09 червня 2008 р.
№ 5/395-07
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Губенко Н.М.
суддів
Барицької Т.Л.
Шевчук С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
на рішення
від
господарського суду Дніпропетровської області
02.10.2007
у справі
№ 5/395-07 (суддя Шевченко С.Л.)
за позовом
Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
до
Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради
про
стягнення 5 828 882,60 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача: Матвєєва В.А. -гол. юрисконсульт (дов. № 238/10 від 29.12.2007);
- відповідача: повідомлений, але не з'явився
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2007 у справі № 5/395-07 (суддя Шевченко С.Л.), залишеного без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.04.2008 у справі № 5/395-07 (колегія суддів: Тищик І.В., Сизько І.А., Чоха Л.В.), позов Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради про стягнення 5 828 882,60 грн. задоволено частково. За рішенням стягнуто з відповідача на користь позивача 4 990 782,18 грн. основного боргу, 4 990,78 грн. пені, 279 428,69 грн. інфляційних витрат, 98 078,59 грн. 3% річних, 25 500,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті позову відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що відповідачем не виконані в повній мірі зобов'язання за договором № 06/06-610 ТЕ-4 від 31.10.2006 в частині здійснення ним оплати отриманого природного газу (пункт 6.1 договору), у зв'язку із чим позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 4 990 782,18 грн. відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України є обґрунтованими та підлягають задоволенню; господарські суди прийшли до висновку, що в силу ст. 625 Цивільного кодексу України боржник повинен сплатити нараховані позивачем інфляційні витрати в розмірі 279 428,69 грн. та 3% річних у розмірі 98 078,59 грн.; господарський суд першої інстанції прийшов до висновку, підтриманого апеляційним господарським судом, про обґрунтованість заявленої позивачем позовної вимоги в частині стягнення пені, передбаченої пунктом 7.2 договору, однак, із врахуванням клопотання відповідача про зменшення суми пені, враховуючи його тяжкий фінансовий стан, відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України зменшив пеню до 4 990,78 грн.; при цьому, апеляційний господарський суд не прийняв до уваги посилання відповідача на Закон України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію", оскільки відповідач відповідно до його статуту не є житлово-комунальним підприємством, а відтак ст. 5 даного Закону не поширює свою дію на останнього, а також посилання на Закон України "Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги", оскільки норми вказаного Закону не звільняють боржника від сплати інфляційних витрат та відсотків річних, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, як відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду першої існтанції, Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені у розмірі 455 602,36 грн.; в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Підстави касаційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Скаржник посилається на те, що господарський суд першої інстанції, зменшуючи розмір нарахованої позивачем пені з 460 593,14 грн. до 4 990,78 грн., не обґрунтував обставини, що дозволили застосувати п. 3 ст. 83 ГПК України (послався на важке фінансове становище відповідача без будь-якого документального обґрунтування), натомість, повинен був об'єктивно оцінити, чи є дані випадки винятковими, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, що призвело до порушення норм процесуального права. При цьому, скаржник звертає увагу суду касаційної інстанції на роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань".
Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради належним чином було повідомлено про час і місце судового засідання, проте право на подання відзиву на касаційну скаргу не використало, повноважного представника у призначене судове засідання не направило.
Перевіривши повноту встановлення господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Рішення і постанова переглядаються в оскаржуваній частині.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем укладеного між сторонами договору № 06/06-610 ТЕ-4 на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій від 31.10.2006, а саме порушення останнім порядку та умов проведення розрахунків (пункт 6.1 договору № 06/06-610 ТЕ-4) за отриманий природний газ, позивачем нараховано відповідачу відповідно до пункту 7.2 договору № 06/06-610 ТЕ-4 пеню у розмірі 460 593,14 грн.
Господарський суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем правомірно нарахована відповідачу пеня за порушення договірних зобов'язань, що відповідає вимогам чинного законодавства та умовам укладеного між сторонами договору.
Разом з тим, господарський суд першої інстанції із врахуванням поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, враховуючи тяжкий фінансовий стан останнього, керуючись п. 3 ст. 83 ГПК України прийшов до висновку про можливість задоволення вказаного клопотання, у зв'язку із чим зменшив розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача, до 4 990,78 грн.
Переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, апеляційний господарський суд погодився із зробленим судом першої інстанції висновком про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення пені відповідно до п. 7.2 укладеного між сторонами договору.
При цьому, апеляційний господарський суд розглянув доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, в площині посилання останнього на норми чинного законодавства -Закон України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" та Закон України "Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги", які, на його думку, звільняють відповідача від сплати нарахованої пені.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Натомість, апеляційний господарський суд не перевірив обґрунтованість висновку господарського суду першої інстанції, який скористався правом, наданим п. 3 ст. 83 ГПК України, про можливість зменшити в даному випадку розміру нарахованої пені, яка підлягає стягненню з відповідача, та без дослідження відповідних документів на підтвердження послався на тяжкий фінансовий стан відповідача.
Вищий господарський суд України вважає висновок господарського суду першої інстанції, який залишився поза дослідженням суду апеляційної інстанції, про можливість зменшення розміру нарахованої пені передчасним та таким, що не обґрунтовується документально, враховуючи наступне.
Види правових засобів відповідальності у сфері господарювання (господарські санкції) визначено у статті 217 Господарського кодексу України як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки; такими засобами є відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.
Пунктом 3 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Відповідно до пункту 2.4. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України), арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Наведене свідчить про те, що господарські суди попередніх інстанцій скористались правом, наданим п. 3 ст. 83 ГПК України, однак, зменшуючи розмір штрафних санкцій до 4 990,78 грн., не обґрунтували обставини, що дозволили застосувати дану норму закону. В свою чергу, місцевий та апеляційний господарські суди повинні були об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення. Зокрема, до клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій були додані документи, які, на думку останнього, обґрунтовують можливість звернення до суду з вказаним клопотанням. Однак суди попередніх інстанцій не послалися на вказані документи, не надали їм належної правової оцінки.
Таким чином, суди не мотивовано скористалися повноваженнями, наданими процесуальним законодавством і не встановили обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій.
Отже, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.
Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 1117, 1119 -11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити.
2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2007 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.04.2008 у справі № 5/395-07 в частині стягнення пені скасувати.
Справу в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області у новому складі суду.
В частині стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних рішення і постанову у справі залиши без змін.
Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО
Судді Т.Л. БАРИЦЬКА
С.Р. ШЕВЧУК