Справа № 2а-1879/11
01 червня 2011 року Приморський районний суд міста Одеси у складі: головуючого -судді Свяченої Ю.Б.,
при секретарі -Росолик О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Одеси справу за адміністративним позовом Військового прокурору Одеського гарнизону в інтересах ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання нарахувати до виплати разову щорічну грошову допомогу,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати неправомірними дії відповідача щодо виплати разової щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2009,2010 рік в розмірі меншому, ніж це визначеного ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та зобов'язати відповідача зробити перерахунок щорічної разової грошової допомоги за 2009, 20010 роки.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 є інвалідом війни 1 групи, тому відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»щорічно до 5 травня має право на отримання разової грошової допомоги у розмірі 10 мінімальних пенсій за віком.
Однак відповідач протягом 2009-2010 років виплачував зазначену допомогу не у відповідності до вимог Закону № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а згідно з Постановами Кабінету Міністрів України від 18.03.2009 року № 211, від 07.04.2010 року № 299 та Законом України «Про державний бюджет»на відповідний рік і ця сума є набагато меншою від тієї, на отримання якої має право ОСОБА_1 Вважає, що відповідач при нарахуванні та виплаті допомоги повинен керуватись лише Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому дії відповідача щодо нарахування та виплаті в неповному розмірі зазначених вище виплат є неправомірними, що порушує права позивача на отримання соціальних виплат в повному обсязі.
Тому просив стягнути з відповідача різницю щорічної разової грошової допомоги перед Днем Перемоги за 2009, 2010 на загальну суму 10 220 грн.
В судове засідання позивач не з'явився, надав заяву, в якій просив розглядати справу у його відсутності, позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував і просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відповідач при виплаті позивачу разової грошової допомоги до 5 травня керувався Постановами Кабінету Міністрів України від 18.03.2009 року № 211, від 07.04.2010 року № 299 які є чинними та не конституційними не визнавались. Також, вважає що позивач пропустив строк позовної давності, тому просить в задоволені позовних вимог відмовити.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд доходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судом встановлено, що позивач є інвалідом війни 1 групи, у зв'язку з чим відповідач у відповідності із зазначеною Постановою КМУ від 18.03.2009 року № 211 провів нарахування та виплату позивачу у 2009 році разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 530 гривень, а згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 07.04.2010 року № 299 у 2010 році - у розмірі 1000 грн.
Проте проведення відповідачем у відповідності із Постановою КМУ від 18.03.2009 року №211 нарахувань та виплат позивачу у 2009 році разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі 530 гривень, а також згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 07.04.2010 року № 299 у 2010 році - у розмірі 1000 грн., обмежує права позивача на отримання разової щорічної допомоги у 2009,2010 році, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
За таких обставин, з огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними актами, суд дійшов до висновку про необхідність зобов'язати відповідача провести нарахування та виплатити позивачу разову грошову допомогу за 2009, 2010 роки у відповідності із Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
При цьому суд враховує, що зазначений Закон України, згідно якого позивач протягом періоду з 05 травня по 30 вересня відповідного року міг отримати грошову допомогу, не визнаний неконституційним.
Разом з тим, Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»для проведення в поточному році виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни передбачені видатки, за рахунок яких проводилася виплата разової грошової допомоги у розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 18.03.2009 року № 211 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році», постановою Кабінету Міністрів України від 07.04.2010 року № 299 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2010 році»відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та «Про жертви нацистських переслідувань».
Однак в Рішенні Конституційного Суду України від 27 листопада 2008 року у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України про офіційне тлумачення положення частини другої ст. 95 Конституції України та словосполучення «збалансованість бюджету»при розгляді подання Кабінету Міністрів України про надання офіційного тлумачення положення частини другої ст. 95 Конституції України стосовно можливості зупиняти дію та скасовувати норми законів, які визначають пільги, компенсації, гарантії, при встановленні законом про Державний бюджет України видатків на загальносуспільні потреби, Конституційний Суд України виходив з правових позицій, висловлених ним, зокрема, у Рішенні від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян та у Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України.
Ці позиції полягають у тому, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення № 6-рп/2007); законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок -скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх не чинними мають використовуватися окремі закони (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення № 10-рп/2008).
Крім того, ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»і ст. 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»не підлягає застосуванню, виходячи з того, що за їх нормами Кабінету Міністрів України надано право у 2009, 2010 роках встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Отже, суд враховує, що правовий акт, який визначив розміри разової щорічної грошової допомоги виплат, не визнаний неконституційним чи протиправним, не скасований у встановленому законом порядку, є чинним, а тому та з огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними актами при розрахунку разової грошової допомоги застосуванню підлягає саме Закон, а не постанова, не може взяти до уваги визначенні постановою Кабінету розміри грошової допомоги, оскільки питання розміру цієї допомоги вирішені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких враховуючи, що відповідач при проведенні нарахування та виплаті позивачу зазначеної щорічної допомоги керувався Постановою Кабінету Міністрів України від 18.03.2009 за №211 і Постановою Кабінету Міністрів України від 07.04.2010 року за № 299 , які є підзаконними актами і не має силу Закону, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про визнання неправомірними дій відповідача щодо нарахування та виплати щорічної грошової допомоги до 5 травня в 2009, 2010 роках відповідно до Закону, оскільки в даному випадку пріоритетним є застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Частина 5, яка доповнена до статей 12-16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»Законом України від 25.12.1998 року, надає право на отримання разової щорічної грошової допомоги до 5 травня в співвідношенні до мінімальної пенсії за віком.
У відповідності до положень ст. 46 Конституції України прийнято Закон України «Про прожитковий мінімум»(№ 966-ХГУ від 15.07.1999 року). Цей Закон дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Частиною 2 ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»встановлено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Статтею 2 вказаного закону визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Тобто, з вищезазначеного випливає, що прожитковий мінімум є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, та ґрунтується зокрема на ч. 3 ст. 46 Конституції, у відповідності до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги не можуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, встановлений законом.
Враховуючи викладене, в контексті положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру щомісячної доплати до мінімальної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щорічної грошової допомоги , що на думку суду, не суперечить вимогам ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У відповідності до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивачу стало відомо про порушення прав громадянина ОСОБА_1 14 лютого 2011 року, коли останнім було надано до військової прокуратури Одеського гарнізону копію відповіді начальника управління соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеса
Суд вважає, що звернувшись до суду із зазначеними позовом, військовий прокурор Одеського гарнізону діяв в межах строків, встановлених законом, тому до заперечень відповідача, щодо спливу строку позовної давності суд відноситься критично.
Суд не вважає за можливе задовольнити позовні вимоги у частині зобов'язання відповідача здійснити донарахування у визначеній позивачем сумі, так як перерахунок здійснюєть органи праці та соціального захисту населення, у порядку, встановленому чинним законодавством, на підставі документів, а також з урахуванням вже здійснених виплат. Тому суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування допомоги, покладену законодавством на зазначені органи, і не може зобов'язати департамент нарахувати позивачеві підвищення до допомоги у визначеному розмірі, а може зобов'язати лише здійснити дії щодо перерахунку допомоги з урахуванням вимог законодавства. Крім того, суд не вважає за можливе задовольнити вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на його користь грошових коштів у визначеній сумі, так як згідно з ч. 2 ст. 1 ЦК України, до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Суд вважає, що зобов'язання судом відповідача перерахувати та сплатити допомогу у визначеному судом порядку, є достатнім для поновлення права відповідача на отримання разової щорічної грошової допомоги до 5 травня 2009, 2010 року, яке порушено відповідачем.
На підставі викладеного, керуючись Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії, їх соціального захисту», Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. ст. 2, 9, 10, 11, 14, 128, 159, 160, 162, 163, 167 КАС України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо відмови в нарахуванні та виплати ОСОБА_1 разової щорічної грошової допомоги у 2009, 2010 роках неправомірними.
Зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову щорічну грошову допомогу до 5 травня 2009, 2010 року у відповідності до ч. 5 ст. 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за виключенням проведеної у 2009, 2010 році виплати.
Постанова може бути оскаржена до апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції" шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя: Ю.Б. Свячена