Україна
11 квітня 2008 року справа № 22-а-2022/08
зал судового засідання № 2 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судді
Міронової Г.М.
суддів: при секретарі за участю представників від позивача від відповідача (1): від відповідача (2):
Геращенка І.В., Сіваченка І.В. Скопинській А.О. не з'явився; не з'явився; Лавренюк А.С. - за довіреністю від 28.12.07
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Міністерства економіки України
на постанову
Кам'янобрідського районного суду м. Луганська
Від
10 жовтня 2007 року
по справі
№ 2-а-60/07 (судді Радіонов С.О., Котлярова І.І., Парінов А.В.)
за позовом
ОСОБА_1
До Про
Міністерства економіки України визнання незаконним наказу Міністерства економіки України № 42-п від 08.06.2007 року про звільнення з посади начальника Луганського обласного відділу з питань банкрутства територіального органу Державного департаменту з питань банкрутства - територіального органу державного управління у складі Міністерства економіки України ОСОБА_1 в частині відсутності в цьому наказі дати, з якої ОСОБА_1 звільнено з посади
Позивач звернувся до Кам'янобрідського районного суду м. Луганська з вищевказаним позовом, який в ході судового розгляду декілька разів уточнювався та змінювався, позивач відмовився від частини позовних вимог та частину просив залишити без розгляду, до відповідача щодо визнання незаконним наказу Міністерства економіки України № 42-п від 08.06.2007 року про звільнення його з посади начальника Луганського обласного відділу з питань банкрутства територіального органу Державного департаменту з питань банкрутства - територіального органу державного управління у складі Міністерства економіки України в частині відсутності в цьому наказі дати, з якої ОСОБА_1 звільнено з посади.
Постановою Кам'янобрідського районного суду м. Луганська від 10 жовтня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства економіки України були задоволені, наказ Міністерства економіки України № 42-п від 08.06.2007 року визнано незаконним та зобов'язано відповідача внести зміни до вказаного наказу із зазначенням дати звільнення - 15.09.2007 року.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалите нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права та за відсутності всебічного і повного дослідження обставин справи, що призвело до її неправильного вирішення, тобто невірно застосовані приписи ст. 40, ст. 47, ст. 67, ст. 116, ч. 3 ст. 235 КЗпП України, а також всупереч ст. 53 КАС України суд першої інстанції не залучив до участі у зазначеній справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 - начальника Луганського обласного відділу з питань банкрутства.
При апеляційному розгляді справи представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив їх задовольнити.
Позивач у судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином, надав свої заперечення на апеляційну скаргу і заяву про розгляд справи за його відсутністю.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню із скасуванням судового рішення та направленням справи до суду першої інстанції на новий судовий розгляд, з наступних підстав.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зокрема, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції є порушення норм матеріального або процесуального права.
Суд першої інстанції правовою підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 визначив статті 99 КАС України та частину 2 статті 233 КЗпП України, вказавши, що оскільки копію наказу про звільнення або трудову книжку позивачеві не було надано, то позов подано в межах строків подачі позову. До того ж суд першої інстанції послався на приписи Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.1992 року “Про практику розгляду судами трудових спорів» (із змінами та доповненнями).
Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 31.05.2007 року направив Міністру економіки України заяву про звільнення його з займаної посади за згодою сторін. 08.06.2007 року був виданий наказ № 42-п про звільнення позивача з підстав, про які він просив. ОСОБА_1 з 08.06.2007 року знаходився на лікарняному і в цей день направив до Міністерства заяву про відкликання попередньої зави, яка надійшла до Міністерства 11.06.2007 року. До суду ОСОБА_1 звернувся 01.08.2007 року.
Позивач належить до категорії державних службовців і звільнення з займаної посади є спором з приводу звільнення з публічної служби.
Стаття 30 Закону України “Про державну службу» змістує, що підставами звільнення крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, є передбачені даною статтею, перелік яких є вичерпним.
Дійсно, відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.1992 року “Про практику розгляду судами трудових спорів» (із змінами та доповненнями, далі - Постанова № 9) встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов'язки сторін.
Колегія суддів не погоджує висновок суду першої інстанції стосовно того, що позов подано в межах строків подачі позову, бо з огляду на вимоги ст. 161 КАС України, суд під час прийняття постанови вирішує: чи є інші фактичні дані (пропущення строку звернення до суду тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Право звернення до суду зазначено в ст. 99 КАС України і визначено певним терміном - один рік, якщо не встановлено інше, а інше передбачено ст. 233 КЗПП України, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зазначена норма носить імперативний характер і у випадку, якщо на її застосуванні наполягає відповідач, вона є обов'язковою для виконання.
При новому судовому розгляді справи суду першої інстанції слід з'ясувати це питання у сторін, а не тлумачити обставини справи на свій розсуд, що є неприпустимим.
Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів відзначає, що з огляду на приписи вищезазначеної статті незрозуміло, на підставі яких доказів суд першої інстанції вважав, що позивача фактично звільнено за статтею 40 КЗпП України.
Згідно з п. 8 Постанови № 9 судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст.36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП). У пункті 18 вказано, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.
Але суд першої інстанції змінив дату звільнення без посилання на правові підстави для такої дії.
Суд першої інстанції зосередив увагу на наказі Міністерства економіки України № 42-п від 08.06.2007 року і зовсім не дослідив такий письмовий доказ як наказ з особового складу Державного департаменту з питань банкрутства № 71-к від 08.07.2007 року про звільнення ОСОБА_1, в якому зазначено підстави і дату звільнення позивача, в контексті Порядку ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. N 731, який передбачає, що заяви про призначення, переміщення на іншу посаду, продовження терміну перебування на державній службі, звільнення з посади оформляються власноручно і підписуються із зазначенням дати. За змістом заяви керівником органу виконавчої влади приймається відповідне рішення, на підставі якого кадрова служба готує наказ (розпорядження). Наказ, розпорядження про призначення на посаду або звільнення з посади видається за місцем роботи також щодо тих працівників, які призначаються органом вищого рівня. У ньому зазначається дата фактичного вступу на посаду, звільнення з посади.
Суд першої інстанції прийняв відмову позивача від позовних вимог про поновлення на роботі і це судове рішення не було оскаржене сторонами у справі.
За таких умов, вирішуючи питання про визнання недійсним наказу Міністрв частині відсутності в цьому наказі дати, з якої ОСОБА_1 звільнено з посади, суд першої інстанції повинен був вирішити питання про залучення до участі у зазначеній справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 - начальника Луганського обласного відділу з питань банкрутства, бо рішення у справі безпосередньо може вплинути на його права, свободи та інтереси, або обов'язки.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова Кам'янобрідського районного суду м. Луганська від 10 жовтня 2007 року прийнята з порушенням матеріального та процесуального законодавства, що тягне за собою її скасування, з направленням справи на новий судовий розгляд.
При новому судовому розгляді врахувати зазначене у вказаній ухвалі і вирішити справу у відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Міністерства економіки України на Кам'янобрідського районного суду м. Луганська від 10 жовтня 2007 року задовольнити.
Скасувати Кам'янобрідського районного суду м. Луганська від 10 жовтня 2007 року у справі № 2-а-60/07 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економіки України «про визнання незаконним наказу Міністерства економіки України № 42-п від 08.06.2007 року про звільнення з посади начальника Луганського обласного відділу з питань банкрутства територіального органу Державного департаменту з питань банкрутства - територіального органу державного управління у складі Міністерства економіки України ОСОБА_1 в частині відсутності в цьому наказі дати, з якої ОСОБА_1 звільнено з посади».
Адміністративну справу № 2-а-60/07 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економіки України «про визнання незаконним наказу Міністерства економіки України № 42-п від 08.06.2007 року про звільнення з посади начальника Луганського обласного відділу з питань банкрутства територіального органу Державного департаменту з питань банкрутства - територіального органу державного управління у складі Міністерства економіки України ОСОБА_1 в частині відсутності в цьому наказі дати, з якої ОСОБА_1 звільнено з посади» направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд в іншому складі суду.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом одного місяця з дня складання її в повному обсязі до суду касаційної інстанції - Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
Судді колегії
Україна
31 липня 2007 року справа № 22-а-1525/07
зал судового засідання № 4 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судді
Міронової Г.М.
суддів: при секретарі за участю представників від позивача від відповідача
Шаптала Н.К., Сухарька М.Г. Танцюра Н.С. Новацький В.Б., Терстуях О.П. - за довіреністю ОСОБА_3 - особисто;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Прокурора Першотравневого району Донецької області в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Першотравневому районі
на постанову
Першотравневого районного суду Донецької області
Від
22 травня 2007 року
по справі
№ 2-а-19/07 (суддя Трегубенко С.В.)
за позовом
Прокурора Першотравневого району в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Першотравневому районі
До Третя особа, що не заявляє самостійних вимог
ОСОБА_3 Комишуватська сільська рада Першотравневого району Донецької області
Про
стягнення заборгованості по податку з доходів з фізичних осіб в сумі 10185,50 грн.
17 квітня 2007 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Постановою Першотравневого районного суду Донецької області від 22 травня 2007 року було відмовлено в задоволенні позову Прокурора Першотравневого району в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Першотравневому районі, третя особа - Комишуватська сільська рада Першотравневого району до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по податку з доходів х фізичних осіб в сумі 10185,50 грн.
Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити повністю позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, а також на ті обставини, що відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання громадянина є узгодженим та відповідачем у судовому порядку не оскаржено.
Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що відповідач отримав спадкове майно у вигляді права на земельну частку (пай) і згідно Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» є платником податку (а.с 17,18). Відповідно до ст. 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) належать земельні ділянки.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що статтею 13.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначаються об'єкти спадщини, що поділяються з метою оподаткування на а) об'єкт нерухомого майна і в) об'єкти комерційної власності, а саме: корпоративне право. Оскільки отримана відповідачем земельна ділянка (пай) передана лише в оренду, зокрема не є часткою у статутному фонді господарської організації та не є комерційною власністю, вона не може бути об'єктом оподаткування і відноситься до об'єктів нерухомого майна, оподаткування якого відбувається за нульовою ставкою, бо ОСОБА_3 є членом сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення.
При апеляційному розгляді справи позивачі наполягали на задоволенні апеляційної скарги, відповідач заперечував проти задоволення вимог викладених в апеляційній скарзі та просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, постанову суду скасувати з наступних підстав.
Згідно з приписом п.п. 5.3.1. п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон № 2181) платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації. У відповідності до п.п. 5.4.1. п. 5.4. ст. 5 Закону № 2181 узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платників податків. Підпункт 6.2.2. пункту 6.2. статті вищезазначеного Закону передбачає, що податкові вимоги надсилаються платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суму податкових зобов'язань у встановлені законом строки.
Так, заборгованість відповідача перед бюджетом утворилася на підставі зроблених розрахунків суми податку, згідно якого ОСОБА_3 направлено податкове повідомлення-рішення від 01.06.2006 р № 0004041700/0, яким зобов'язано відповідача сплатити суму податку з доходів фізичних осіб, не погодившись з таким рішенням відповідач звернувся зі скаргою до інспекції про скасування вказаного податкового повідомлення рішення, однак рішенням Мангуської МДПІ № 7380/17 від 05.07.2006 р. скарга залишена без задоволення, а податкове повідомлення без змін, крім того рішеннями ДПА у Донецькій області від 16.08.2006 р. № 11408/10/25-0135 та ДПА України від 06.11.2006 р. № 20547/7/25-0315 скарга ОСОБА_3 також залишена без задоволення, а податкове повідомлення інспекції без змін, зокрема вказане податкове зобов'язання, яке, як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду справи, не було визнано недійсним, нечинним чи скасоване.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо недоведеності факту вчинення відповідачем правопорушення з огляду на те, що предметом позову було визначене стягнення суми заборгованості на користь держави, а не визнання недійсним рішення податкового органу. Колегія суддів вважає недопустимим зміну у спірних правовідносинах фактичного статусу позивача на відповідача.
У матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем податкового боргу, а також оскарження рішення податкового органу в адміністративному чи судовому порядку. Такі докази не були надані відповідачем і на час апеляційного розгляду справи. Наявність заборгованості відповідача перед бюджетом у сумі 10 185,50 грн., підтверджена позивачем у справі (арк. справи 14).
На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постанова прийнята з порушенням норм матеріального права і позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Прокурора Першотравневого району в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Першотравневому районі на постанову Першотравневого районного суду Донецької області від 22 травня 2007 року задовольнити.
Скасувати постанову Першотравневого районного суду Донецької області від 22 травня 2007 року у справі № 2 “а»19/07 за позовом Прокурора Першотравневого району в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції Першотравневого району, третя особа - Комишуватська сільська рада Першотравневого району до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по податку з доходів з фізичних осіб в сумі 10 185,50 грн.
Позов Прокурора Першотравневого району в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції Першотравневого району, 3-я особа - Комишуватська сільська рада Першотравневого району задовольнити, стягнути з ОСОБА_3 на користь Комишуватської сільської ради заборгованість з податку з доходів фізичних осіб в сумі 10 185,50 грн. на розрахунковий рахунок № 33213800700335, код платежу 11010100, банк ГУ ДКУ у Донецькій області, МФО 834016, ЕДРПОУ 34686851.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом одного місяця з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції - Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
Судді колегії