ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
справа №
За позовом
Державної дослідно-експериментальної агрофірми «Асканія-Нова»
До
Української академії аграрних наук
Про
визнання постанови недійсною
Суддя Власов Ю.Л.
Представники:
Від позивача
Сперчун О.О.
Від відповідача
Василенко О.О.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Відповідача про визнання нечинною постанови від 28.03.2002р. протокол №4 від 28.03.02р. про передачу бази відпочинку «Лелека»з балансу Державної дослідно-експериментальної агрофірми «Асканія-Нова»Інституту тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова»- Національного наукового селекційно-генетичного центру з вівчарства на баланс дослідного господарства «Асканійське»Інституту олійних культур.
Заявлений позов Позивач обґрунтовує наступним. Дитячий оздоровчий табір «Лелека»Позивач будував за власні кошти та є власником вказаного табору. Вказаний табір знаходився у заставі, а тому передання його на баланс іншому підприємству може призвести до банкрутства Позивача.
Відповідно до п.5 ст.10 Закону України «Про підприємства в Україні»підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу. Таким чином, передачу спірного майна, Позивач міг здійснити тільки з власної ініціативи.
Відповідно до п.1 ст.37 Закону України «Про власність»майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. Отже, спірною постановою були порушені права Позивача на володіння, користування та розпорядження майном ДОТ «Лелека».
Відповідач заперечив проти задоволення заявленого Позивачем позову мотивуючи наступним. Твердження Позивача про те, що база збудована за рахунок власних доходів від господарської діяльності агрофірми, документально не підтверджені Позивачем і є безпідставними.
Надаючи спірною постановою дозвіл на передачу майна та земельної ділянки якраз і передбачалося передати право володіння та користування земельною ділянкою 7,5 га, на якій розміщена база відпочинку, від Позивача до ДПДГ «Асканійське». Передача майна з балансу на баланс належно була оформлена актом приймання-передачі, а передача права володіння та користування земельною ділянкою мала бути оформлена в подальшому рішенням Стрілківської селищної ради з наступним оформленням державного акту на право постійного користування землею ДПДГ «Асканійське». Тільки після отримання державного акту буде проведено експертну оцінку права постійного користування землею з відображенням її вартості в балансі ДПДГ «Асканійське» в складі основних засобів. Про передачу земельної ділянки в спірній поставної не йшлося.
Крім того, Позивачем пропущений строк позовної давності, передбачений ст.257 Цивільного кодексу України, що є підставою для відмови Позивачу у задоволенні позову.
Ухвалою від 21.03.08р. провадження у справі було порушено, позовна заява прийнята до розгляду, розгляд справи був призначений на 17.04.08р.
Ухвалою від 17.04.08р. розгляд справи був відкладений на 15.05.08р., у зв'язку з неявкою представника Відповідача, неподанням сторонами витребуваних документів.
Ухвалою від 15.05.08р. розгляд справи був відкладений на 27.05.08р., у зв'язку з неподанням сторонами витребуваних документів та необхідністю витребування нових доказів по справі. у судовому засіданні була оголошена перерва до 10.06.08р.
Судом заслухані пояснення сторін, досліджені надані суду докази та матеріали. В результаті дослідження наданих суду доказів та матеріалів, слухання сторін суд
Відповідно до п.1.3. статуту Позивача, Позивач безпосередньо підпорядкований Інституту тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова»з загальним підпорядкуванням Відповідачу як власнику державного майна.
Згідно з п.1.4. статуту Позивача, останній створений 06.01.1998р. Українською академією аграрних наук (Відповідачем) на базі державної власності, яка закріплена за ДГ «Асканія-Нова», ДГ «Маркеєво», ДГ «Молочне»шляхом злиття вище названих господарств і є їх правонаступником.
Відповідно до п.4.2. статуту Позивача державне майно, закріплене за Позивачем Відповідачем належить йому на праві повного господарського відання, яке здійснюється згідно з законодавством і цим статутом відповідно до мети і статутних завдань Позивача. Решта майна і чистий прибуток Позивача належить трудовому колективу.
13.03.2002р. Державне науково-виробниче об'єднання південного регіону «Асканійське Руно»звернулося до Відповідача з листом №128, в якому просило передати базу відпочинку з балансу агрофірми «Асканія-Нова»на баланс ДГ «Асканійське».
25.03.2002р. Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» Національного наукового селекційно-генетичного центру з вівчарства в листі повідомив Відповідача, що не заперечує проти передачі бази відпочинку «Лелека», що розміщена на березі Азовського моря, с. Стрілковез балансу Позивача на баланс Дослідного господарства «Асканійське»безвідплатно.
28.03.2002р. розглянувши пропозиції Інституту тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова»- Національного наукового селекційно-генетичного центру з вівчарства (лист від 13.03.2002р. №05-99) та державного науково-виробничого об'єднання південного регіону «Асканійське Руно»(лист від 13.03.2002р. №128), Відповідачем була прийнята постанова (протокол №4) «Про передачу бази відпочинку «Лелека»з балансу Державної дослідно-експериментальної агрофірми «Асканія-Нова» Інституту тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова»- Національного наукового селекційно-генетичного центру з вівчарства на баланс дослідного господарства «Асканійське» Інституту олійних культур».
Відповідно до п.1 постанови дозволено передати з балансу Державної дослідно-експериментальної агрофірми «Асканія-Нова»Інституту тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова»- Національного наукового селекційно-генетичного центру з вівчарства на баланс дослідного господарства «Асканійське»Інституту олійних культур майновий комплекс бази відпочинку «Лелека», що розташована на березі Азовського моря, с. Стрілкове Генічеського району Херсонської області, та земельну ділянку площею 7,5 га, на якій розміщена ця база відпочинку.
Відповідно до п.2 постанови передачу здійснити в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.98р. №1482 «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності та відповідно до Закону України від 03.03.98р. №147/98 ВР «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності»із змінами, внесеними згідно із Законом України від 21.12.2000р. №2182-ІІІ».
Відповідно до п.3 постанови директору Інституту тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова»- Національного наукового селекційно-генетичного центру з вівчарства Омельченко Л.О. забезпечити передачу основних засобів та іншого майна бази відпочинку «Лелека»відповідно до чинного законодавства України.
02.06.2003р. Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова №816, відповідно до п.1 якої прийнято пропозицію Відповідача та Міністерства аграрної політики про передачу підприємств та організацій із сфери управління Академії до сфери управління зазначеного Міністерства згідно з додатком.
Відповідно до п.2 вказаної постанови Державна дослідно-експериментальна агрофірма «Асканія-Нова»Інституту тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова «Асканія-Нова»було виключено з переліку установ, організацій та підприємств, які входять до складу Відповідача.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1, 2 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.2 ст.20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Отже, вказаними вище правовими нормами передбачений чіткий перелік способів захисту прав, з якими особа може звернутись до суду за захистом своїх порушених прав або законних інтересів. Також, вказаними нормами права передбачено, що суд може захистити порушене право іншим способом, якщо такий спосіб встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач завив до Відповідача позовну вимогу про визнання нечинною постанови Відповідача. При цьому, такого способу захисту права, як визнання акту нечинним зазначені норми ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, та інших законодавчих актів не передбачають. Вказані норми передбачають як способи захисту права визнання акту недійсним, або незаконним та його скасування, проте Позивач даних вимог до суду не заявляв.
За вказаних обставин суд вважає, що Позивач звернувся до суду за захистом свого права у спосіб, який непередбачений нормами чинного законодавства України, отже вказана вимога Позивача не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України, що є підставою для відмови Позивачу у задоволенні позову в цій частині.
Відповідно до ст.256, 257, ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Згідно з ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до вказаних норм особа, право якої порушено, може звернутись до суду в межах строку позовної давності в три роки, перебіг позовної давності починається з моменту, коли особа дізналася про порушення свого права, пропущення строку позовної давності є підставою для відмови у позові.
Як встановлено судом, Позивач звернувся до суду з даною позовною заявою 17.03.2008р., що підтверджується штампом Господарського суду м. Києва. Як встановлено судом, Позивач оскаржує постанову Відповідача, яка була прийнята 28.03.2002р., отже Позивачем значно пропущений трирічний строк позовної давності.
Враховуючи пропущення Позивачем строку позовної давності, передбаченого ст.257 Цивільного кодексу України, неподання Позивачем клопотань про поновлення вказаного строку, а також наявність заяви Відповідача про застосування строку позовної давності, суд вважає, що в позові Позивачу належить відмовити також з цієї підстави.
Судом не приймаються до уваги твердження Позивача про те, що Позивач дізнався щодо винесення спірної постанови лише в 2005 році під час процедури санації Позивача, оскільки на виконання спірної постанови база відпочинку «Лелека»була передана Позивачем на баланс дослідного господарства «Асканійське»Інституту олійних культур, отже Позивач знав про спірну постанову та повинен був знати про порушення нею свого права.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.4, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У позові відмовити повністю.
Суддя Ю.Л. Власов
Рішення підписане 20.06.2008р.