Справа № 2-190
2008 рік
11 квітня 2008 року.
Першотравневий районний суд м.Чернівці в складі: головуючого судді Іщенка І.В., при секретарі Сушко Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міської комунальної медичної установи «Госпрозрахункова поліклініка профілактичних оглядів » про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оплату моральної шкоди в зв'язку із порушенням трудових прав, -
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про поновлення його на посаді лікаря-невропатолога та на посаді лікаря - невропатолога , яку він також займав за сумісництвом 0,25 ставки з 01 квітня 2004 року; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 01.04.2004 року до дня винесення рішення судом та стягнення моральної шкоди в розмірі 2000 грн.
Посилався на те, що наказом №1-к від 01 серпня 1997 року він був прийнятий на роботу до відповідача на посаду лікаря-невропатолога на 0,75 ставки. Відповідно до наказу №2-зв від 20 квітня 2004 року він був звільнений з роботи з 08 квітня 2003 року за прогул згідно п.4 ст.40 КЗпП України.
04 квітня 2003 року він звернувся до головного лікаря поліклініки з проханням надати йому відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею віку чотирьох років відповідно до ст.179 КЗпП України як батькові дитини, матір якої працює, а дитина потребує догляду відповідно до медичного висновку. Заява його була прийнята, але наказу про ненадання йому відпустки, тобто відмови у видачі такого наказу не було. Також не було зі сторони адміністрації поліклініки письмового пояснення причини ненадання такої додаткової відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 4-річного віку відповідно до медичного висновку.
Не дочекавшись видачі відповідного наказу про надання додаткової відпустки по догляду за дитиною, він почав використовувати таку відпустку, тому що вважав, що така відпустка повинна надаватись в обов'язковому порядку і не потрібно чекати відповідного наказу: для цього достатньо надати власнику або уповноваженому ним органу відповідні документи про наявність права на отримання такої відпустки, тобто свідоцтва про народження дитини, довідки медичної комісії про необхідність догляду за дитиною до досягнення нею відповідного віку не старше 6 років та довідки про те, що мати дитини працює.
Таким чином, він перебував у додатковій відпустці без збереження заробітної плати до досягнення дитиною 4-річного віку з 04.04.2003 року до 01.04.2004 року.
Після того, як термін відпустки закінчився він вирішив приступити до виконання своїх трудових обов'язків відповідно до трудового договору, попередньо попередивши головного лікаря поліклініки Стасюкевича В.І., щоб йому надали відповідну роботу. Проте, до виконання своїх трудових обов'язків він не був допущений. Він неодноразово звертався до головного лікаря поліклініки протягом квітня 2004 року з проханням допустити його до роботи, однак його так і не було допущено до роботи.
Про порушення чинного трудового законодавства він також звертався і в профспілкові органи Чернівецької області. Зокрема, на його заяву в Чернівецьку обласну раду професійних спілок з приводу незаконних дій головного лікаря поліклініки Стасюкевича В.І. Чернівецька обласна рада професійних спілок в особі головного правового інспектора праці Безручака В.В. вказала головному лікарю поліклініки негайно виправити допущені недоліки та допустити його до роботи, проте вказівки такі не були виконані.
За згодою профспілкового комітету поліклініки його було звільнено з роботи за прогули.
Вважає, що дії відповідача щодо його звільнення з роботи є незаконними, оскільки ним порушені вимоги чинного трудового законодавства України.
Вважає, що відповідач повинен відшкодувати йому завдану матеріальну шкоду у вигляді середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто відшкодувати йому втрачений заробіток з 01.04.2004 року до винесення судом рішення про поновлення його на роботі.
Також вважає, що відповідачем пропущено строк притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Крім того, вважає, що відповідач повинен відшкодувати йому завдану моральну шкоду в зв'язку з недопущенням його до роботи, в зв'язку з грубим порушенням чинного трудового законодавства, що виразились в звільненні його з роботи, в результаті чого він позбавлений права матеріально забезпечувати свою сім'ю. В результаті недопущення його до роботи він вимушений був неодноразово звертатися в різні інстанції за захистом порушених його прав, неодноразово звертався до головного лікаря з проханням допустити його до виконання своїх трудових обов'язків. Все це принижувало його, він морально страждав. В зв'язку з незаконними діями відповідача, що призвело до порушення його трудових прав він втратив нормальні життєві зв'язки, все це вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Розмір моральної шкоди він оцінює в 5350 грн., які відповідач повинен йому відшкодувати.
Просив поновити його на роботі на посаді лікаря-невропатолога 0,75 ставки в Міській комунальній медичній установі «Госпрозрахункова поліклініка профілактичних оглядів», стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 5350 грн.
Позивач ОСОБА_1та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримали і підтвердили обставини викладені в позовній заяві. Просили позов задовольнити.
Представник відповідача Скорик А.І. та головний лікар поліклініки Стасюкевич В.І. позов не визнали і суду пояснили, що ОСОБА_1 з 08.04.2003 року був відсутній на робочому місці без поважних причин. Наказу про його відпустку адміністрацією не видавалось і підстав для такої відпустки не було. Відповідач протягом року прикладав максимум зусиль для встановлення місця знаходження позивача і причини невиходу його на роботу. Достовірно не знаючи причини відсутності на робочому місці позивача, відповідач звертався в органи прокуратури з відповідними заявами про встановлення його місця знаходження. Однак, і ці заходи не дали позитивних результатів. Лише в квітні 2004 року позивач письмово повідомив відповідача про причини його відсутності. Оскільки в квітні місяці 2004 року було встановлено відсутність позивача на робочу місці з 08.04.2003 року без поважних причин, за згодою профкому, його було звільнено з роботи за прогул. Вважає звільнення законним і в задоволенні позову просив відмовити.
Судом встановлено, що наказом №1-к від 01.08.1997 року позивач був прийнятий на роботу до відповідача на посаду лікаря-невропатолога на 0,75 ставки.
Згідно письмової заяви від 22.12.2001 року та доданих до неї необхідних документів, відповідно до наказу №11-вк від 23.02.2001 року ОСОБА_1 була надана відпустка по догляду за дитиною ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження до досягнення дитиною 3-річного віку з 23.02.2001 року по 18.12.2002 року.
Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 27.11.2002 року наказом №88-вп ОСОБА_1 раховано приступившого до роботи на 0,5 посади лікаря-невропатолога після відпустки по догляду за дитиною з 28.11.2002 року.
04.04.2003 року ОСОБА_1 повторно звернувся до адміністрації міської комунальної медичної установи «Госпрозрахункова поліклініка профілактичних оглядів» з письмовою заявою про надання йому відпустки по догляду за дитиною до 6-ти років з 07.04.2003 року.
Як підставу для надання такої відпустки позивач додав до заяви медичний висновок (довідку) від 01.04.2003 року №266/341, згідно якого ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження рекомендовано надати батькові відпустку без збереження заробітної плати терміном на 1 рік з 01.04.2003 року по 01.04.2004 року.
У зв'язку з виробничою необхідністю та відсутністю належно оформленого медичного висновку, адміністрацією усно було відмовлено у наданні такої відпустки.
Незважаючи на відмову та відсутність відповідного наказу про надання відпустки, ОСОБА_1 з 08.04.2003 року самовільно покинув роботу.
Спроби протягом року адміністрації відповідача встановити місце знаходження позивача та вияснити причини його відсутності на робочому місці не дали позитивних результатів і лише 11.03.2004 року ОСОБА_1 подав письмову заяву на ім'я головного лікаря Стасюкевича В.І. про те, що у нього закінчилась відпустка по догляду за дитиною до 6-ти років і він приступає до роботи з 01.04.2004 року.
Отримавши пояснення у позивача з приводу невиходу його на роботу протягом 1 року, адміністрація 13.04.2004 року звернулась з поданням до профкому МКМУ «Госпрозрахункова поліклініка профілактичних оглядів» про дачу згоди на звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п.4 ст.40 КЗпП України за прогул, вчинений з 08.04.2003 року.
Згідно протоколу №16 від 20.04.2004 року засідання профкому поліклініки в присутності позивача така згода адміністрації була надана.
Наказом №2-зв від 20.04.2004 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи 0,5 посади лікаря-невропатолога з 08.04.2003 року за прогул на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.
Суд вважає, що звільнення позивача з роботи із зазначених вище підстав відбулось відповідно до діючого законодавства, виходячи з наступного:
Так, згідно вимог ч.ч. 6, 7 ст.179 КЗпП України якщо дитина потребує домашнього догляду, матері, батьку чи іншим родичам в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Всупереч даних вимог закону, позивач не надав адміністрації поліклініки медичного висновку, який би свідчив про те, що його дитина потребує домашнього догляду.
Із поданого медичного висновку вбачається лише те, що батькові рекомендовано надати відпустку без збереження заробітної плати терміном на 1 рік.
І в заперечення навіть цього медичного висновку, позивач у своїй заяві від 04.04.2003 року просить надати йому відпустку по догляду за дитиною до досягнення останньої 6-ти років, тобто не на один рік, як зазначено у висновку, а більше, ніж на 2 роки.
Крім того, згідно ч.1 ст.181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати надаються за заявою матері, батька чи інших родичів повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника, або уповноваженого ним органу.
Як встановлено в судовому засіданні, наказу чи розпорядження власником чи уповноваженим ним органом про надання відпустки позивачу по догляду за дитиною без збереження заробітної плати будь-якої тривалості не видавалось незважаючи на те, що позивачу достовірно було відомо про обов'язковість такого наказу, оскільки йому попередньо уже надавалась відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.
Таким чином, всупереч зазначених вище вимог закону та п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року із наступними змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів» при відсутності необхідних підстав і наказу про надання відпустки позивач без поважних причин з 08.04.2003 року по 01.04.2004 року був відсутній на робочому місці, чим вчинив прогул.
Крім того, позивачем не надано суду доказів того, що протягом усього часу відсутності його на робочому місці він був зайнятий доглядом за хворою дитиною. Навпаки, в судовому засіданні встановлено, що позивач не лише за місцем роботи, але й за місцем свого проживання тривалий час був відсутній.
Таким чином, судом встановлено, що позивач без поважних причин був відсутній на робочому місці з 08.04.2003 року, а тому звільнення його з роботи є законним, відповідно позовні вимоги є безпідставними і в задоволенні їх слід відмовити.
Суд вважає безпідставними доводи позивача про пропуск відповідачем строку накладення на нього дисциплінарного стягнення за прогул.
Так, згідно ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.
Тобто, вказана норма закону передбачає обчислення місячного строку для застосування стягнення з дня виявлення не факту, а саме проступку.
В судовому засіданні встановлено, що адміністрації поліклініки факт невиходу ОСОБА_1 на роботу був відомий 08.04.2003 року. Однак, про вчинення ним дисциплінарного проступку - прогулу, стало відомо лише 01.04.2004 року при отриманні від позивача письмового пояснення з приводу відсутності на роботі.
Таким чином, звільнення його з роботи відбулось у встановлений законом місячний строк.
Наведені обставини підтверджені дослідженими судом доказами.
Керуючись ст.ст.40 ч.1 п.4, 148, 179, 181, 231, 232 КЗпП України, п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року із наступними змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст.ст. ст.10, 11, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Міської комунальної медичної установи «Госпрозрахункова поліклініка профілактичних оглядів » про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оплату моральної шкоди в зв'язку із порушенням трудових прав відмовити за безпідставністю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернівецької області через Першотравневий районний суд м. Чернівці шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.