17 червня 2008 р.
№ 08/314-07
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді М.В.Кузьменка,
судді І.М.Васищака,
судді В.М.Палій,
розглянувши касаційну скаргу Акціонерної компанії "Харківобленерго"
на рішення господарського суду Харківської області від 14.01.2008р. та
постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.03.2008р.
у справі №08/314-07
за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго"
до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі"
про стягнення 150 350,87 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: Волкова С.О. (довіреність у справі),
від відповідача: не з'явився,
Акціонерна компанія "Харківобленерго" звернулася до господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" і просить суд стягнути з останнього, з урахуванням уточнених позовних вимог, 37 016,43 грн. 3% річних, 123 612,26 грн. інфляційних втрат та 51 532,37 грн. пені, нарахованих за період з 01.02.2007р. по 31.07.2007р.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором №702 від 13.11.2002р. на користування електричною енергією щодо своєчасної сплати спожитої електроенергії. У зв'язку з чим, за період з 01.02.2007р. по 31.07.2007р. відповідачу нараховані 3% річних, інфляційні втрати та пеня.
Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву нараховані позивачем інфляційні втрати та 3% річних визнав, заперечуючи лише нарахування пені посилаючись на те, що вона нарахована з порушенням п.6 ст.232 ГК України, яким передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (а.с.76).
Рішенням господарського суду Харківської області від 14.01.2008р. (суддя Ковальчук Л.В.), залишеними без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.03.2008р. (головуючий, суддя Кравець Т.В., судді Гончар Т.В., Барбакова Л.М.), позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 37 016,43 грн. 3% річних, 123 612,26 грн. інфляційних втрат. У задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 51 532,37 грн. відмовлено.
Вказані рішення та постанова мотивовані невиконанням відповідачем рішення господарського суду Харківської області від 21.04.2005р. в іншій справі №33/39-05, а саме відповідач не сплатив у визначені вказаним рішенням строки суму заборгованості, яка складає 5 861 292,0 грн., що з огляду на приписи ст.ст.599, 625 ЦК України, є підставою для стягнення з відповідача нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3% річних, які є предметом розгляду у даній справі.
Відмовляючи у задоволенні позову щодо стягнення з відповідача пені, суди виходили з того, що з огляду на вимоги ч.6 ст.232 ГК України, та з урахуванням строків оплати заборгованості, визначених рішенням господарського суду Харківської області від 21.04.2005р. у справі №33/39-05, нарахування пені за період з 01.02.2007р. по 31.07.2007р. у розмірі 51 532,37 грн., є безпідставним, та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати в частині відмови у стягненні пені, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення пені.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами двох інстанцій встановлено, що у відповідності до договору на користування електричною енергією №702, укладеного між сторонами 13.11.2002р., позивачем у січні-лютому 2005 року було відпущено відповідачеві електроенергію. Але відповідачем надані послуги не були оплачені у передбачений договором термін, внаслідок чого утворилась заборгованість по оплаті, яка станом на 01.03.2005р. складала 5 861 292,0 грн., що встановлено судовим рішенням в іншій справі №33/39-05.
Так, рішенням господарського суду Харківської області від 21.04.2005р. у справі №33/39-05 присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 5 861 292,0 грн. основного боргу, 1172258,39 грн. ПДВ на заборгованість з електричної енергії, 31686,66 грн. 3% річних, 114641,12 грн. інфляційних втрат, 23765,02 грн. пені, 74226,39 грн. КРЕ, 14845,27 грн. ПДВ на КРЕ. Виконання цього рішення розстрочене на 6 місяців по 1215452,47 грн. щомісячно, починаючи з 21.05.05 по 21.10.2005р. (а.с.52-54).
Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача процентів за користування відповідачем коштами позивача з урахуванням інфляційних втрат та пені у період з 01.02.2007р. по 31.07.2007р., нарахованих за невиконання відповідачем рішення суду у справі №33/39-05.
Колегія суддів погоджується з висновками судів двох інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем на підстав ст.625 ЦК України, за прострочку виконання відповідачем грошових зобов'язань.
Відповідно до ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та ст.174 ГК України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
В силу ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, у тому числі передбачені ст.625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідача виник обов'язок виконувати належним чином умови укладеного між сторонами договору щодо сплати отриманої електроенергії. Факт невиконання цього обов'язку доведено судом в іншій справі №33/39-05, та в силу ст.35 ГПК України не потребує доведенню знову. Але до подання позивачем позову і ухвалення рішення в цій справі відповідачем не виконано обов'язку щодо сплати боргу.
В силу вимог ч.2 ст.625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідачем не надано доказів погашення заборгованості перед позивачем, а також доказів виконання рішення господарського суду Харківської області від 21.04.2005р. в іншій справі №33/39-05.
У зв'язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процесі, то позивач має право на збереження реальної величини не сплачених грошей.
Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 ЦК України.
При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Разом з тим, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 51 532,37 грн., колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з рішенням господарського суду Харківської області від 21.04.2005р. у справі №33/39-05 заборгованість підлягала погашенню відповідачем протягом шести місяців по 1215452,47 грн. щомісячно, починаючи з 21.05.05 по 21.10.2005р.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів двох інстанцій про те, що нарахування позивачем пені за період з 01.02.2007р. по 31.07.2007р., з огляду на положення п.6 ст.232 ГК України, є безпідставними.
Посилання скаржника на те, що стаття 549 ЦК України не обмежує період здійснення нарахування пені за прострочення грошового зобов'язання, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що положення статей 230, 232 ГК України по відношенню до положень статті 549 ЦК України є спеціальною нормою, що регулює відносити у сфері господарювання.
Згідно ч.2 ст.4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).
За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок судів двох інстанції є законним і обґрунтованим, оскільки він відповідає вимогам діючого законодавства, що регулюють дані правовідносини.
Отже, підстав для зміни або скасування оскаржуваних рішення та постанови колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Касаційну скаргу Акціонерної компанії "Харківобленерго" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.03.2008р. у справі №08/314-07 - без змін.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій