ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
справа №
За позовом Підприємства «Артек-Союз»
До відповідача Міністерства оборони України
Про стягнення 445783,03 грн.
Суддя Ковтун С.А.
Представники сторін:
Від позивача Писаренко М. О. (за дов.)
Від відповідача Гордієнко В.І. ( за дов.)
Рішення приймається 17.06.2008, оскільки у судових засіданнях 26.05.2008, 05.06.2008 та 09.06.2008 на підставі ст. 77 ГПК України були оголошені перерви.
До господарського суду міста Києва звернулося з позовом підприємство «Артек-Союз»до Міністерства оборони України про стягнення 912936,51 грн. боргу за виконані ремонтні роботи за договором № 251/4/2/06/30 від 11.07.2006, а саме: 412361,92 грн. основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 38257,28 грн. пені за кожен день прострочення, три проценти річних в сумі 7163,83 грн.
Ухвалою суду від 28.03.2008 було порушено провадження у справі № 6/192 та призначено розгляд справи на 24.04.2008.
24.04.2008 року представник відповідача у судове засідання не з'явився, розгляд справи було відкладено на 15.05.2008.
15.05.2008 року відповідач надав відзив на позовну заяву та заявив усне клопотання про здійснення фіксації судового процесу звукозаписувальними технічними засобами.
З метою здійснення звукозапису розгляд справи було відкладено на 26.05.2008.
Відповідач у наданому суду відзиві позовні вимоги відхилив, зазначивши, що предметом спірного договору є надання послуг з харчування особового складу. Спірним договором передбачено, що позивач під час виконання умов договору з харчування належним чином використовує надані йому об'єкти та майно і здійснює своїми силами та за власний рахунок обслуговування та поточний ремонт майна, яке втратило свої властивості в розмірах не менше ніж обсяг амортизаційних відрахувань.
Представник відповідача у судовому засіданні зазначив, що погодження на проведення ремонтних робіт, виконаних позивачем, Міністерство оборони України не надавало, вартість робіт не погоджувало, перевірку робіт не здійснювало.
Розглянувши надані учасниками процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
Міністерство оборони України (замовник) та підприємство «Артек-Союз»(виконавець) уклали договір № 251/4/2/06/30 від 11.07.2006 про закупівлю послуг з організації харчування особового складу Севастопольського військово -морського інституту (м. Севастополь), військових частин А 4591 (Навчального центру Військово-морських сил), А 4515 (п. Любимівка), А 1100 (м. Саки) (за кошти державного бюджету України) (далі -Договір).
Відповідно до п. 2.2 Договору для організації надання послуг представник замовника за погодженням з виконавцем забезпечує його своїм майном. Майно надається у робочому стані для користування протягом встановленого строку відповідно до ст. 827 ЦК України.
Згідно з п. 5.1.1 Договору виконавець зобов'язаний прийняти об'єкти та майно військової частини, яка на період передачі не втрачає статусу військового та використовувати його особисто за прямим функціональним та цільовим призначенням відповідно до мети користування протягом терміну дії Договору.
Пунктом 5.1.3 Договору визначено, що позивач зобов'язаний був організувати власними силами та засобами три- або чотириразове харчування особового складу військової частини гарячою їжею відповідно до затверджених норм харчування та вимог діючих санітарно-гігієнічних правил і норм для громадського харчування.
Відповідно до умов Договору, позивач повинен був прийняти від відповідача майно у робочому стані для організації харчування особового складу Севастопольського військово-морського інституту (м. Севастополь), військових частин А 4591 (Навчального центру Військово-морських сил), А 4515 (п. Любимівка), А 1100 (м. Саки) (за кошти державного бюджету України).
Таким чином, Договір містять елементи різних договорів, зокрема договору надання послуг та договору позики. З огляду на це, в силу ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України, для регулювання відносин щодо позики застосовуються відповідні положення глави 60 Цивільного кодексу України.
З метою належного виконання умов Договорів позивач здійснив ремонт обладнання та приміщень, які передав відповідач.
Зокрема, позивачем були проведені ремонтно-будівельні протягом 2006 - 2007 років по солдатським їдальням: приміщення № 58 в/м № 184, будівля № 27 у в/м № 184 військової частини А 4591; будівлі №№ 25, 76 в/м № 5 в/ч А 4515, за результатами чого складено відповідні акти приймання виконаних підрядних робіт, а саме:
- акт приймання виконаних підрядних робіт за листопад 2006 року за поточний ремонт будівлі № 27 (їдальня) в в/м № 184 на суму 87588 грн.;
- акт приймання виконаних підрядних робіт за листопад 2006 року за поточний ремонт будівлі № 58 (їдальня) у в/м № 184 на суму 192136,8 грн.;
- акт приймання виконаних підрядних робіт за липень 2007 року за поточний ремонт будівлі № 2 військового містечка № 5 на суму 27547,2 грн.;
- акт приймання виконаних підрядних робіт за серпень 2007 року за поточний ремонт їдалень та продскладу військової частини А4515 будівель №№ 25, 76 військового містечка № 5 на суму 58946,4 грн.
Загальна вартість виконаних підрядних робіт, що зазначені в наведених віще актах, складає 366218,4 грн.
Таким чином, з огляду на вищезазначене, протягом 2006 - 2007 років позивачем було проведено ремонтно-будівельні роботи по зазначеним вище об'єктам на загальну суму 366218,4 грн.
Згідно з п. 5.3.6 Договору представники відповідача здійснюють контроль за цільовим використанням майна, яке надано позивачу.
Після проведення ремонтних робіт представниками відповідача було засвідчено той факт, що акти виконаних робіт відповідають дефектним актам.
Ремонтні роботи були прийняті та погоджені належним чином представниками відповідача, що засвідчено в актах виконаних робіт.
Отже, твердження відповідача про те, що Міністерство оборони України не погоджувало проведення робіт, спростовується матеріалами справи, у зв'язку з чим не беруться судом до уваги.
Крім того, судом досліджено доводи відповідача про те, що позивачем на виконання умов Договору було зроблено саме поточний ремонт, у зв'язку з чим заборгованість за проведений ремонт не підлягає відшкодуванню.
Суд не може погодитися з відповідними твердженнями відповідача з огляду на наступне.
Згідно з листом-роз'ясненням Державного комітету України з будівництва та архітектури № 7/7-401 від 30.04.2003 «Щодо віднесення ремонтно-будівельних робіт до капітального та поточного ремонтів»поточний ремонт - це комплекс ремонтно-будівельних робіт, який передбачає систематичне та своєчасне підтримання експлуатаційних якостей та попередження передчасного зносу конструкцій і інженерного обладнання. Якщо будівля в цілому не підлягає капітальному ремонту, комплекс робіт поточного ремонту може враховувати окремі роботи, які класифікуються як такі, що відносяться до капітального ремонту (крім робіт, які передбачають заміну та модернізацію конструктивних елементів будівлі). Поточний ремонт повинен провадитись з періодичністю, що забезпечує ефективну експлуатацію будівлі або об'єкта з моменту завершення його будівництва (капітального ремонту) до моменту постановки на черговий капітальний ремонт (реконструкцію).
Капітальний ремонт будівлі - це комплекс ремонтно-будівельних, робіт, який передбачає заміну, відновлювання та модернізацію конструкцій і обладнання будівель в зв'язку з їх фізичною зношеністю та руйнуванням, поліпшення експлуатаційних показників, а також покращання планування будівлі і благоустрою території без зміни будівельних габаритів об'єкта. Капітальний ремонт передбачає призупинення на час виконання робіт експлуатації будівлі в цілому або її частин (за умови їх автономності).
Відповідно до наявних у справі дефектних актів та актів виконаних робіт в приміщеннях їдалень проведені будівельні роботи, які за своїми ознаками підпадають під визначення саме капітального ремонту. Так, позивачем проведено відновлювання та модернізацію конструкцій і обладнання будівель в зв'язку з їх фізичною зношеністю та руйнуванням (відновлено внутрішні та зовнішні конструкції будівлі, прокладено нові кабельні мережі, прокладено новий електричний кабель, прокладено нові водопроводні мережі тощо).
Як зазначено вище, умови Договорів свідчать про наявність в останніх елементів двох видів договорів, передбачених чинним законодавством: договору надання послуг та договору позики.
Передача майна відповідача до позивача регулюється главою 60 Цивільного кодексу України (п.п 2.2 Договору), у той же час, законодавством не врегульований механізм реалізації права щодо відшкодування користувачу коштів за здійснення поліпшення майна, яке передано позичкодавцем в позичку.
Згідно зі ст. 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Отже, суд вважає за можливе застосувати положення ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», відповідно до якої, якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти.
Сторони встановили строк дії Договорів до 31.12.2006.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Отже, зобов'язання по сплаті коштів мало бути виконано відповідачем до 31.12.2006.
Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Відповідач порушив вимоги ст. 526 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, загальна сума, що підлягає стягненню з відповідача становить 419525,75 грн., а саме: 412361,92 грн. основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних в сумі 7163,83 грн. Суд погоджується з розрахунками вказаних сум, здійсненими позивачем.
У стягненні 38257,28 грн. пені судом відмовлено, виходячи з наступного.
Нормативно позивач посилається на статтю 230 Господарського кодексу України, відповідно до якої штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, а також на статтю 216 Господарського кодексу України, згідно з якою учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України). Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч. 2 ст. 547 Цивільного кодексу України).
Враховуючи те, що суду не подано доказів укладення в письмовій формі між сторонами правочину про стягнення пені за вказані вище правопорушення, підставі для стягнення з відповідача пені відсутні.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не подав.
Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення 412361,92 грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних в сумі 7163,83 грн. У стягненні пені судом відмовлено.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Зокрема, з відповідача підлягає стягненню 4195,26 грн. державного мита та 111,05 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Міністерства оборони України (м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, рахунок № 35219016003192 в ОПЕРУ ДКУ м. Києва, МФО 820172, код 00034022) на користь підприємства «Артек-Союз»(м. Сімферополь, вул. Мате Залки, 21/5, рахунок 26009011053400 в філії АКІБ «Укрсиббанк», м. Харків, МФО 315005, код 30741489) 412361,92 грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, три проценти річних в сумі 7163,83 грн., 4195,26 грн. державного мита та 111,05 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині позову відмовити.
Суддя С.А. Ковтун
Рішення підписано 18.06.2008