ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
Справа №
За позовом Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком» м. Києва в особі Львівської філії
до Державного комітету України з державного матеріального резерву м. Києва
про стягнення боргу, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, ціна позову 215370,11 грн.
Суддя Паламар П.І.
Представники:
від позивача Гумінська О.М., Стецик Б.М.,
від відповідача Трембанчук А.А.
у травні 2007 року Відкрите акціонерне товариство “Укртелеком» звернулося в суд з указаним позовом.
Позивач зазначав, що між ним та відповідачем укладений договір про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 20/750/5 від 29 листопада 2000 р. Ним виконано в повному обсязі умови вказаного договору та понесені витрати на зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву за період 1 червня 2005 -1 січня 2007 років у розмірі 213538,87 грн.
Всупереч умов договору відповідач не відшкодував понесені ним протягом вказаного періоду витрати на зберігання матеріальних цінностей, заборгувавши 213538,87 грн.
З цих підстав просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь суму боргу, борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення 1310,92 грн., три проценти річних з простроченої суми 520,32 грн., а також понесені ним по справі судові витати.
У процесі розгляду справи позивач зменшив розмір заявлених до стягнення суми боргу до 173067,19 грн., збитків внаслідок інфляції за час прострочення до 1183,95 грн., трьох процентів річних з простроченої суми до 422,42 грн.
У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги у зменшеному розмірі.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, його представник у судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на недоведеність заявлених вимог.
Справа розглядається після скасування на підставі постанови Вищого господарського суду України від 20 березня 2008 р. рішення господарського суду міста Києва від 27 листопада 2007 р.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 29 листопада 2000 р. між сторонами по справі укладено договір № 20/750/5 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
За умовами зазначеного договору позивач зобов'язався зберігати матеріальні цінності державного резерву, а відповідач -відшкодовувати витрати позивача по їх зберіганню.
Відповідно до умов п.п. 3.1, 3.2, 3.3, 3.4 договору вартість цінностей мобілізаційного резерву визначається кошторисом, який може змінюватись лише за згодою обох сторін. Зберігач в 10-денний термін після закінчення кварталу звітує перед комітентом про фактичні витрати на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву. Комітент проводить оплату витрат зберігачу на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, в межах надходжень коштів, передбачених окремим рядком в Державному бюджеті України на ці цілі. Оплата витрат на закладку (поставку) матеріальних цінностей до мобілізаційного резерву проводиться тільки після отримання комітентом акту встановленої форми.
Строк дії договору відповідно до умов п. 7.1 договору встановлений з моменту його підписання і діє протягом всього строку зберігання цінностей.
Таким чином, між сторонами виникли правовідносини по зберіганню матеріальних цінностей державного матеріального резерву, врегульовані гл. 36 ЦК УРСР, гл. 66 ЦК України, Законом України “Про державний матеріальний резерв».
Відповідно до умов договору позивач протягом 1 червня 2005 -1 січня 2007 років зберігав у себе матеріальні цінності державного матеріального резерву та поніс витрати на їх зберігання в розмірі 172127,41 грн.
Вказані обставини підтверджуються частково поясненнями позивача та поданим ним розрахунком, наявними у матеріалах справи номенклатурою накопичення матеріальних цінностей, актами форми № 1 про фактичне закладення матеріальних цінностей, актами перевірки наявності та умов зберігання цих цінностей, кошторисами витрат на зберігання, які в установлено порядку були направлені позивачем відповідачу на погодження, річними та квартальними звітами про наявність матеріальних цінностей, нарядами на відпуск матеріальних цінностей держрезерву, договорами на користування електроенергію, про охорону об'єктів “Укртелеком» з витягом із переліку дислокації об'єктів, актами виконаних робіт, наданих послуг, податковими накладними, платіжними дорученнями, довідками, звітами про службові відрядження, зведеними відомостями нарахувань і утримань по працівникам, висновком судово-бухгалтерської експертизи № 8655/8656/8657 від 8 листопада 2007 р. проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз.
Вказана сума витрат відповідачем фактично визнана у листі № 4-2/2/3308 від 12 червня 2007 р. (т. 1 а.с. 151,152).
Доказів, які б спростовували указаний розмір понесених позивачем витрат на зберігання матеріальних цінностей, а також несення ним витрат у більшому розмірі, суду не надано.
Доводи з цього приводу є необґрунтованими.
Згідно з вимогами ч. 3. ст. 947 ЦК України при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 7 ст. 11 Закону України “Про державний матеріальний резерв» відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 р. N 532 “Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву» передбачено Державному комітетові з державного матеріального резерву спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержувані як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей.
У п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого вищезгаданою постановою Кабінету Міністрів України передбачено, що відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за встановленою формою за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Таким чином, фінансування витрат підприємств-зберігачів здійснюється як з державного бюджету, так і з інших джерел.
Доказів належної оплати за договором суду не надано.
Строк оплати за договором встановлений не був.
За таких обставин, враховуючи, що відповідач у семиденний строк з дня пред'явлення йому вимоги № 05/06-ДСК від 14 лютого 2007 р. витрати позивача на відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву не оплатив, з нього на користь останнього відповідно до вимог ст.ст. 530, 622 ЦК України підлягає стягненню 172127,41 грн. боргу.
Вимоги про стягнення сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання задоволенню не підлягають, оскільки протягом заявленого періоду (1 червня 2005 -1 січня 2007 років) прострочення не існувало.
Оскільки позов задоволено частково, понесені по справі господарські витрати стосовно до вимог ст. 49 ГПК України слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд
позов Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком» м. Києва задовольнити частково.
Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, код 00034016) на користь Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком» в особі Львівської філії (79000, м. Львів, вул. Словацького, 1, код 01186030) 172127,41 грн. боргу, 1721,27 грн. витрат по оплаті державного мита, 94,31 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 5409,10 грн. витрат за проведення судової експертизи.
У позові в іншій частині відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.
Суддя господарського суду міста Києва П.І.Паламар