1/2 частину спірної квартири, а у зв'язку з цим - і про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_2 не чинити позивачу перешкоди у користуванні такою квартирою.
Разом з тим, як вбачається з довідки КП «Виноградар», станом від 15 квітня 2011 р. у спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_2, ОСОБА_1, їх дочка ОСОБА_5, дочка ОСОБА_3, онук ОСОБА_9
Актами комісії КП «Виноградар» від 6 квітня 2011 р та 11 травня 2011 р. . в присутності сусідів з АДРЕСА_5 було засвідчено, що ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 не проживає понад три роки та в квартирі відсутні його особисті речі.
Реєстрація ОСОБА_1 у спірній квартирі носить формальний характер та перешкоджає ОСОБА_2 вільно користуватися та розпоряджатися нею, у зв'язку з чим вона ставить питання про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житлом - квартирою АДРЕСА_1.
Будучи чоловіком ОСОБА_2 та проживаючи у квартирі, ОСОБА_1 мав
право на користування цим житлом як це передбачено ч. 1. ст. 405 ЦК України.
Разом з тим, відповідно до ст. 406 ЦК України право користування чужим майном у ОСОБА_1 припинилось з моменту, коли відпали обставини для встановлення йому такого права, тобто з моменту розірвання шлюбу, а відтак не будучи членом сім'ї ОСОБА_2 ОСОБА_1 не має права користуватися спірною квартирою та підлягає визнанню таким, що втратив право користування житлом - квартирою АДРЕСА_1.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 у задоволенні його позову потрібно відмовити, а зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 задовольнити та визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житлом - квартирою АДРЕСА_1.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_1 потрібно стягнути на користь ОСОБА_2 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 8,50 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст. 22, 24 Закону України «Про власність», ст.ст. 20, 60, 69, 70, 71, 72 СК України, ст. 381, 405, 406 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 11, 60, 79, 88, 209, 213- 215, 224, 294 ЦПК України, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 - задовольнити.
Визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житлом - квартирою АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 8,50 грн. судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Подільський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
СУДДЯ Войтенко Т. В.